Цей чоловік привертає увагу перехожих. На одній нозі на милицях долає шлях і не погоджується на пропозицію підвезти. Донеччанин Мазуренко вирушив у “Похід єднання” 11 травня. Щоденно долає до 30 кілометрів. У кінці жовтня захворів, віднялась рука. У Кам’янець-Подільській лікарні його підлікували. І його мета знову покликала у дорогу.
Позаду у Олександра Мазуренка більше трьох тисяч кілометрів, а попереду – до двох тисяч. Сотник Кальміуської паланки вирішив пройти на милицях 5600 кілометрів навколо України, аби посередництвом любові до рідної української мови з’єднати схід і захід. Вивчив мову уже у зрілому віці (до цього спілкувався російською). Посприяв цьому Тарас Шевченко. Через скло газетного кіоска поет прицільно вдивлявся на перехожого з обкладинки “Всесвіту”. Купив журнал, прочитав усе. Так опановував українську мову. Згодом Олександр дізнався про поборника української мови Олексу Гірника, котрий живцем спалив себе на могилі Тараса Шевченка у Каневі в знак протесту проти русифікації України. Було те 1978 року. Хто про це знав? Прийшов час довідатись.
Випробовуючи себе, Олександр у 2000 році піднявся на Говерлу. На колінах плазував до вершини. Підкорив!
Випадковість привела Олександра Андрійовича до Саврані. Справа в тім, що народився він у сусідньому – Ульянівському районі Кіровоградської області. Це колишня територія Одеської області. До цих пір О. Мазуренко вважає, що його родове коріння пов’язане саме с цією областю. Коли мандрував поблизу Ульянівки, завітав на батьківщину, хоч це і не передбачено визначеним маршрутом. “Вирівнюючи” його, пройшов селами Савранського району – Дубиновим, Вільшанкою, Осичками, Байбузівкою, а далі – на Балту, Котовськ та Одесу.
Олександр щирий у спілкуванні. І це одразу відзначили вихованці Вільшанської та Савранської шкіл. Звертаючись до молоді, він закликає вести здоровий спосіб життя; ставить здоровий дух першочерговіше здорового тіла. Сфотографувався на згадку зі школярами, з головою районної державної адміністрації Миколою Базеєм, який одразу ж відгукнувся на прохання сподвижниці Мазуренка Антоніни Спільної допомогти влаштуватися в Саврані на нічліг.
Багато що може розповісти про подорожнього візок, що прилаштований міцними ремнями до пояса. На візку – прапорці різних партій, гасла: “Я – українець”, “Навколо України з Донеччини на милицях пам’яті Олекси Гірника”, “Разом нас багато”. Але жодної з партій не вирізняє.
У 1997 році у колійного майстра Донецької залізниці Олександра Мазуренка сталось лихо – він потрапив під рухомий состав. Лікарі ампутували Олександрові ногу, він залишився інвалідом. Але своїми мандрівками (це вже третя) доводить світові протилежне. А вдома його чекають дружина, син, дві доньки та троє онуків. І впевнені: дорога їм людина, сповнена вражень від подорожніх зустрічей, повернеться у призначений час – до Нового року. Вдивлялась услід одноногого чоловіка – сильного духом, багатого душею, і не признала, що він – інвалід.
