І ще 40 тисяч фахівців, що уславили свій вуз... Про це наша розмова з І.В. МОРОЗОВОЮ, доктором економічних наук, професором, ректором Одеського національного морського університету, якому виповнилося 75 років.
– Ірино Володимирівно, Ви єдина жінка – ректор технічного вузу в Україні. Навіть у цьому Водний зумів виділитися серед інших, підтверджуючи свою неординарність, про яку в дні ювілею говорять багато хто…
– Щодо ректорства питання глибоко не вивчала, а от історія в нашого університету справді унікальна. Ще 1930 року, коли Радянський Союз узяв курс на велику морську державу, був відкритий Одеський водний... Тепер, через багато років, можна стверджувати, що відкриття інституту водного транспорту послугувало поштовхом до розвитку всієї морської галузі. І що важливо підкреслити, почали з кадрів для берега. Йдеться про берегову інфраструктуру, що постійно розвивається: будівництво суден, їх обслуговування, спорудження портів, морських і річкових каналів. І тільки наприкінці війни, у 1944 році, морські училища почали готувати плавсклад.
– Іншими словами, як проводжають пароплави, найкраще знають водники, адже вони перші до цього готуються…
– І не дивно, що згодом вища морська освіта виділилася в самостійну систему підготовки інженерно-морських кадрів. Водний як був, так і залишився єдиним вузом, тепер вже в Україні, з таким широким набором спеціальностей. Про наукові досягнення цього колективу теж знає увесь світ. Досить сказати, що такі великі вчені як В.І. Алімов, В.А. Лаптєв, Ч.Д. Кларк не тільки будували судна у своїй країні, але і виїжджали консультантами до Швеції, Англії, Франції. Уславили наш вуз і учені світового рівня в сфері математики, механіки – М.Л. Крейн, Г.К. Суслов та інші. Потім з’явилася традиція: імена найкращих співробітників і вихованців Водного присвоювати суднам – “Професор Анічков”, “Професор Миняєв”, “Професор Небеснов”…
– Та й сам вуз за 75 років чотири рази змінював своє ім’я – три роки тому, з огляду на внесок у розвиток освіти і науки, йому було надано статус національного…
– Це ще одна перемога в житті колективу. Але як би він не називався, випускники частіше іменують його “Водним”, а себе “водниками”… Адже по багатьох містах, а тепер вже й країнах, розкидані асоціації випускників ОІІМФ. Вони успішно діють у Латвії й Україні, в Америці та Росії… Коли-небудь буде докладно вивчено цей суспільний феномен – “братерство водників”, якому під силу щорічні зустрічі, конференції і навіть видання свого барвистого глянсового журналу “Одеський водний”. У ньому та, що “біжить по хвилях Балтики” або “черговий по Чорному морю” не тільки радіють, згадують, але й думають, радяться, як допомогти рідній аlma-мater в наш складний час.
– Що ж, про ваших випускників справді створені легенди… Одна з них одеського масштабу: абітурієнти, вступаючи на експлуатаційний і забувши його точну назву, просять зарахувати їх на факультет, де навчають на… міністрів!
– Нічого дивного в цій історії немає. Т.Б. Гуженко, міністр морського флоту СРСР (1970 – 1986 рр.) – наш випускник. Начальник ЧМП, Герой Соцпраці О.Є. Данченко, з ініціативи і під особистим контролем якого побудовані порти Іллічівськ і Южний, теж вихованець інституту. На всьому пострадянському просторі ви не знайдете пароплавства або порту, де б не трудилися керівниками водники. Та й у нашому регіоні добре знають В.Г. Іванова, президента асоціації портів України, М.П. Павлюка, начальника Одеського морського торговельного порту, С.К. Стребка, народного депутата, М.А. Славова, президента Укррічфлоту і багатьох інших…
– Тим більше, що серед них не обов’язково, як зазначив гуморист, фахівці морського флоту…
– Так, це теж цікава статистика – скільки видатних, неабияких людей вийшло зі стін Водного... Начебто замість спеціальності диплом рекомендує стати відомою особистістю. Судіть самі: Н.А. Гефт, прославлений розвідник, наш... Випускник 1939 року О.В. Блещунов заповідав Одесі унікальний музей особистих колекцій, його ім’ям альпіністи назвали один з піків на Памірі... Віктор Ільченко, Михайло Жванецький – теж наші люди... Знаменитий письменник своє вітання так і підписав – “Ваш в архівах і наяву”... На думку Михайла Михайловича, зустріти випускника ОІІМФ – це значить одержати “і дах, і дім, і ніч спогадів”...
– Що ж, пам’ять подвоює наше життя, що, зважаючи на все, вирує в найстаршому вузі...
– Так, із 5400 студентів, яких ми навчаємо на десятьох факультетах за дванадцятьма спеціальностями, багато хто свідомо зробив свій вибір і успішно керуватиме транспортом, будуватиме нові кораблі та машини, займатиметься ефективним менеджментом у портах. Недарма сьогодні підскочив конкурс на факультеті механізації портів. До того ж, південний регіон України – це морські порти, судноремонтні заводи, а отже, наші спеціальності, як і раніше, авторитетні та престижні, і що дуже важливо – затребувані. Нестача механіків, технологів, особливо тих, хто здатен працювати з новим обладнанням, великий. Вже у вересні ми одержуємо запити від кадровиків. Мають намір укласти рамковий договір з Міністерством транспорту про працевлаштування наших випускників. Тому наші програми націлені на завтрашню техніку, на перспективні технології, новітнє програмне забезпечення.
Та й вузівська наука орієнтується на майбутнє морської галузі. Саме Одеський морський університет брав участь у розробці держпрограми “Концепція морської політики України”, визначав стратегію розвитку морської та річкової галузі країни до 2010 року, розробляв “Кодекс торговельного мореплавання”. Вісім наукових шкіл, сформованих у різний час, діють успішно і сьогодні.
Перелічити всіх не можу, зупинюся на двох прикладах. Наші вчені (школа професора Ф.М. Шихієва) виконали замовлення для Миколаївського, Одеського, Маріупольського портів, пов’язане з сучасними технічними розв’язаннями та новітньою діагностикою й проектуванням гідротехспоруд. А науковий колектив під керівництвом професора С.М. Радимова розробив і впровадив сучасні енерго– та ресурсозбережні технології, реалізовані на портальних кранах у портах.
– Ірино Володимирівно, сьогодні й у свята, і в будень прийнято говорити про проблеми. Коротше, що потьмарює ювілей?
– На це запитання давно дано відповідь усіма ректорами українських (і не тільки!) вузів. Коштів на розвиток навчально-матеріальної бази, лабораторного обладнання, ремонт гуртожитків нам не виділяють. Намагаємося заробити самі, але все одно купити електронний тренажер за 200 тисяч доларів нам не до снаги. Ще гнітить дуже слабка підготовка випускників шкіл, безсторонній електронний тест висвічує низький рівень знань, особливо за точними дисциплінами. Тож чекаємо змін і не втрачаємо віри, оптимізму, які завжди вирізняли тих, хто навчався у Водному або керував ним.
