так і залишилася мрією, говорить голова асоціації жіночих організацій Одеської області, депутатка облради Н.П. НЕМОДРУК
– Наталю Павлівно, нещодавно ви очолили жіночий рух у нашій області. Відомо, що на цю громадську посаду вас довго (майже два роки) вмовляли. І все-таки ви погодилися… Чому?
– Якщо говорити загалом, то жіночі проблеми мені добре знайомі. Вісім років я членка цієї асоціації, входжу до президії. На мій погляд, це один з небагатьох прикладів, коли громадська організація працює так грамотно і цілеспрямовано, поліпшуючи становище жінок, захищаючи материнство і дитинство. В усіх акціях, ініціативах, – чи це програма “Чужих дітей не буває”, чи проект “Жіноче лідерство”, – задіяні найсильніші представниці слабкої половини, а це майже десять тисяч чоловік, які мешкають в Одеській області. Насамперед назву Ольгу Володимирівну Цуницьку, засновницю і натхненницю нашої спілки, талановиту організаторку. Громадсько-політичний і науковий спектр проблем перебуває під патронатом Людмили Іванівни Кормич, докторки історичних наук, професорки, керівниці Південноукраїнського центру гендерних проблем. Дуже віддана дітям Альбіна Володимирівна Алексеєнко, головний спеціаліст Ради Федерації профспілок, яка взяла на себе основний тягар організаторських, фінансових витрат щодо їх оздоровлення. Організація дитячих свят, благодійність – все на її плечах. Всіх перелічити не зможу, та, мабуть, це і не потрібно – про діяльність нашої асоціації написано і сказано чимало, зокрема й у книгах, радіо- і телепрограмах. Тож імена Наталі Низової, Людмили Акімової, Клавдії Шикіної, Лариси Васильєвої та інших всім відомі.
– Та й у плані статистики “обласний портрет” виглядає оптимістично: жінки в нашій області – найкраща і найбільша частина мешканців…
– Як тут не погодитися: серед тих, хто працює на підприємствах, жінки становлять знову ж таки більшість. Вони випереджають чоловіків в охороні здоров'я і службах соціальної допомоги (79,3%), фінансовій діяльності (72,6%), у готельному і ресторанному бізнесі (71,8%), в освіті (68,0%). Причому активні вони у будь-якому віці. Але зарплата у них при цьому майже на третину менша, ніж у чоловіків. А якщо говорити про високі посадові категорії, то, як правило, їх обіймають чоловіки. Чим вищий рівень, тим менше жінок. Наприклад, в обласній раді серед 99 депутатів нас тільки сім…
– От ми і підійшли до старої мрії про головне – про рівноправність жінок і чоловіків… Майже два століття триває за це боротьба, але, зважаючи на все, гендерні проблеми в нас так і не розв’язані…
– І не лише у нас. Адже ще в 1997 році глави держав, членів Ради Європи, зустрівшись у Страсбурзі, розглядали питання про “збалансоване представництво чоловіків і жінок в усіх сферах діяльності, зокрема й у політичному житті”. Ці питання регулярно порушуються на міжнародних конференціях, радах європейських комісій, сесіях ООН.
Я нещодавно була у Швеції, де є парламентська квота для жінок, яку вони по-бойовому відборонили, пригрозивши могутнім протистоянням. Навіть у класично патріархальних країнах “слабка половина” дедалі активніше заявляє про себе в економці, політиці. Наприклад, в Афганістані (!) кількість жінок у парламенті становить вже понад 25%, а в Україні не більше (!) 5%. Хоча при цьому спеціальних законів і ухвал на урядовому рівні про становище жінок і гендерну рівність у нашій країні є чимало.
Пошлюся на останній документ – Указ Президента України В.А. Ющенка (липень 2005 р.), про забезпечення однакових прав і можливостей чоловіків і жінок. У ньому, до речі, сказано про персональну відповідальність посадовців осіб центральних і місцевих органів виконавчої влади за невиконання цього указу…
– Але ж у противників жіночої емансипації теж чимало вагомих аргументів. При цьому вони люблять посилатися на висловлювання відомих, розкріпачених жінок. Наприклад, Марія Склодовська-Кюрі, підбиваючи підсумки свого життя, назвала його “протиприродним” і побажала жінкам “простого сімейного життя і роботи, яка їх цікавить”.
– І серед відомих чоловіків чимало тих, хто критично оцінює пройдений шлях. По-друге, хочу наголосити, що гендерна рівність для нас – не самоціль. Для справжніх прихильників цього руху завжди було головним інше – розв’язання насущних соціальних проблем, поліпшення життя всіх людей. Факти доводять, що там, де збалансовано представництво жінок і чоловіків, суспільство змінюється на краще. На жаль, стереотипи заниженої жіночої ролі дуже живучі і шкодять цьому процесові.
– Про шкоду стереотипів відомо давно. До речі, за останні десять-п'ятнадцять років і в нашій країні сформовано моделі поведінки як для “сильних”, так і для “слабких”…
– Так, сформовані, але які... У книгах, газетах, журналах, і особливо на телебаченні, триває стереотипізація статевих ролей. При цьому чоловіки, як правило, заповзятливі, агресивні, а жінки залежні і боязкі. Заідеологізований образ радянської “жінки-трудівниці” змінив інший – яскравої красуні, зрозуміло, що молодої, сексуальної, але при цьому не дуже розумної і вольової. Сексуально-розважальна роль жінки, безсоромна експлуатація красивого жіночого тіла впадає в око всім. На цьому тлі їм досить блякло і жалюгідно підіграють жертви – бідні, злиденні пенсіонерки або матері, які зі сльозами проводжають або зустрічають своїх синів з “гарячих точок” або з армії…
– А що роблять жінки у віці від 30 до 50 років “не красуні” і не “жертви”?
– Виходить, вони випадають з нашого життя, хоча як я вже говорила, роль їхня, наприклад в Одеській області, велика. Серед них чимало професіоналів найвищого рівня, а своєю мудрістю, толерантністю, терпінням вони часто перевершують чоловіків. Додамо до цього жіночі питання, пов'язані з безробіттям, фемінізацією бідності, насильством у сім’ї, торгівлею жінками і дітьми... І нарешті, найгостріша для мене проблема – соціальне сирітство... Коротше, асоціація – не “весільна” структура, їй є чим займатися. Ідеться про відродження жіночого руху на рівні районів, міст, і особливо в селах області. Як і раніше, плануємо форуми і конференції, семінари і “круглі столи”. Продовжимо інформаційно-правову діяльність, благодійність серед дітей…
– Як депутатка облради, часто буваю в притулках і школах, інтернатах і дитсадках області. І не тільки у своєму окрузі (м. Іллічівськ). Бачити страждання дітей – це нестерпно… Тим більше, що ізгоями стали не лише соціальні сироти, але і діти із звичайних сімей, що обділені найнеобхіднішим…
– Наближаються вибори, чи будете ви співпрацювати з партіями?
– Будемо! Але з тими, хто поділяє наші погляди і переконання, хто хоче змінити життя на краще.
