ВІД ОДЕСЬКОГО ГРАДОНАЧАЛЬНИКА:
«1. З нагоди приїзду Його Імператорської Величності Государя Імператора, на пасажирський вокзал запрошуються у святковому одязі до 1 години дня представники всіх верств. Всім, запрошеним на вокзал, слід дочекатися повернення Государя із Собору для проводів Його Величності при від’їзді. Поруч з почесним караулом рухається депутація командирів Добровольчого флоту. Означеним особам слід розташуватися згідно з вказівками керуючого канцелярією градоначальства Н.Д. Трофименка. 2. До Собору запрошуються до 1 години дня службовці всіх відомств у святковому одязі з дружинами і дочками у світлих сукнях, маючи на кожну особу особливий іменний білет (без права передачі). 3. До Собору слід зібратися інституту благородних дівиць імені Імператора Миколи І, трьом дитячим притулкам, які розташуються у Соборі за вказівкою помічника градоначальника П.І. Дамаскіна. 4. Біля Собору з Північного боку належить зібратися студентам Імператорського Новоросійського університету за іменними білетами (без права передачі) за підписом інспектора студентів і стати за його вказівкою. 5. На площі перед входом до Собору стане добровільна пожежна дружина з прапором. 6. На шляху руху по Катерининській розташуються до 1 години дня учні середніх навчальних закладів під загальним керівництвом директора реального училища Н.А. Камінського, при чому жіночі заклади стануть на Миколаївському бульварі. 7. На площі біля пам’ятника герцогу Ришельє розташуються до 1 години дня моряки Доброфлоту, училище мореплавання і театральний оркестр. 8. Під колонами Думи стане до 1 години дня хор народних училищ. 9. Пушкінською до Поліційної стануть народні училища. 10. Проїзд Пушкінською буде закрито з 12 години дня. 11. Для проїзду на вокзал будуть два пропускні пункти на Новобазарній біля будинку судових установлень та біля будинку земських установ. 12. На панелях, у відчинених вікнах, на відчинених балконах розташуються одеські громадяни, щоб привітати свого Государя. 13. Ті, хто бажає бути на Височайшому огляді військ біля застави І можуть пройти через залізничний переїзд біля Тираспольської застави не пізніше 11 години ранку 17 вересня”.
Вищенаведене розпорядження одеського градоначальства стосувалося осені 1904, коли Микола ІІ приїхав до Одеси один, щоправда, з пишним почтом
А В 1916-МУ, НАВЕСНІ, У ТРАВНІ...
Він приїхав із своєю сім’єю, і це було радісно. Радувало, що наслідник перебігав від вікна до вікна царського поїзда, біляве волосся розтріпалося, сіро-блакитні очі веселі... У старшої дочки, білявої Ольги, очі сповнені лукавих вогників, а піднятий носик так і вишукує об’єкт для жарту. Красуня Тетяна мовчазна, лише іноді звичним жестом поправляє своє чудове каштанове волосся, а потім ловить братика Олексія і садовить його поруч з собою. Обидві старші дочки у червоних сукнях. А молодші – Анастасія та Марі – у блакитних, поважно сидять поруч з матір’ю і про щось розмовляють... У 1904, коли він був в Одесі один, тривала війна. Облога Порт-Артура... Козаки відступали до Мукдена... Але і зараз війна! Дивна, позиційна, майже без просування після невдач і відступу... Тоді війна була далеко, а тепер зовсім поруч і, до того ж, у минулому році він взяв на себе важкі обов’язки Верховного Головнокомандуючого... Та й їхав до Одеси, щоб влаштувати огляд сформованому Сербському полку. Але ж їхав він не один, а якось по-домашньому, з сім’єю – і слава Богу: надії на краще не полишали його, коли царський поїзд смикнувся і став на Одеському вокзалі. І надії ці вселяли в серці імператора не лише вигляд веселих і таких душевно близьких йому рідних облич, не лише теплий травневий день з ласкавим усміхненим сонцем, але й рішучий і знаючий справу генерал Брусилов, якого імператор так вчасно зробив командуючим Південно-Західного фронту. Дасть Господь – військові справи підуть на лад. Італія, яка зазнає краху на фронтах, благає про наступ росіян, щоб відтягти війська противника на інші фронти. І імператор зараз просто був впевнений в успіхові. Та й свіжість травневого дня, звичайні депутації, привітання, впевненість, яка так легко і радісно читається на обличчях зустрічних, вселяли в серце давно забуте відчуття піднесення душі. І добре, що промови були короткі, як він просив. І добре, що подали не авто, а просторий екіпаж-ландо... Війська, жителі ясніше побачать радісні обличчя дочок, переконаються, що наслідник цілком здоровий, якщо і в ландо не може всидіти, а пересідає то до сестер, то до матері, махає рукою і приставляє руку до картуза, забачивши військового.
Біля одеського кафедрального Собору натовп – яблуку ніде впасти. Зустрічають з іконою Касперовської Божої Матері Високопреосвященний Владика Іустин, настоятель, духовенство. В Соборі після короткої літургії владика розповідає імператриці про Касперовську ікону, про її явлення, про її чудеса і вшанування. Потім звертає увагу на мідний хрест, відлитий з копійок, пожертвуваних воїнами, які проходили через Одесу під час Кримської війни. Імператор, імператриця, наслідник, дочки опускаються перед іконою на коліна, потім цілують хрест. Так! Бог з нами, до Нього всі наші молитви, всі наші уповання – і світле почуття добрих змін наповнює серце імператора. Рокіт “Ура!” зустрічає їх знову біля Собору, а вулицями, на бульварі біля Дюка оркестри, знамена, моряки, прапори, килими, драпування, гірлянди, квіти... Колони Думи уквітчані свіжою зеленню, пам’ятник Пушкіну ледве видно з-за пальм, що його оточили...
Наслідник Олексій був збуджений, сміявся, навіть реготав у відповідь якомусь одеському хлопчику, що кинув йому разом з квітами м’ячик на гумці. Імператриця, зазвичай стримана, навіть сувора, дивилася навколо давно забутим, дівочим, зацікавленим поглядом. Потім повернулися у вагони поїзда і попрямували до першої Застави, на військове поле, де вже в одну лінію стояв сербський полк. На платформі було шатро з куполом, на якому золотився вензель імператора “Н.Р.” Оркестр грав “Встречу”, Імператор і серйозний наслідник, який стояв поруч, приймали рапорт від полковника сербської армії Лонткієвича. Виходило так, що не полк, а, швидше, якщо вдасться, дивізія, формується з трьох батальйонних полків. Розрахунок був сформувати дивізію до десяти тисяч воїнів-сербів, православних, які перейшли на бік росіян. На посадах були поки що один полковник, чотири штаб-офіцери, 20 обер-офіцерів. Для підготовки молодших офіцерів вже організована військова школа і місячні курси під керівництвом майора Пейовича. Спорядження – австрійські рушниці. Потрібно було по сто рублів на кожного для екіпірування. Сербський консул в Одесі Цимович сказав, що утримання сербських офіцерів, які прибувають із Сербії, сербська сторона бере на себе. До імператора підвели коня, і він, разом з людьми з почту, Брусиловим і штабними почав об’їздити війська, які у відповідь на його привітання справно кричали: “Здравия желаем Вашему Императорскому Величеству!” Об’їзд військ не забрав багато часу, імператор повернувся до шатра, а війська раптом заблищали блискавками штиків, перешиковувалися побатальйонно і під оркестр, що грянув, рушили лавиною у церемоніальному марші мимо імператора. Після маршу вони знову перешикувалися в лінію, імператор подякував від себе і від імператриці, яка благословила воїнів і передала полковнику, який стояв на колінах, ікону святого Георгія Побідоносця.
Весняний цей щасливий день, здавалося, мав продовження через тиждень, коли імператор вже працював у Ставці, а від генерала Брусилова надійшли дані, що наступ повністю вдався, в полон захоплено 881 офіцер, 40 тисяч солдатів, 72 гармати, 144 кулемети. Подячні молебні відслужили по всій імперії.
Щасливий день в Одесі, на мій погляд, який приніс примарне щастя, зрозуміло, не був єдиним щасливим у житті Миколи Олександровича. Я навіть думаю, що і у засланні, в умовах утисків і варварства, у передчутті страшного кінця для себе і своїх близьких і найулюбленіших, він умів бути щасливим разом з ними, незважаючи ні на що...
