МРІЮ ПРО СПРАВЖНЮ ЖУРНАЛІСТИКУ,
говорить Олена Куца, учениця Балтського НВК ім. Олеся Гончара
З Оленою познайомилася у Балті в навчально-виховному комплексі (школа-ліцей), де редакція “Одеських вістей” організувала свого роду “круглий стіл” з проблем тестування. Оскільки вона випускниця (у цьому році потрібно буде здавати випускні та вступні іспити), то запитання ці виявилися їй близькими, цікавими. Говорила вона чітко, зрозуміло економлячи час і слова. Пізніше з’ясувалося, що Олена не лише одна з найкращих учениць, відмінниця, але й ведуча місцевої телевізійної програми “Молодіжний десерт”, яка регулярно виходить на Балтському телебаченні.
– Олено, звідки у вашої програми така солодкоголоса назва, адже якщо розібратися, у молодих людей сьогодні стільки гострих, тупикових проблем? Багатьом з них живеться несолодко, а тут ви пропонуєте десерт…
– Мабуть, це пов’язано з тим, що вперше ми з’явилися у телеефірі в День святого Валентина, коли молодь всього світу відзначає свято кохання. На мій погляд, дата виходу обрана вдало, адже чого нам всім у житті сьогодні не вистачає, то це ніжності, теплоти, зворушливого ставлення один до одного. Так, я згодна, молоді у наш час живеться нелегко, часом нестерпно, але це не означає, що ми повинні уявляти її лише на тлі негативу. Чесно кажучи, ми вже втомилися від жорстокості, злоби, насильства, зокрема і на телеекрані. Нам здалося, що потрібен новий струмінь, який несе глядачам віру і надію. Згадую, як ми готувалися до першої програми – адже цього дня ми повинні були сказати головне… Той, хто вміє кохати – вміє все.
– Вийшло кілька передач, мабуть, з’являться й інші теми?
– Безперечно. Благозвучне ім'я “Молодіжного десерту” аж ніяк не означає, що ми обходитимемо гострі теми. Наприклад, дозвілля юних балтян: де можуть мої однолітки відпочити крім дискотек? Або взаємини між вчителями й учнями…Ще одна дуже актуальна проблема – працевлаштування. Адже їдучи навчатися в інші міста, багато хто відкрито каже: додому в район не повернемося…Чому?
– Судячи з усього, ти серйозно налаштувалася на тележурналістику…
– Так, я мрію стати журналістом і працювати саме на телебаченні. Хоча, якщо чесно, рівень багатьох телевізійних програм сьогодні навряд чи може влаштувати нормальну людину. Убога разважалівка, нескінченні серіали (в основному для ледарів), ну і вульгарна політизованість... Все це не може не дратувати. Тому мої мрії не марні, у майбутньому мені хотілося б робити серйозні, культурні програми. Але в будь-якому разі “Молодіжний десерт” – це стартовий майданчик, і я дуже вдячна, що місцевий канал “Бал-інформ-компанія” надав мені таку можливість.
Допомагають мені і мої батьки – вони педагоги. Мама – завуч школи, а тато вже 25 років навчає музики дітей і молодь. В даний час він працює викладачем Балтського педучилища. Мені дуже подобається, коли вечорами ми збираємося разом (правда, не так часто, як хотілося б) і розмовляємо про наболіле. Батько, наприклад, стурбований, що спадає інтерес до народної пісні, як і в цілому до народної творчості. Люди почали менше співати. Зате ефір забитий попсою, розважалівкою.
Можна багато говорити на цю тему, але головне в іншому – як виправити ситуацію. А виправити її можуть тільки самі журналісти-професіонали. Тому мені багато потрібно навчатися. Я постійно беру участь у конкурсах, олімпіадах, зокрема і тих, які проводить Мала академія наук. Торік моя робота з української мови і літератури була відзначена Почесною грамотою МАНа. Ідеться про обласний тур, у якому брали участь школярі з різних районів. У нас дуже сильний викладач з цього предмету – Надія Данилівна Погребнюк.
Ну а зараз, зрозуміло, вже готуюся до вступних, адже не встигнеш оглянутися – як потрібно здавати…Поки що не вирішила, куди вступатиму – до Київського чи Одеського університету. У кожному разі молодіжна програма на Балтському телебаченні – це початок моєї перспективи.
– Щасти тобі! Чекаємо тявоїх матеріалів і в нашому молодіжному клубі “12 балів”.
Віра ЯСІНСЬКА,
«Одеські вісті»,
м. Балта
ЦІ НЕЗАБУТНІ ДВА ТИЖНІ
До Болгарії мріяла потрапити ще зі шкільної лави. Мені, бессарабській болгарці, дуже хотілося побувати на землі своїх предків. У випускному класі навіть загорілася ідеєю продовжити навчання в цій країні...
І ось на 5-му курсі ОНУ ім. І.І. Мечникова довгоочікувана поїздка звалилася як сніг на голову: у групі болгарських філологів, які щороку їздять до Болгарії на практику, залишалися «ліві» місця.
Для деяких студентів наш двотижневий тур перетворився на заслання, і вони, незважаючи на непередбачувані витрати, поїхали додому вже через тиждень. Інші ж захоплювалися Болгарією, щоправда, кожний зі своєї дзвіниці: гори, море, ліси – майже як у Криму, «тільки дешевше разів у два», – відзначали найпрактичніші.
Справді, на перший погляд усе, як у нас, в Україні. Навіть російською тут дуже добре розуміють, з українською, щоправда, справи в болгар скромніші. Єдине, що часто спантеличує – це їхні «так-ні»... При спілкуванні часто забуваєш, у який бік потрібно кивати головою.
І все ж таки, хоча ми, одеські студенти, без проблем вжилися в роль місцевої молоді, деякі особливості болгарського менталітету залишилися для нас загадкою. Наприклад, чому магазини, площею 5х5 кв. метрів називають супермаркетами, і чому болгари наполегливо ігнорують великі торговельні площі?
В Болгарії хороші дороги. Навіть проїжджаючи повз небагаті села, можна без шкоди для зору читати в автобусі. Щоправда, коштує це задоволення (проїзд у транспорті) дорожче: в автобусі потрібно викласти 60 стотинок, а це майже дві гривні. Приїхавши на одеський вокзал, я навіть не хотіла ловити маршрутку, а сіла в трамвай, скучила дуже – у Болгарії їх дефіцит.
Поселили нас в одному із курортних центрів країни – Варні. І як щирі одесити, ми одразу побігли до моря. Але наш запал зменшився, коли ми понад годину не могли знайти спуску до моря. Як виявилося, їх усього два чи три на все узбережжя. Та й взагалі для варненців пляж не є чимось культовим. Часто вони віддають перевагу сусіднім курортам: Золотим піскам або Сонячному берегу.
Тепер про головне – про навчання. Нас розподілили до Шуменського університету. Одразу вразило те, що зі студентами тут поводяться на рівних, однак вимагають з них більше. Нас ніхто силоміць не заганяв на пари, ми могли весь цей час подорожувати по околицях Варни. Проте, як висловився наш гід пані Аліпієва, хто не слухає лекції, той не їсть, і ті, хто прогуляв, справді позбавлялися талонів на обід. Спритність, звичайно, і цього разу врятувала деяких одеситів від голодної смерті. Як їм вдавалося роздобути талони, невідомо, тільки в їдальні вони займали чергу першими...
Усе, що можна було встигнути подивитися за два тижні, ми побачили, зокрема й попередні дві столиці Болгарії – Плиску і Велике Тирново. На третє, сучасне стольне місто – Софію – не вистачило грошей. Справа в тому, що Шуменський університет оплачував нам екскурсії по узбережжю Чорного моря, інші прогулянки – за свій рахунок.
Подорожуючи по Болгарії, ми, бувало, по 3–4 дні ночували в поїздах, щоб зустріти світанок щоразу у новому місті. Салони болгарських поїздів виглядають охайнішими, тільки, начебто, обладнані сугубо для денних поїздок – спальні вагони тут не популярні. Їхати 7–8 годин сидячи, а тим більше спати, погодьтеся, не дуже комфортно. А ось провідники тут дуже ввічливі, хоча ледве чи не на кожній зупинці заново перевіряють квитки. Однак про справжню ціну даної педантичності я довідалася після того, як проїхала помилково свою зупинку, і мене ще встигли направити на правильний шлях.
Досвідчені мандрівники називають поїздку вдалою, якщо її захочеться, закинувши рюкзак на плечі, повторити знову. Деякі мої друзі планують присвятити Болгарії частину літніх канікул. Я ж на 5–7 років наперед цікавість до своєї прабатьківщини задовольнила. У світі так багато країн, які б хотілося побачити, а віза в паспорті все одно буде нагадувати, що Болгарія в списку була першою.
Наталя КИЧУК,
студентка ОНУ ім. І.І. Мечникова
ЧИ МОЖНА «ДОМОВИТИСЯ» З КОМП'ЮТЕРОМ?
Сьогодні бажання швидше наблизитися до європейського способу життя стало заповітною мрією не тільки нашої держави, але й кожного українця. Таке прагнення не могло не вплинути на систему освіти. Впровадження інновацій, скажімо, так, до «застарілої системи», спостигло і нашу молодь – школярів і студентів. Що це? Звісно ж, новинка, новий метод перевірки знань, наших талантів – тестування...
Тестування – це невід'ємна частина кредитно-модульної системи, яка безпосередньо пов'язана з Болонським процесом. Однак ця форма перевірки знань має й інше значення. Про це нам розповідає проректор Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова з навчальної роботи Олександр Вікторович ЗАПОРОЖЧЕНКО.
– Олександре Вікторовичу, розкажіть, що таке тестування?
– Це поняття не слід розуміти вузько. У тестування багато цілей. Одна з них – перевірити знання студентів, навчити їх мислити. Студент, відповідаючи на запитання тесту, міркує, спираючись на вивчений матеріал.
– Відомо, що за кордоном існує комп'ютерне тестування, коли студент здає тест за комп'ютером, а той, у свою чергу, перевіряє його. Чи можлива така інновація в Україні?
– Зараз в українських вузах поки що неможливо впровадити комп'ютерне тестування, бо це вимагає великих фінансових витрат на відповідні комп'ютерні технології. Але ж вузові потрібно не 10 і навіть не 50 комп'ютерів... Зараз існує поки що зовнішнє тестування, тобто тести, складені на папері. Вони перевіряються комп'ютером.
– З якою метою було впроваджено тестування?
– Насамперед, щоб запобігти корупції у вузах. Адже усім відомо, що вона існувала, але тепер це неможливо. Студент здає тест, а перевіряє його комп'ютер. Отже, про таке поняття, як «домовитися з комп'ютером», не може бути і мови.
– Скажіть, адже й тест можна підмінити перед тим, як його перевірить комп'ютер?
– Так, таке можна припустити, але практично здійснити не можна.
– Які дисципліни несумісні з тестуванням?
– Цих дисциплін небагато, але вони значні. Наприклад, абітурієнт вступає на спеціальність дизайнера. Складно собі уявити тестове завдання майбутньому дизайнеру, якщо йому треба малювати ескіз. Якими можуть бути варіанти відповіді?
Це запитання стосується також точних наук. Одна справа, коли тест складено по теоретичній частині, однак, якщо студент одержав завдання провести дослідження, або з наукового погляду глянути на ту чи іншу проблему, важко це уявити у вигляді тесту. Іноді доводиться комбінувати тестову перевірку знань з теоретичними відповідями.
Довідавшись про новий метод (науковий експеримент?), можна дійти висновку – все, що робиться – на краще. Раз європейські країни такі розвинуті, отже, це відбувається не без участі знань їхнього населення, зокрема й студентів. Чим ми гірші?
Юля НИКАНДРОВА,
студентка ОНУ ім. І.І. Мечникова
