Запитуйте – відповідаємо «ЗАВІСА ТАЄМНОСТІ ВЕДЕ ДО ІНТРИГ...»
«Дуже прошу дати роз'яснення через газету за таким питанням, яке хвилює, гадаю, багатьох працівників охорони здоров'я. Як правильно в медичному колективі має розподілятися премія за рахунок економії фонду заробітної плати? Чи повинна адміністрація ознайомити працівників із розміром призначених премій або надбавок? Чи має це обговорюватися в колективі, можливо, на загальних або профспілкових зборах?
Питання виникло не випадково, бо в нас воно вирішується керівництвом за закритими дверима, у найсуворішій таємниці від усього колективу».
Із таким листом звернулася до редакції медичний працівник із Саратського району (на жаль, прізвище читачка не вказала). Але про те, що питання це дуже актуальне, редакції підтвердила голова обласної організації профспілки працівників охорони здоров'я Галина КОКШАРОВА:
– Зовсім недавно довелося пояснювати в Красноокнянському районі, як чинити із розподілом різного роду надбавок, доплат, премій, матеріальної допомоги: там медики скаржилися на аналогічну ситуацію. У законодавстві такі питання не відображені. Але відповідь напрошується сама по собі: це потрібно робити максимально прозоро, публічним обговоренням у структурних підрозділах. Минув час загальних зборів з будь-якого приводу. Але без участі профспілкового комітету, врахування думки колективу, скажімо, відділення лікарні або поліклініки, вирішувати такі питання щонайменше некоректно. Медперсонал підрозділу має бути інформованим про можливості матеріального заохочення, він в праві брати участь в обговоренні, кому і за які заслуги воно належить, в праві висловити свою думку. Потім, щоб не ускладнювати взаємини керівництва з працівниками, питання має бути обговореним й узагальненим на засіданні профкому. А вже після цього головний лікар видає відповідне розпорядження головному бухгалтеру. Обласна організація профспілки дає сьогодні таку рекомендацію всім головним лікарям.
Хочу підкреслити: там, де намагаються закрити завісою таємності вирішення подібних, дуже животрепетних для будь-якого медперсоналу, питань, незмінно з'являється острах, напруга у взаєминах і недовіра до керівництва, махровим кольором розквітають інтриги й плітки. А це все, самі розумієте, аж ніяк не на користь справі й тільки шкодить роботі медичної установи, в якої сьогодні й без того проблем – непочатий край, і щоб їх вирішувати, потрібний насамперед здоровий клімат у колективі.
Що може сільрада «І В НАС ТЕПЕР Є ГАЗ!»
Довгоочікуване свято прийшло до села Нерубайське: газ проведено в будинки мешканців відразу п'яти вулиць. Ініціатором газифікації став член виконкому сільради Василь Юрковський, йому і доручили організувати всі необхідні роботи. Людина наполеглива й завзята, він, нехай і з чималими труднощами, але домігся поставленої мети. Він шукав підрядчиків, попутно – спонсорів, вів переговори, організовував доставку труб й іншого устаткування. Головне для сільських жителів те, що газифікація їхніх будинків обійшлася порівняно недорого.
І ось перерізано символічну блакитну стрічечку на трубі, яка веде газ до подвір’їв на вулицях Леніна, Вариги, Мікояна, Лазо, Кірова. Тут мешкає чимало ветеранів війни й праці, учасників бойових дій в Афганістані, інвалідів, пенсіонерів. Вони вдячні сільській владі, а між собою говорять, що на користь пішла критика на одному із засідань райдержадміністрації на адресу голови сільради Івана Петренка, якому дорікали за недостатню підготовку до зими.
Олександра Зімбрава, бригадир колишнього радгоспу, Євгенія Трачук, яка працювала завідувачкою дитячого садка, нині пенсіонерки, які виховують онуків, вдячні за те, що плату за проведення газу можна вносити частинами, поетапно, що для селян набагато посильніше.
Правою рукою Василя Юрковського у справі газифікації села була Галина Басалига, медсестра, голова одного з вуличних комітетів. Повною мірою цій чудовій громадській працівниці передався характер її матері, 80-річної Надії Пономаренко: під час Великої Вітчизняної війни вона допомагала партизанам у Нерубайських катакомбах, доставляла пошту, їжу, вісті з окупованої Одеси до заповітного колодязя, який зберігся дотепер і є частиною експозиції музею «Партизанська слава».
Свято підключення газу залишилося вже в історії села, а вічне нагадування про нього – тепло в оселях і блакитний вогник плит у будинках селян.
Дмитро ПАТОКА,
ветеран війни і праці,
с. Нерубайське,
Біляївський район
СЮЖЕТ ДЛЯ «КЛЮЧОВОГО МОМЕНТУ»
Цей схвильований лист надійшов із смт Добровеличківка Кіровоградської області. Те, про що розповідає Катерина Дмитрівна Рудниченко, – приклад дбайливого ставлення до історії свого краю, до пам'яті про людей, яких давно немає поруч, але чиї імена в цю історію вписані. Свого роду сюжет для популярної передачі «Ключовий момент». Слово – авторці листа.
«У квітні цього року в газеті «Арцизькі вісті» було опубліковано статтю кореспондента Володимира Коваля під назвою: «Пам’ятайте, люди, про тих, хто тут жив, трудився, втрачаючи сили, проливаючи піт і кров...». Мова в публікації, присвяченої до 60-річчя Перемоги, йде про трудівників, які після війни створювали в бессарабських степах машинно-тракторні станції, піднімали сільське господарство, сіяли й збирали хліб.
Серед них був і мій брат, Олександр Рудниченко. Навесні 1942 року доля занесла його до Німеччини остарбайтером, а після війни з рідної Дніпропетровщини його було направлено до тодішньої Ізмаїльської області. Працював механізатором у Главанській МТС, взимку – слюсарював у майстернях.
Пішов на курси бригадирів тракторних бригад, але не встиг попрацювати на новій посаді: раптово помер в 1952 році, у 28 років. Сім’я наша змогла спорядити на похорон лише молодшого брата Івана: поїхати всім разом (нас три сестри і два брати) з батьками, рядовими колгоспниками, не дозволили фінансові труднощі. Довго не могли відвідати могилу Олександра: на всі звертання одержували відповідь, що село Главані Ізмаїльської області є частиною забороненої зони. Але думка про це жила в мені постійно.
Моє бажання здійснилося через 52 роки, завдяки допомозі добрих і небайдужих людей. До мого прохання не залишилися глухими ні голова нашої Добровеличківської райради Віктор Крайносвіт, ні заступниця голови Арцизької райради Людмила Радулова, а Главанський сільський голова Федір Димитров провів справжню пошукову операцію в місцях, де брат мешкав і працював, знайшов людей, які його знали і пам'ятали.
У серпні минулого року ми із сестрою Тетяною приїхали до села Главані.
На нас вже чекали в сільраді й відразу провели до садиби сім’ї Дмитра й Марії Тукусерів: вони мешкають на колишньому подвір’ї сім’ї брата і доглядають його могилу, обсаджену зеленню й увінчаною кам'яним пам'ятником. З усього видно, сюди часто навідуються, і слава Богу, що про брата в селі не забувають. Ця пам'ять – місток між минулим і майбутнім.
Главанці поставилися до нас, як до рідних. Багато селян, довідавшись про наш приїзд, приходили поспілкуватися. Які приємні були їхня увага й турбота, як прекрасно усвідомлювати, що добрі люди не переводяться на нашій землі, хвала їх золотим серцям!
Із щирою вдячністю залишали ми Главані, спасибі всім, хто відгукнувся на наше прохання, особливо редакції «Арцизьких вістей», чия публікація дала можливість воскресити незабутні події піввікової давнини».
До листа К.Д. Рудниченко приєдналися її родичі, сім’ї братів і сестер: Олександра (Закарпатська область), Наталі й Тетяни (Дніпродзержинськ), Степана (Смоленська область, Росія), Івана (Дніпропетровська область), Дмитра (Самарська область, Росія). Ось такий сімейний інтернаціонал, частиною якого стали й мешканці села Главані Арцизького району Одещини.
СЛОВА ПОДЯКИ
УКЛІН ЛЮДЯМ У БІЛИХ ХАЛАТАХ
За високий професіоналізм, увагу й чуйність прошу висловити через газету щиру подяку колективу Інституту очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова. Мій зір відновився завдяки лікарю-хірургу І.В. Ковиліній, яка під керівництвом доктора медичних наук С.К. Дмитрієвої успішно зробила мені операцію.
В. ЛЯЛІКОВ,
ветеран війни і праці,
м. Ізмаїл
* * *
Цього року проходив лікування в госпіталі інвалідів Великої Вітчизняної війни. І від імені інших ветеранів, які приїхали до Одеси з різних районів області, товаришів по палаті, хочу сказати спасибі за відмінну роботу лікарів, медсестер, працівників харчоблоку, нянечок, – усього персоналу госпіталю, яким вміло керує головний лікар В.М. Кулібаба.
Володимир ГУМЕНЮК,
голова районної Ради ветеранів війни і праці,
смт Сарата
* * *
Нещодавно при візиті до лікаря в мене було виявлено глаукому. Мала відбутися операція на обох очах.
Так я потрапив до очного відділення обласної клінічної лікарні. Сама обстановка тут настільки сприятлива для пацієнта, що самі собою відпадають будь-які сумніви в успіху. Медперсонал, очолюваний кандидатом медичних наук Ю.В. Цисельським, працює як злагоджений механізм, у яку сферу внутрішнього життя відділення не вникай – усюди видно чіткість роботи, взаємозамінність на всіх стадіях лікувального процесу.
По чергових лікарях, медсестрах можна звіряти годинник, так вони точні в обходах хворих, виконанні призначених процедур. Реакція на прохання хворих – моментальна, допомогу від лікаря або медсестри вони одержують негайно, чи то тиск, який підскочив, чи головний біль або будь-яка інша проблема.
Одночасно хочу відзначити, що у відділенні категорично не заохочуються всілякого роду побори з хворих, навіть натяки на «подяку».
Як і в будь-якому колективі, багато що залежить від керівника. Юрій Вікторович починає робочий день в оглядовому кабінеті раніше за всіх, незважаючи на напружені операційні будні, завжди знаходить час, щоб пройти по палатах, поговорити з хворими про самопочуття, поцікавитися, чи немає скарг. Його самовіддача в роботі – приклад для всього відділення.
Я дуже задоволений, що саме тут мені зробили дві операції й урятували від цілковитої сліпоти. Низький уклін лікарям!
Олег СПЕКТОР,
ветеран військової служби,
м. Одеса
* * *
Цього літа з тяжким ускладненням я надійшов до урологічного відділення 411-го госпіталю. «Потрібна операція» – такий вердикт виніс у приймальному відділенні хірург-уролог О.А. Нетребко. Увесь час, доки тривав підготовчий період, мене консультував завідувач відділення урології підполковник медичної служби А.Я. Кваснецький, хірург-уролог вищої категорії. Він вселив у мене впевненість у видужанні.
Операцію разом із ним провів заслужений лікар України Ю. Дідич.
Зараз, після успішного лікування, хочу висловити подяку лікарям і медсестрам відділення за уважний, дбайливий догляд, відзначити безсумнівно високу кваліфікацію медперсоналу. Ветеранське спасибі за те, що повернули до нормального життя!
Андрій БОДИЛЕВ,
ветеран війни,
м. Одеса
ДОПОМОГЛИ ОПЕРАТИВНО
«Шановна редакціє! Прошу висловити через газету подяку працівникам Одеської обласної організації профспілки працівників агропромислового комплексу, яку очолює Іван Іванович Македонський. Вони оперативно розглянули мою заяву й допомогли зібрати необхідні відомості й документи за низку років для перерахунку пенсії за інвалідністю, яка для мене, інваліда праці ІІ групи, що пропрацював чимало в сільському господарстві, в Роздільнянському райагробуді, дуже істотно.
Володимир ЗАСЛОЦЬКИЙ,
м. Роздільна»
