Скільки часу минуло з тих пір, як наш район, що утримував першість в області з основних економічних показників упродовж останніх шести років, очолила колишній директор Южненської школи Людмила Ярославівна Прокопечко, учитель за фахом? Саме стільки, щоб електорат переконався на місцевому рівні ще раз: недосконала кадрова політика сприяла тому, що на зміну справжнім професіоналам прийшли “приходьки” – випадкові керівники районного масштабу…
Сухі цифри статистики свідчать: за неповний рік нова влада дохазяйнувалася “до ручки”. Так, уперше за історію району залишилося не виораними на зяб понад 20 тис. га, в результаті масового вирізання худоби громадське тваринництво налічує лише трохи більше 2 тис. корів (у багатьох господарствах повністю ліквідовано поголів’я ВРХ), не засіяно озимими культурами тисячі гектарів родючих земель, валовий збір зерна (без кукурудзи) становить 65,5 тис. тонн.
Крім того, на обидві ноги закульгав кадровий добір і розстановка: інакомислячим пропонувалося писати заяву про звільнення за власним бажанням. На місця професіоналів призначалися свої, в основному – з Южного. Таким чином сформувалася нібито команда, яка проголосила йти вірним курсом – назустріч людям. Що з того вийшло – перечитайте, будь ласка, попередній абзац.
Мені, ветерану праці, подумалося, що така ситуація в районі стане предметом серйозної розмови на позачерговій сесії райради – за ініціативою депутатів, де було б заслухано звіт голови райдержадміністрації про хід виконання завдань щодо соціально-економічного розвитку району, кадрової політики голови на сучасному етапі та її бачення виходу району з кризи. Думалося, що депутати райради тверезо оцінять діяльність пані Людмили, визнають роботу незадовільною, а вже потім – слово за Президентом України про відповідність обійманій посаді.
Та не так сталося, як гадалося. Людмила Ярославівна випередила такі події і призначила свій звіт у районному Будинку культури – якраз того дня, коли голову районної ради запросили на сесію облради. Причому – в робочий час, о 14-й годині. З’їхалися сюди, в основному, її прибічники, вчорашні недобитки комуністичної системи, підстаркуваті червоні керманичі та їх поплічники – одним словом, ті, хто намагається будь-що догодити сучасній владі, аби знову втриматися біля корита. Здається, ще ніби вчора у цій залі вони хором співали “Інтернаціонал”, але навіть у них викликав справжній шок хід зустрічі з першою особою району та її заступниками.
Без усіляких вступних слів у залі загриміли мелодії майдану, на імпровізованому екрані спалахнули титри фільму “Сенс життя – творити добро”, гасла “Так” з підковою, а потім кадри стрічки Комінтернівського районного телебачення про роботу голови райдержадміністрації. Чого там тільки не було! І блакитно-жовті надувні кульки (як символ достатку), і поцілунки, перерізання стрічок, вусаті хлопці в українських вишиванках, столичні артисти, а на передньому плані – пані Людмила. То на озимому полі (мабуть, позаминулорічному), то на фермі, то в навчальному закладі.
Сама вона в цей час була поза кулісами, і вийшла звідти, разом із заступниками, коли стрічка добігла кінця.
Людмила Ярославівна заявила, що є режисером такого “звіту” і попередила, аби усі присутні проявили обережність при обговоренні – “а то можете нарватися”. “Я господиня цього заходу, тож не дозволю вам спілкуватися зі мною як з двірником” та ще застерегла, що вона “…не дівчинка для биття”.
Потім голова райдержадміністрації розповідала про деякі “квітучі” господарства, про успіхи, про те, що “руки чешуться на декого одягнути ланцюги” і т.д. Насамкінець подякувала авторам за такий чудовий фільм (торік Комінтернівському районному телебаченню виділено з бюджету понад 80 тис. грн, а на сільське господарство району – 10 тис. грн). Із зали до президії надходили записки про бажання взяти участь в обговоренні звіту, але вони так і залишилися під сукном. А сама пані Людмила не звільнила трибуни з єдиним мікрофоном, тому опонентам доводилося з місця давати оцінку роботі голови РДА.
Вкрай різкою була критика з боку колишнього першого заступника голови райдержадміністрації М.П. Величка. Микола Петрович з обуренням говорив про приписки врожаю, розбазарювання приміських земель та ін. Однак його засвистали. Ще один з фермерів намагався щось сказати про жахливе становище в АПК району, але і його виступ зірвала “команда”.
Що вразило? Не відбулося діалогу з людьми: вони в черговий раз виявилися ошуканими не звітом, а організованим шоу владних структур. Ну, а замість традиційного гімну України на прощання прозвучала пісня у виконанні знайомого гурту:
“Хай гавкають собаки,
На те вони й собаки.
Вони бояться дуже
Хорошої команди…”
Хочеться все-таки закінчити на радісній ноті: пересічні громадяни розчарувалися у стилі керівництва голови райдержадміністрації Л.Я. Прокопечко. На жаль, таким цей стиль залишається і на сьогодні. Хочеться вірити, що депутатський корпус району, нарешті, припинить процес “братання” з головою РДА і діятиме у відповідності з чинним законодавством.
