ТАМ, ДЕ СХІД ЗУСТРІЧАЄТЬСЯ ІЗ ЗАХОДОМ
Вулиця Пушкінська в Одесі, музей західного і східного мистецтва. Старими мармуровими сходами – на другий поверх, ліворуч, швидше... Я спізнююся на презентацію виставки “Замкова каплиця Святої Трійці у Любліні”. Так, офіційна частина вже закінчується. Зала повна. Багато знайомих облич.
Але, спершу: що ж цього разу привезли до нас з Польщі? Таке знайоме і рідне! Насичені блакитні і сині, густо-вишневі, зелені, білі і чорні, золоті і пурпурові барви. Святі урочисті лики... Промовець говорить, що виставка репрезентує досягнення сучасних польських реставраторів сакрального мистецтва на прикладі реставрації відкритого наприкінці ХІХ століття розпису готичної каплиці.
Каплицю було споруджено у ХV столітті, і зі східного боку вона прилягала до королівського замку, спорудженого у той же час. 10 серпня 1418 року було завершено розписи внутрішніх приміщень каплиці, виконані у русько-візантійському стилі художниками, запрошеними зі сходу. Про це повідомляє збережений фрагмент напису церковнослов'янською мовою. У ньому ж говориться, що роботи виконано “рукою Андрієвою”, і наведені імена ще двох художників: Кирила і Юшка.
Замкова каплиця – двоярусний храм, звід нефа якого спирається на одну, розташовану у центрі храму опору. Внутрішній простір каплиці руськими майстрами прикрашений поліхромним живописом, заснованим на візантійському каноні, якому був підпорядкований зміст, композиція образів і розташування всередині храму. На найважливішому місці в центрі зводу пресвітерія зображений “Христос-Пантократор”, над ним голуб – символ Святого Духа. Святу Трійцю оточують янголи; у верхній частині стін каплиці показані найважливіші події з життя Марії та Ісуса Христа; на південній стіні – “Відвідування Марією Єлизавети” і “Різдво Христове”; на північній – “Стрітення”, “Преображення”, “Воскресіння Лазаря”, “Вхід Христа в Єрусалим” і “Успіння Пресвятої Богородиці”. Почесне місце у розписах займають житія великих анахоретів і мучеників східнохристиянської церкви. Серед фресок є і портрети короля Владислава Ягелло. Стилістичні риси і художня майстерність художників вказують на зв'язок з Тверською і Новгородською школами стінного живопису, а також на балканський вплив і вплив галицько-волинської або київської шкіл розпису.
У XVII столітті після воєн із шведами та козаками королівська резиденція занепала. Збереглася тільки каплиця Святої Трійці. На початку XIX століття на місці зруйнованого замку було споруджено неоготичну будівлю, яка служила в'язницею. Фрески у каплиці на багато років закрив шар вапняної штукатурки. У 1899 році багатобарвний розпис був випадково відкритий, і почалася його реставрація, яка тривала з перервами до 1997 року. 90 років!
Отже, на стінах музею – фоторепродукції унікальних фресок початку XV століття, виконаних у візантійському стилі! Християнський іконографічний канон, сформований у Візантії, був перенесений православною церквою на руський ґрунт і широко застосовувався у розписах церков. Він цілком пізнаваний. Ось чому при першому погляді на репродукції виникло відчуття, що бачу щось знайоме. Я не раз бувала в залах Третьяковської галереї у Москві, і завжди це була зустріч з іконами Андрія Рубльова. У знаменитій “Трійці” нас захоплює гармонія барв. Ті ж кольори і у розписах Люблінської каплиці. Ікона і розписи створювалися приблизно в один час і застосовувані у фарбах пігменти були, мабуть, ті самі.
Метою візантійського мистецтва було не зображення навколишнього світу, а збагнення художніми засобами світу надприродного. В показаних фресках дуже складна релігійна символіка, і символіка кольору передають неземну красу іншого, “горнього світу”. Фрески світлоносні, світло випромінюють кольори одягу зображених на них фігур. Провідним кольором є синьо-голубий. Барви прозорі, яскраві й одночасно глибокі. У церковних фресках, мозаїках, іконах Візантії колір традиційно мав такі значення: золотий – божественний колір, пурпурний – символ влади, білий – чистоти, відчуженості від мирського, чорний – символ смерті, зелений – юності, цвітіння. На фресках немає тіней, що характерно для східного іконопису. На стінах каплиці пізнавані композиції на євангельські сюжети, приглушеність барв одягу – неземна гармонія! Але головне – стародавня символіка духовності.
Приблизно у той же час, коли вирішувалося питання про початок реставрації фресок Люблінської каплиці, у Києві ухвалювалося рішення про відновлення фресок у Кирилівській церкві. У Любліні зважилися на складну тривалу реставрацію. Роботами ж щодо реставрації Кирилівської церкви керував відомий історик мистецтва і археолог А.В. Прахов. Було вирішено не реставрувати фрески через їхній занедбаний стан. Поверх них вирішили зробити розпис олійними фарбами. У цих роботах брали участь відомі художники, зокрема М. Врубель.
Минув час, з'явилися нові засоби і методи реставрації, але їх вже не можна застосувати до фресок Кирилівської церкви. Вони втрачені. Прийняте у Києві рішення виявилося помилковим.
Дивує і захоплює трепетне ставлення до своєї культурної спадщини у Польщі. Три покоління реставраторів працювали над відновленням фресок! Змінювалася влада, суспільний лад, а роботи тривали і були завершені незважаючи ні на що.
Польським реставраторам вдалося врятувати до 75 відсотків справжніх розписів замкової каплиці у Любліні, і ми з вами одержали можливість милуватися чудовим церковним живописом XV століття. Хвала і слава польським вченим і реставраторам. Спасибі їм велике і від нас – одеситів.
Виставка змогла відбутися завдяки спільним зусиллям Генерального консульства Республіки Польща в Одесі, Люблінського музею, Одеського музею західного і східного мистецтва, Одеського відділення Українського фонду культури.
Ніна УСПЕНСЬКА, член літературного товариства «Світ Паустовського»
ОСЯГНУТИ ОБРАЗИ
В музеї західного та східного мистецтва (вул. Пушкінська, 9) експонуються роботи одеського художника Олега Недошитка. Випускник художньо-графічного факультету педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського – учень П. Злочевського, З. Борисюк, В. Гегамяна – він активний учасник національних і міжнародних виставок, проектів, симпозіумів. Твори О. Недошитка є в музеях і приватних колекціях України й закордоння.
...До цього живопису треба звикнути. Визначення “нефігуративна” може відштовхнути тих, хто явно віддає перевагу прямо протилежному. Щоб звикнути – треба осягнути. Картини Олега Недошитка не безіменні, і назви – наче міст, перекинутий від бачення художника до сприйняття глядача. Міст, на який так вабить ступити.
Отже... “Таїна надвечір’я”, “Рефлекс осені”, “Ілюзія спокою”, “Вікна у сни”, “Вторгнення”, “Філософія квадрата” (“справа Малевича живе й перемагає), “Передчуття”, “Спілкування душі”, цикли “Фантазії на чорному”, “Фантазії карнавалу”, “Міражі Каппадокії”, “Трансформація символів”... Образне колірне вирішення примушує пригадати про те, що Олег Недошитко навчався у Валерія Гегамяна – чудового колориста. Мова кольору, яку треба не так вивчити, як відчути, – ще один міст у світ ухдожника.
Втім, до питання про мову – цього разу в буквальному значенні. Чи не є, з іншого боку, дані художником назви перепоною для “розгулу” глядацької фантазії? Свого роду обмежувальними рамками... Але така воля автора. Такі “образи його підсвідомості”.
Ірина ГОЛЯЄВА, «Одеські вісті»
