Ніяк не співвідноситься солідний ювілейний вік Геннадія Володимировича Коєва з його зовнішністю і активною діяльністю. У свої 80 років він – провідний інженер ВАТ «Сільгоспремонт», незмінний заступник голови Одеського болгарського дружества.
Жодних особливих «антивікових» секретів у Геннадія Володимировича немає. «Я все життя працював, – говорить він, – і з задоволенням». Четверта дитина в багатодітній (шість дітей) селянській родині... Перша робота – у дошкільному віці: разом із братом пасли свиней, у 14 років нетривалий час був причіплювачем. До 1940 року родина жила в Благоєвському (нині Іванівському) районі Одеської області, потім переїхала до Одеси. Війна – оборона Одеси, окупація... Після визволення міста Геннадій Коєв зарахований до спеціального батальйону щодо будівництва оборонних споруд, бере участь у відновленні одеських аеродромів. Потім потрапляє в Підмосков'я, де будує житлове містечко для інвалідів війни.
До Одеси Геннадій Володимирович повертається в 1948 році, через чотири роки закінчує автомеханічний технікум, пізніше, заочно, політехнічний інститут. З тих пір трудовий шлях Г.В. Коєва нерозривно пов'язаний з селом, хоча, були на ньому і «зиґзаґи» – робота в Харкові, Одесі...
Один з найяскравіших пам’ятних періодів, про який Геннадій Володимирович багато й охоче згадував, – діяльність на посаді головного інженера колгоспу в селі Задунаївка Арцизького району. Так сталося, що саме з цього села прийшов до редакції лист із проханням привітати ювіляра. У той же час, це оповідь-спогад про Г.В. Коєва і його справу.
«25 липня цього року – 80 років дорогій для нас людині – Геннадію Володимировичу Коєву, який залишив помітний слід в історії нашого села.
Справами славна людина – говорить народна мудрість, і вона найбільше підходить Геннадію Володимировичу. Тільки 5 років (з 1960 по 1965 р.) пропрацював він у нашому господарстві, а добра пам'ять і вдячність дотепер живуть у серцях наших односільчан.
Приїхав він до нас молодим, енергійним, сповненим творчих задумів, – його, як і тисячі інших фахівців, направили на підняття сільського господарства. Призначили головним інженером колгоспу – і закипіло життя в селі.
Він став ініціатором і душею багатьох починань, які змінили вигляд села, життя односільчан. Під його керівництвом була проведена електрифікація села – для того часу це була неординарна подія. Вперше на поля вийшли кукурудзозбиральні комбайни «Херсонець».
Він був у постійному творчому пошуку – придумуючи різні пристосування для сільгоспмашин, модернізував їх. З ним було цікаво працювати. У найкоротший термін він завоював повагу і любов людей.
У 1965 році він пішов від нас до управління сільського господарства Болградського району, а потім багато років був провідним інженером обласного управління сільського господарства. Він і зараз працює. Бере активну участь у роботі Асоціації болгарських товариств.
Через вашу газету хочемо привітати його з ювілеєм, бажаємо міцного здоров'я і творчого завзяття на благо нашої Батьківщини.
З повагою, Афанасій Миколайович ТОДОРОВ, Василь Георгійович РОТАР, Василь Миколайович ВАКАРЕНКО.”
«Задунаївський період» позначений для Геннадія Володимировича Коєва ще однією важливою обставиною. Саме тут, у болгарському селі, він по-справжньому усвідомив свої болгарські корені. Почав, багато в чому завдяки допомозі чудового вченого і людини Михайла Дмитровича Дихана, вивчати болгарську мову. Багато зробив він для розвитку культури в селі. Пізніше, уже в Болграді, створив чудовий чоловічий хор, який виконував болгарські, російські, українські пісні.
Культурна діяльність стала для нього основною на посаді заступника голови Одеського болгарського товариства. Геннадій Володимирович – ініціатор організації численних виставок у Центрі болгарської культури, концертів і творчих зустрічей. Недарма на конкурсі, які провадяться Асоціацією болгар України, «Людина року», він відзначений у 2003 році в номінації «Культурно-просвітницька діяльність».
...Так, Геннадій Володимирович Коєв – людина, яка не помічає віку (доки про нього не нагадає ювілейна дата). Його секрет – у постійній праці, тісному спілкуванні з людьми, міцному родинному колі. Усе життя він, його брати і сестри зберігають добру вдячну пам'ять про батьків – «вчителів життя». Їхні уроки не минулися марно.
