Днями відбудеться перепоховання у Спасо-Преображенському соборі праху Михайла Семеновича та Єлизавети Ксаверівни Воронцових. Про те, якими були ці люди, скільки зробили для нашого міста і краю (та не лише для них!) можна написати томи. І пишуть, виявляється. Напередодні знаменної події у Сімферополі вийшла книжка доктора історичних наук Оксани Юріївни Захарової «Светлейший князь М.С. Воронцов». Автор репрезентувала її в Одесі. Пропонуємо фрагменти з книги О. Захарової, які дають уявлення про особливості характеру М.С. Воронцова, його повсякденне життя, методи керування. Про благодійну діяльність Є.К. Воронцової написала статтю краєзнавець, найдосвідченіший бібліограф Одеси Ольга Юдівна Ноткіна.
ОСВІЧЕНИЙ І ДБАЙЛИВИЙ УПРАВИТЕЛЬ
Не можна не визнати, що якими б правами не наділяло законодавство особистостей, які обіймають провідні адміністративні посади, результати їхнього управління багато в чому залежать від цілої низки суб'єктивних факторів: соціального статусу, виховання, освіти, рис характеру.
М.С. Воронцов здобув під керівництвом батька глибоку і різнобічну освіту; високі моральні принципи, властиві Михайлу Семеновичу, його воєнні заслуги здобули йому особливої популярність в армії. Михайло Семенович умів завойовувати прихильність людей різних соціальних верств суспільства. Вплив Воронцова на оточуючих був вражаючим, що позначалося протягом усього його життя. Підлеглі дуже тонко відчувають стан керівника, який повинен за будь-якої, навіть екстремальної ситуації зберігати спокій і впевненість у собі. Безприкладна витримка не полишала Воронцова у багатьох напружених ситуаціях як під час проведення бойових операцій, так і в роки цивільного управління. “Кожен чиновник міг прийти до нього і пояснити своє непорозуміння або промах, і граф спокійно говорив: “В таком случае, любезнейший, это надо уладить так” (зі спогадів сучасника). Накази віддавав рівним, спокійним голосом, без ознак роздратування і невдоволення. Вони мали, за відгуками тих, хто знав його, магічну силу. В.А. Соллогуб дає М.С. Воронцову таку характеристику: “Он обладал в высшей степени очень редкими между русскими людьми качествами: необыкновенной настойчивостью, непреклонной твердостью убеждений и самой утонченной вежливостью”.
Впевненість керівника в собі пов'язана і багато в чому впливає на його емоційну врівноваженість, вміння володіти собою, що, у свою чергу, є необхідною якістю адміністративного діяча. При розгляді особистісної характеристики спеціалісти в сфері управління рекомендують звертати увагу також і на дозвілля керівника. Михайло Семенович вмів переходити від занять, що вимагали зосередження і глибоких роздумів, до різноманітних веселих розмов, що особливо важливо було в ситуаціях складних, які потребували від начальницької особи сили духу. Розпорядок дня, спосіб життя Воронцова були практично цілком підпорядковані розв’язанню різноманітних службових проблем. Сучасники говорили, що для графа Воронцова час – дорогоцінний капітал.
Вже о сьомій ранку його можна було застати за письмовим столом. Після заповнення щоденника він займався своїми справами. Приблизно о восьмій ранку розпочинав виконання обов'язків, нерозривно пов'язаних з діяльністю його канцелярії. Після обіду Воронцов робив пішу або кінну прогулянку; часто виходив у море на одновітрильній яхті. Вечорами в будинку Воронцових збиралися численні гості. Ощадливий у побуті, М.С. Воронцов був надзвичайно добрим господарем. Так, в Одесі, взимку, крім щотижневих вечорів і декількох чудових балів, він давав кожного тижня два обіди, на які запрошувалося по черзі все місто.
Така риса характеру справжнього керівника як креативність, пов'язана із самою можливістю особистості діяти незалежно. Так, під час чуми 1829 року він особисто поспішає в усі заражені пункти, влаштовує по дністровській лінії карантин, робить необхідні розпорядження для захисту кордонів імперії від зарази. Воронцов щодня відвідує всі оточені місцевості, стежить за виконанням своїх вказівок, відвідує карантин, присутній при дослідженні випадків чуми...
Під час голоду 1833 року для поширення урядової допомоги Воронцов створив комітети, які зобов'язані були вникати в усі потреби, роздаючи продовольчу і грошову допомогу, постачати селян зерном для сівби, худобою для польових робіт. Тоді ж він встигає брати участь в організації благодійних вистав в Одесі, виборі п'єс, відвідує репетиції.
Вміння ухвалювати самостійні рішення виховувалося у Воронцова з дитинства, а під час військових кампаній початку століття ця якість одержала у характері ще більший розвиток.
По-різному характеризуючи особистість Воронцова, всі, хто спілкувався з ним, одностайні у тому, що йому були властиві чудова працьовитість, твердість і наполегливість у досягненні поставлених завдань.
Невдачі не могли похитнути його терпіння і рішучості. Прагнення до досягнення мети поєднувалося з відповідальністю за тих, кого ця діяльність стосувалася прямо, а для керівників такого рангу, як М.С. Воронцов, це відповідальність і перед всім суспільством.
Девіз Воронцових – “Верность никогда не поколебима” для багатьох представників цієї родини був своєрідним життєвим кредо, що доводили їхні конкретні дії за різних обставин. Відповідальність, надійність були властиві і Воронцову. Згодом він говорив своєму синові С.М. Воронцову: “Люди с властью и богатством должны жить так, чтобы другие прощали им эту власть и это богатство”.
І ще одна з якостей, необхідних для керівника, – товариськість і контактність. У даному випадку нас цікавить вміння М.С. Воронцова знаходити розуміння серед своїх товаришів по службі. Подібних прикладів можна знайти достатньо у спогадах того часу.
Ґрунтуючись на спогадах, щоденниках, листах сучасників, які особисто знали Воронцова, ми бачимо, що він був для своїх товаришів по службі не лише формальним керівником, але і справжнім лідером.
Будучи сином XVIII століття, М.С. Воронцов зміг, з одного боку, по праву посісти місце серед видатних сподвижників Катерини Великої, і в той же час був представником нового покоління адміністративних діячів Росії, творцем “воронцовської школи” щодо підготовки для державної служби.
Оксана ЗАХАРОВА
ЯСНОВЕЛЬМОЖНА КНЯГИНЯ Є.К. ВОРОНЦОВА – БЛАГОДІЙНИЦЯ
Ясновельможна княгиня Єлизавета Ксаверівна Воронцова брала активну участь у добродійності.
У зв'язку з неврожаєм у 1833 році погіршився економічний стан населення Одеси, все життя якого переважно було пов'язана з хлібною торгівлею. Почалися голод, безробіття, хвороби.
Ці обставини спонукали Є.К. Воронцову і Р.С. Едлінг організувати жіночий гурток, щоб спільними зусиллями допомагати бідуючим: матеріально, особистими турботами і працею.
За їхнім прикладом пішли багато матеріально забезпечених жінок.
У 30-ті роки виникло “Новороссийское женское общество призрения бедных”. Воно займалося утриманням і вихованням сиріт, допомогою інвалідам та бідним. Кошти для надання допомоги голодуючим спочатку були недостатні. Потім почали надходити численні пожертвування, що дало можливість Товариству за перший рік своєї діяльності: забезпечити продовольством і паливом 4300 чоловік. Протягом восьми з половиною місяців у магазинах Товариства хліб продавався утричі дешевше; бідним селянам було роздано для посіву 104 чверті різного зерна, бідним сім’ям – 9000 рублів; відіслано в сусідні губернії 3000 рублів; придбано ліків на 1500 руб. У найнятих будинках Товариство оселило 400 безпритульних і влаштувало тимчасову лікарню на 40 чоловік. Протягом кількох місяців 400 чоловік були забезпечені земляними і кам'яними роботами, за що одержали 25 000 рублів асигнаціями. Товариство збирало полишених батьками дітей, намагалося трохи старших з них забезпечити різними заняттями.
6 квітня 1835 року відкрився в Одесі перший приватний дитячий притулок на пожертвувані кошти, для утримання 40 хлопчиків і 45 дівчаток. Для цього містом була надана ділянка землі.
У 1836 році було складено і затверджене перше положення про притулок і організація одержала назву “Одесское женское благотворительное общество”, а заснований ним притулок – “Дом призрения сирот”. У червні 1854 року було відкрито відділення для старих і немічних жінок, де безкоштовно або ж за невелику плату приймали для догляду безпритульних старих, які не мали засобів до існування. Були відкриті: відділення для немовлят-сиріт, безкоштовний готель для прочан.
Після смерті чоловіка, Ясновельможного князя М.С. Воронцова (1782 – 1856), Єлизавета Ксаверівна цілком присвятила себе справі добродійності. Вона була першою попечителькою богадільні. На початку 1859 року Є. К. Воронцова стала головою “Одесского женского благотворительного общества”.
На свої кошти спорудила будинок для виховання сиріт-хлопчиків, і на пам'ять її чоловіка він був названий “Михайло-Семеновским сиротским домом”. Для забезпечення його існування княгиня пожертвувала 135 000 рублів недоторканного капіталу, на відсотки з якого й утримувався притулок.
Познайомимося з діяльністю Товариства у перший рік правління Є.К. Воронцової. З “Отчета правления Одесского женского благотворительного общества за 1860 г.” (Одеса: Друкарня Л. Нітче, 1861) видно, скільки уваги і турботи було приділено нужденним. Крім наданої допомоги хлібом, паливом, одягом, видавалися гроші бідним за пошиття білизни (для міської лікарні і сирітського будинку) і плаття.
Було уведено порядок, за яким вихованки, які досягли 17-річного віку, вступали на три роки в число прислуги закладу, з метою підготувати з них корисну і працьовиту прислугу і тим забезпечити їхнє майбутнє.
Правління відкрило у сирітському будинку недільну школу для навчання писемності дівчат передмістя Молдаванки.
На отриманій від міста ділянці землі на Куяльницькому лимані було споруджено кам'яний будинок за величиною цілком зручний для розташування всіх сиріт.
Гадаю, що коментарі зайві.
Ольга НОТКІНА
