Як стають соціальними працівниками? Галина Петрівна Михайлова, начальник управління праці і соціального захисту населення міста Іллічівська на моє запитання розгублено посміхається: “Знаєте, я цього не прагнула, все сталося випадково. Чоловік – військовослужбовець, відслужив і з родиною повернувся до батьків у Іллічівськ. Улаштувався на роботу з копійчаною зарплатнею. А на вулиці був важкий голодний 1992-й”.
– На роботу улаштуватися неможливо, – згадує той час Галина Петрівна. – Я ніколи не вередувала: працювала на пошті, в клубі. Як для кожної дружини військовика вільне робоче місце у далекому гарнізоні – це вже щастя. Тут робочого місця не було. Жод-но-го!
Хтось десь обмовився, що у місцеве управління соціального захисту шукають співробітника. Але робота – каторжна.
За своїм майбутнім начальником вона ходила три тижні, умовляючи прийняти її – дипломованого економіста (зі спеціалізацією “бухоблік”) на роботу.
Свого домоглася, зайняла посаду інспектора з допомог. На той час у Іллічівську їх одержували близько 1300 чоловік. Це 1300 справ на дітей і дорослих. А тільки дитячих грошових допомог тоді було 18 видів! Працювати їй допомогала уся родина – чоловік і сини. Вдома вона розкладала картки, на окремі аркуші робила виписки з законів. Комп’ютерів тоді не було, і будь-який перерахунок перетворювався на стихійне лихо. Самій призначати грошові допомоги, підписувати, готувати до виплати ій довелося близько півроку. Потім у відділі з’явилася ще одна співробітниця, і Галина Михайлівна зробила свій перший крок по сходинках кар’єри.
– Я не мріяла про якусь кар’єру, – говорить вона. – Адже у нашої роботи є своя специфіка: соцпрацівник завжди у всьому винний.
За прикладами далеко ходити не треба. У одному будинку з управлінням праці і соціального захисту розташований пенсійний фонд. Незадоволені розміром призначеної пенсії громадяни піднімаються з першого поверху на другий і прямують до кабінету з табличкою “начальник”. Крик іноді стоїть такий, що звиклі до всього кішки, яких підібрали жалісливі співробітниці, злякано ховаються по кутках. Пояснити, що начальник, який працює на другому поверсі, організацією, розташованою на першому, не командує, просто неможливо. Нерідко це закінчується викликом “швидкої допомоги”, притому не тільки відвідувачам, але і співробітницям управління. Чи не через ці стреси у 7 з 42 підлеглих Галини Петрівни виявлені онкологічні захворювання? Причому у молодих квітучих жінок?
– Є ті, хто не витримує такої нервової роботи, звільняються, – говорить Галина Петрівна. – Дуже шкода, що бути соціальним працівником – це велике мистецтво, і не кожен ним володіє. З другого боку, стан людей, які приходять до нас на прийом, зрозуміти можна. Життя дуже нелегке. Хоча дуже образливо, коли нас безпідставно звинувачують у тому, у чому ми не винні.
Працюючи в органах соціального захисту, телевізор можна не дивитися. Після чергової нардепівської дискусії з приводу скасування пільг або непотрібності субсидій все народне роздратування наступного дня повинні вислухати соціальні працівники. Проте роботу не покинеш!
У Іллічівську сьогодні понад 17 тисяч пенсіонерів. Близько 12,5 тисячі перебувають в управлінні праці і соціального захисту на персоніфікованому обліку, тобто мають право на ту чи іншу пільгу. Найближчим часом число пільговиків стрімко збільшиться за рахунок дітей війни.
Проте значно, майже на 2 тисячі чоловік, зменшилося число тих, хто одержує субсидію – пенсії ж зросли, а заради 6-7 гривень субсидії пенсіонери не хочуть морочитися з численними довідками.
Єдина проблема при призначенні пільг – це збирання всіх необхідних документів. Звісно, можна “повісити” цю проблему на самого пільговика, але ж не кожному під силу бігати за довідками. Ось і розсилають соціальні працівники пачки запитів. Намагаються нікому не відмовляти. Хоча самі громадяни створюють проблеми: подасть молода мамочка документи на одержання грошової допомоги, її нарахують, а потім їде до неї інспектор з перевіркою, і з’ясовується, що жінка за вказаною адресою тільки зареєстрована, але давно там не мешкає. Ось і починають її розшукувати, щоб видати справу для передачі за місцем реального проживання.
Ще одна турбота соціальних працівників Іллічівська – самотні непрацездатні старі люди. Ними займаються 43 співробітниці з відділення соціальної допомоги на дому. Хоча, якщо дивитися тільки по документах – серед 400 підопічних є і бабусі, які мають дітей. Тільки ось який сенс від таких “дітей” – алкоголіків, наркоманів, які роками не з’являються у батьківському домі?
Отже, і про таких бабусь піклуються: приносять їм поїсти, прибирають, готують, водять до поліклініки, виплачують комунальні послуги, миють вікна. Норми підопічних на соціальних працівників завищені – у місті 11-12 чоловік, у селі – 8 – 10 чоловік. Але виходу немає – додаткових коштів на зарплатню співробітнцям немає, а люди потребують допомоги.
Який основний критерій при прийомі на роботу? Г.П. Михайлова відповідає відразу: “Щоб були добрі, порядні люди. Багато хто прийшов до нас тоді, коли мріяв хоча б про якусь роботу, а залишився назавжди. Це молоді сумлінні жінки. Цікаво, що наші літні підопічні дуже часто просять направляти до них молодь, щоб було з ким поговорити, посміятися.
Є серед співробітниць відділення соціальної допомоги і люди похилого віку – пенсії на життя не вистачає, ось вони і доглядають за своїми однолітками. Ті, хто виходить на пенсію, такі, як наш ветеран Ніна Василівна Яковлева, яка працювала з часу створення відділу – золотий фонд. Я пишаюся тим, що серед нас є такі люди. Зараз вони стали хоч трохи більше одержувати – з 1 вересня зарплатні підвищилися до 400 гривень, а раніше працювали за символічні зарплатні. А працювали дуже багато і сумлінно...”
Є в Іллічівську і своє ноу-хау: допомога за необхідністю. До співробітника, який чергує на телефоні, може звернутися по разову допомогу літня людина, яка самостійно себе обслуговує, але захворіла чи не спроможна вийти на вулицю через погану погоду. Така заявка приймається, і необхідну допомогу надають.
Чималу допомогу соціальній службі надають міська влада з Іллічівська. Це і всілякі соціальні програми для людей похилого віку, щорічні 300 грн ветеранам, інвалідам, пенсіонерам на зубопротезування, 100 гривень учасникам і інвалідам ВВВ (на медикаменти), і допомога довгожителям, дитям-сиротам. Тільки з початку року з цією метою з міського бюджету Іллічівська виділено 799,6 тис. грн. Підтримує іллічівська влада і управління. Галина Михайлівна, яка вважається однією з найкращих серед понад 5 тисяч соціальних працівників області, про квартиру не мріє. З чоловіком – відставним офіцером, двома синами-офіцерами туляться у свекрухи. А ось техніка для управління – це зовсім інша справа.
Не маючи власного даху над головою, вона спить і бачить, коли на столі кожного її підлеглого буде стояти комп'ютер. Чи хоча б не на кожному столі, а в кожному кабінеті. Поки що ж у кабінетах стоять 5 «мертвих» моніторів і 3 комп'ютери, які не підлягають відновленню.
– Два роки тому за один рік відмовили всі 5 комп'ютерів, – розповідає Г.П. Михайлова. – Тоді допомогло керівництво Іллічівська, закупивши все необхідне. Зараз знову становище критичне. Але ж люди йдуть до нас по допомогу щодня. Як їм відмовити?
Цікаво, чи під силу зрозуміти заклопотаним глобальними проблемами нардепам, які шпурляють мільйони на вибори, проблеми керівника соціальної служби невеликого містечка, до якої по допомогу йде той самий електорат, голоси якого так потрібні нардепам? Чи не моральніше замість величезних політичних шоу, які набили оскому всім нормальним людям, взяти і допомогти соціальним працівникам та їхнім підопічним?
