У “гарячій точці” – приміщенні Одеського міжобласного відділення Національної спілки театральних діячів України – темно, холодно. Як і раніше, немає води і світла. Від благ цивілізації театральні діячі були відлучені служителями Господа. Про конфлікт між СТД та Євангельською пресвітеріанською церквою ЗМІ розповіли в серпні, невдовзі після того, як одна духовна організація “відрізала” іншій духовній організації світло і воду.
Тоді й стала надбанням громадськості історія про те, як вигадливою волею Долі виявилися під одним дахом церква і СТД, як домовилися спочатку розійтися мирно, й усе до цього нібито йшло (спілка одержала у своє розпорядження прекрасний будинок по сусідству, який потребував ремонту), але потім справа застопорилася... На ремонт колишнього Матроського клубу з обласного бюджету кошти не надійшли. СТД, звичайно, залишалася на колишнім місці. І не “просто так”, а відповідно до “Додаткової угоди до охоронно-орендного договору...”, де передбачалося, що терміном закінчення його є надання спілці “іншого, відремонтованого та рівнозначного за площею приміщення”. Але... у травні цього року церква почала вимагати виселення СТД. Щоправда, з наданням йому трьох кімнат у флігелі, які, проте, ніяк не можна назвати “рівнозначними за площею”. У липні, ймовірно, з метою прискорити процес виселення, відключили світло і воду.
Цікаво (і характерно!), що у своєму, “Відкритому листі-звертанні”, де грунтовно викладається суть справи, церква не тільки не коментує факт відключення, але навіть не згадує про нього. Час, який минув після 18 липня, показав, що позбавлення світла і води – не тимчасова міра “покарання”. Церква не перемінила гнів на милість навіть зараз, на порозі зими. Мало того, що паралізовано творчу діяльність спілки, роботу бібліотеки, яка дуже популярна в театральному середовищі. У центрі, багатого на культурні та духовні традиції міста Одеси співробітники шанованої установи сидять у сутінках або при свічках, носять “шахтарські ліхтарики” на чолі. А що означає щоденний багатомісячний брак води, може уявити кожний. А церква молиться за те, щоб СТД скоріше переїхала і... подає позов до суду з вимогою виселення спілки. Отже, волати до християнського милосердя – марно.
На жаль, кардинальне вирішення проблеми – надання СТД відремонтованого будинку – відкладається на непевний термін. Чи будуть виділені кошти наступного року? Питання висить у повітрі. Дієвої реакції на звертання СТД до владних структур – немає. Хто може повернути світло і воду, забезпечити спілці бодай фізичні умови для нормальної роботи? Навіть для нашої держави, яка далека від досконалості, коли творча організація стала, по суті, заручницею різного роду обставин, – що, називається, занадто. Де той суддя, який винесе “Соломонове рішення”?..
