Одеса завжди мала своє обличчя, свої архітектурні традиції. І якщо спроби одеських зодчих створити місцевий архітектурний стиль і не увінчалися успіхом, то Одеса не приймала й нічого стороннього, і в результаті цього, було сформовано естетично виразне середовище у масштабах міста.
Сьогодні ж, із розвитком приватного капіталу, пожвавлюється приватне будівництво. У зв'язку із подорожчанням землі в центрі, ущільнюється площа забудови, і на місці аварійних та старих будинків з'являються будинки, чужі духу Одеси, що поступово знищує середовище, властиве нашому місту.
На його вигляд все більший вплив мають не задум архітектора, не логіка композиції ансамблю вулиці або площі, а різнохарактерні запити замовників, для яких архітектура є способом демонстрації свого достатку. І тому вони вимагають, щоб фасади їхніх будинків чимось відрізнялися від навколишньої забудови, внаслідок чого історичний центр перетворюються в колекцію різних фасадів, не пов'язаних між собою загальним художнім принципом.
Такий підхід до забудови міста спричинює народження нового стилю, суперечливого, як сам наш час, – еклектики, або, кажучи інакше, – відсутності стилю. У той же час в усьому світі є прекрасні приклади органічного поєднання старого й нового при вирішенні специфічних завдань забудови у сформованому середовищі.
Розвиток вже сформованих комплексів – завдання взагалі дуже відповідальне, яке вимагає високої професійної майстерності. Напевно, тому Ле Корбюзьє свого часу написав у листі до мера Венеції: “...Ви не маєте права змінювати вигляд цього міста. Ви не маєте права допускати у Венеції архітектурного та урбаністичного безладу американського типу... Так, я будував хмарочоси двохсотметрової висоти, але споруджував їх там, де вони доречні. Заклинаю Вас, не губіть Венецію”.
Ці слова цілком можна віднести й до Одеси, у якої є свій власний, пізнаваний архітектурний вигляд. Відсутність же стилю в новій забудові, або, вірніше, стилізаторство нівелює своєрідність її сформованих районів.
Звертаючись до Одеси – її багатоликості, різнохарактерності, ми маємо не тільки підтримати, але й розвинути ці риси, які роблять її містом міст, здатним вмістити у собі безліч образів та композицій. Давайте визначимо ці історично та композиційно значимі місця і почнемо проводити конкурси, метою яких стане відновлення художнього багатства кожного куточка Великої Одеси. Для цього потрібно створити гонорарний фонд, який дозволив би залучати до участі в них провідних архітекторів не тільки нашої країни, але й усього світу. І починати треба не з проекту окремого будинку, а з проекту детального планування території. Схема, здавалося б, на рівні азбучних істин. Але для відновлення цих істин необхідна серйозна боротьба, яка має бути підготовленою усім творчим активом одеських архітекторів.
Потрібно подумати й про те, як забудовувати території, відведені для розвитку міста, і насамперед, ті, що визначають його морський фасад. Відведення таких територій під будівництво житлових будинків – це розбазарювання унікальної частини міста, яка має використовуватися в інтересах усіх городян. Якби було налагоджено кращу інформованість населення про перспективи забудови не тільки приморських територій та центру міста, але й прилеглих до нього територій та приміських районів, то ставлення населення при виборі місця проживання змінилося б на їхню користь. Особливо, якщо при цьому приділялося б більше уваги архітектурному вигляду, благоустрою тощо.
Великими земельними ресурсами для житлової забудови володіють і промислові зони у серединній частині міста на перетині основних напрямків внутрішньоміської та зовнішньої транспортної мережі. Сьогодні ці території Одеси перебувають у глибокій стагнації і уявляються архітектурно непоказними та другорядними за значенням. Але у майбутньому саме вони мають стати об'єктом активної реконструкції та мають, очевидно, чимало передумов для того, щоб сформувати вигляд нової Одеси.
Дуже важливими проблемами відродження привабливого вигляду нашого міста є і його благоустрій, стан вулиць, тротуарів, доріг, зовнішнього освітлення. Саме високий інженерно-технічний рівень міського благоустрою вирізняв Одесу у минулому. І коли бачиш, що в історичному центрі “оселилися” гул моторів, сморід та суєта, хочеться волати... До кого тільки?
І все ж таки, як завжди це було на Русі, до лав подвижників ставали все нові люди. Саме вони, подвижники, домагалися права накладати “вето” на знесення або нове будівництво в межах історичного центру Одеси. Але для цього, напевно, місту потрібна й інша містобудівна рада, у складі якої, поряд із архітекторами, були б мистецтвознавці, художники, письменники, краєзнавці, журналісти й, обов'язково, старожили. Адже відступати далі нікуди…
