«Сакартвелос, Гаумарджос!», – один з перших тостів, що піднімають на самому початку будь-якого грузинського застілля. У перекладі означає «Хай живе Грузія!».
Потім буде ще кілька десятків тостів – залежно від приводу, з якого зібралися гості. Але обов'язково тамада не раз запросить випити всіх за дружбу. Коли ми, група українських журналістів, які побували нещодавно у Поті і Батумі, опинялися за грузинським столом, «за дружбу» говорили і пили багато. За дружбу між нашими народами, країнами, містами.
Дух цієї дружби, співпраці багато десятків років, ще з радянських часів, витає серед нас. Дружба між українцями і грузинами пізнавана і навіть асоціативна. Новий рік асоціюється із запахом мандаринів. Гарне застілля – з шашликом, хачапурі, великою кількістю зелені і вином. Природа – з горами і швидкими річками. Екзотичні рослини – з ківі,що ростуть на вулицях, фейхоа та евкаліптами. Ліричний настрій – зі співом Нані Брегвадзе і Вахтанга Кікабідзе. І так далі...
В середині 90-х років 20 століття президенти і уряди України та Грузії вирішили створити регулярну поромну переправу між берегами двох країн. Практична робота була доручена судноплавній компанії «Укрферрі». Між Одесою і Поті/Батумі вже десять років працюють два вантажних пороми – «Герої Шипки» і «Герої Плевни», кожен з яких може перевозити по 108 залізничних вагонів з вантажем.
У 2004 році на цю лінію вийшов новий вантажно-пасажирський пором «Грейфсвальд». Його місткість – 120 пасажирів, 50 універсальних залізничних вагонів, 60 великовантажних автомобілів “ТІР” і кілька десятків контейнерів. Вперше після припинення дії регулярної цілорічної пасажирської лінії Одеса – Батумі – Одеса на цьому напрямку було встановлено щотижневий фіксований розклад руху судна.
Сьогодні Україна постачає в Грузію через поромну переправу метал і металопродукцію, устаткування і деталі до них, вироби хімічної промисловості, добрива, цукор, різноманітні крупи, кондитерські вироби, будівельні матеріали. В Україну поромами перевозиться коньячний спирт, грузинські вина, мандарини, хурма, «боржомі». Але, якщо під час перевезення з України в Поті лише один з десяти вагонів залишається порожнім, то з Грузії навантаженими йдуть лише 10-20 вагонів.
Під час офіційних недавніх зустрічей українських журналістів з керівництвом Аджарської Автономної Республіки, мерами міст Батумі і Поті, керівниками Батумського і Потійського портів було багато сказано про те, що робиться зараз у країні для поліпшення життя народу і розвитку країни і що найближчим часом планується зробити.
Заступник глави уряду Аджарської Автономної Республіки Едуард Путкарадзе, серед першочергових робіт, якими влада і господарники Автономії зайнялися після революції троянд, називає відновлення міського господарства, створення інфраструктури в гірських районах, розвиток туризму.
Аджарія – один з найкрасивіших куточків Грузії, розташований на крайньому південному заході країни. На півдні Аджарія межує з Туреччиною. До речі, на маршрутці номер 10 за половину ларі (приблизно 1 наша гривня) можна доїхати від Зеленого мису, де розташований Батумський ботанічний сад, до турецького кордону.
За кількістю населення – 400 тисяч чоловік – Аджарія – це менше половини Одеси. Але є в нас спільне – багатонаціональність населення. Серед тих, хто живе в Аджарії – представники понад 80 націй і народностей – грузини, росіяни, українці, вірмени, греки, євреї.
Аджарія, яка розташована у субтропічній зоні – це і гори, і море, і мінеральні лікувальні джерела. Тут тепла зима і спекотне літо. Середня температура повітря влітку на узбережжі 26 градусів, а температура води 23-24. Можна, наприклад, вранці скупатися у теплому морі в районі Кобулетті, а через дві години вже кататися на лижах на висоті 2800 метрів.
А можна поблукати по фортеці в Гоніо-Апсаросі, збудованій римлянами двадцять століть тому. Розташована фортеця неподалік від турецького кордону. Пліній писав у трактаті, що «від Трапезунда до Апсароса – 140 тисяч кроків». Через прикордонний статус території сюди протягом більш як 70 років не допускалися ні туристи, ні вчені. Зараз тут створюють історичний центр. За останні кілька років археологи вийняли з землі тисячі знахідок – античні амфори, македонські і римські монети, скляний посуд, предмети побуту двотисячорічної давнини. На території фортеці покоїться прах одного з проповідників вчення Христа апостола Матвія. А ще можна поїхати на курорт Урекі, розташований на узбережжі Чорного моря за двадцять кілометрів від міста Поті – у тій частині Колхідської низовини, де, за переказом, зберігалося золоте руно і жила прекрасна Медея.
І обов'язково потрібно побувати в грузинському місті Поті, який за віком – ровесник нашому Білгороду-Дністровському. Дві з половиною тисячі років тому на місці Поті розташовувалося давнє місто Фазис. Цікаво відвідати місцевий музей імені Чітайя. Тут багато цікавих експонатів, що розповідають про історію Колхіди – так за старих часів називалася західна Грузія, про побут колхів, які населяли цей край, про Колхідське царство, яке існувало у VІ-ІІ століттях до нашої ери на південному заході Закавказзя.
Незважаючи на те, що природня краса, історичні пам'ятки та рекреаційні переваги республіки рекламуються в країнах СНД, великого потоку туристів поки що не спостерігається. Одна з причин – нерозвинена, або, швидше – знищена інфраструктура. У планах – будівництво двох автобанів. Один пройде через Тбілісі, Батумі і Поті. Другий з'єднає Тбілісі з Сухумі.
Найближчим часом у столиці Аджарії – Батумі розпочнеться будівництво нового сучасного аеропорту, Турецька фірма, що виграла тендер, вкладе в цей проект 15 мільйонів. А пільгове оподаткування дозволить розвивати в Батумі ігорний бізнес, який, до речі, заборонений у сусідніх країнах. Отже, не виключено, що через якийсь час любителі азартних ігор прилітатимуть на вихідні дні не в Монте-Карло, а в Батумі.
З'явилася в столиці і нова визначна пам'ятка – музичний фонтан, створений французьким архітектором-дизайнером і подарований місту Президентом Грузії.
А один грузинський меценат, який побажав залишитися невідомим, зобов'язався реконструювати Піонерський парк, озеро Нурі і дельфінарій. Щоб все це зробити, йому буде потрібно кілька мільйонів доларів. Інший «безіменний» меценат допомагає Батумському ботанічному саду.
У концепції розвитку туризму в Аджарії велика увага приділяється приватизації туристичних об'єктів. Що стосується інвесторів, то, за інформацією виконувача обов'язків мера Батумі Мурмана Берідзе, інтерес до Аджарії і, зокрема, до її столиці вже виявили й українські бізнесмени, і швейцарська фірма, яка хоче відкрити тут виробництво. Планують реалізувати інвестиційні проекти польська, російська, турецька, казахська, вірменська та азербайджанська організації. Очікують інвесторів з України і Казахстану і в портовому місті Поті.
А Одеська облдержадміністрація в межах року Грузії в Україні підписала 25 березня 2005 року з урядом Аджарської Автономної Республіки програму торговельно-економічної, науково-технічної і гуманітарної співпраці.
Пов'язують побратимські відносини й український Іллічівськ з грузинським Поті.
Сім років тому, коли почалася регулярна робота поромного мосту Іллічівськ – Поті/Батумі, прозвучали слова про те, що пороми судноплавної компанії «Укрферрі» відкрили для Грузії вікно в Європу. Щоразу, коли в Грузії розпочинається сезон збирання цитрусових, всі згадують цю істину.
Ще один приклад співпраці наших країн щодня бачать мешканці грузинських міст. Вулицями Поті, Кобулеті, Батумі їздять жовті пасажирські мікроавтобуси «Богдан», виготовлені в Україні. У столиці Аджарії, наприклад, гроші на купівлю цих автобусів виділено з міського бюджету. У наступному році мерія планує ще кілька десятків «Богданів», що сприятиме розвиткові муніципального транспорту.
Добрі слова про вже існуючу співпрацю – з одеським інститутом «ЧорноморНДІпроект» – говорили й у Батумському, і в Потійському портах.
Цікавою може бути співпраця і в культурній сфері. Під час поїздки українських журналістів до Грузії консулу Консульського агентства України у Батумі Володимиру Бондаренку передали пропозиції Одеського українського музичного драмтеатру імені В. Василька.
Про те, що в Грузії знають українську культуру і мову, ми переконувалися не раз. Багато фахівців і керівників, з якими ми зустрічалися, у різний час навчалися в українських вузах, дехто одружився з українками. І майже всі, незважаючи на розмаїтість грузинської кухні,стверджують, що в ній не вистачає українського сала з часником.
А от представникам українських культосвітніх товариств, з якими ми зустрічалися в Поті і Батумі, не вистачає поживи духовної. У нещодавно створеній у Батумі недільній школі імені Котляревського, не вистачає, наприклад, підручників української мови. Пропоную відгукнутися якій-небудь школі Одеської області і подружитися з грузинськими однолітками.
Представники старшого покоління української діаспори, які живуть у Грузії десятки років, були б раді побувати на історичній батьківщині. Але, на жаль, за останні роки в багатьох, особливо пенсіонерів, виникають складнощі з поїздками. Працюючі в бюджетній сфері в Грузії одержують зарплату в еквіваленті приблизно дев'яносто доларів, а пенсіонери – чотирнадцять. Таких грошей не вистачає, щоб з'їздити на Україну.
Але, незважаючи на всі життєві проблеми, вони продовжують називати Україну – “рідною ненькою”, а Грузію – “рідною матір'ю”, готувати вдома український борщ і грузинське чахохбілі і розмовляти з дітьми українською, грузинською і російською мовами.
