Вже півтора десятиріччя в нашій державі діє Закон “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні”. Його виконання на місцях багато в чому залежить від діяльності комісій міських, районних та обласних рад з питань поновнення прав реабілітованих.
Члени комісії працюють з громадянами Одещини, які постраждали від голоду в 1921 р., 1932-1933 рр., 1946-1947 рр. або репресій 30-40-х та 50-х років. Про це майбутнім поколінням можуть розповісти тільки пожовклі від часу документи систем СБУ, УВС та державних архівів. Вони свідчать як першоджерела про факти політичних репресій у вигляді арештів, засуджень, ув’язнень, розстрілів, адміністративних виселень усіх членів сімей за політичними, релігійними та національними ознаками.
Цілі народи – кримських татар, греків, німців, болгар, вірменів та інших - влада виселяла, відправляла в переповнених вагонах, без їжі, але під наглядом працівників системи НКВС. Їхній шлях пролягав на схід, до Сибіру, на Урал, на північ і на захід. Люди розповідають про це і пишуть у своїх звертаннях - кожен про свою долю, свої страждання.
Руками репресованих, в тому числі розкуркулених, політичних в’язнів та членів їх сімей, йшла розробка вугілля, кам’яних кар’єрів, видобувалося золото, нікель та інші цінні метали. Це вони працювали на лісозаготівлях, лісоповалах, лісосплавах на відстані 300 – 500 км від місця дислокації членів їх сімей, які в той час вимирали десятками в день. Це їхні діти чекали на них там, в спецрозподільниках, спецдитбудинках, інтернатах НКВС, про що до цього часу важко знайти підтвердні архівні документи.
Про це та багато чого іншого, про долю кожної репресованої сім’ї майже щоденно повідомляється в комісіях з надією, щоб отримати допомогу в питаннях реабілітації. Це і можливості повернення майна, житлових будинків і видача посвідчень на право отримання пільг та допомог.
Тільки в комісіях з питань поновлення прав реабілітованих громадяни можуть отримати вичерпну відповідь у своїй справі. Буває відповідь і гірка, але правдива. Адже Закон України від 17.04.1991 року “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні” не повною мірою компенсує те, що було вилучене із майна, а лише частково (в межах можливостей держави, в залежності від наповнення бюджету в розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України). От і виходить, що це зовсім малі суми. В розрахунки з реабілітованими до цього часу береться 50% мінімальної заробітної плати, встановленої Постановою Верховної Ради України від 20.02.1996 року № 49-ВР. Це виглядає так: за ув’язнення не більше як за 75 місяців 7,50 х 75= 562,5 грн; за майно, яке не збереглося, – 7,50 х 15 = 112,5 грн; за житловий будинок, який зайнятий або не зберігся, та інше майно – 7,50 х 65 = 487,5 грн; за житловий будинок, який зберігся, і за інше майно при наявності характеристики будівель – 7,50 х 80 = 600 грн.
Звичайно, такі розміри грошової компенсації не задовольняють ні реабілітованих, ні їхніх спадкоємців, ні працівників комісій.
З цього приводу комісією обласної ради з питань поновлення прав реабілітованих надсилалися листи до Верховної Ради України з пропозиціями збільшити розрахункову величину реабілітованим, але питання не вирішуються й досі, зміни до закону і постанови Кабінету Міністрів не розглядаються.
А хіба діти безвинно розстріляних батьків не заслуговують на підтримку з боку держави? Чому така мізерна надбавка до пенсії колишнім ув’язненим? Звучить гучно – 50% (а примусово виселеним з місць проживання і депортованим народам – 25% мінімальної пенсії за віком). Та всі розрахунки ведуться на підставі тієї ж постанови 1996 року і складають відповідно 9,98 грн і 4,98 грн. А ці люди в штрафбатах і в спецпідрозділах НКВС були на передових позиціях в роки Великої Вітчизняної війни. Це ж вони визнані нинішньою владою учасниками ВВВ і інвалідами війни, і їм за це теж 9,98 грн. Такі розрахунки не компенсують моральних і матеріальних втрат. Колишніх ув’язнених в 2000 році було 750 чоловік, нині залишилось всього 326. Ми можемо спізнитися, якщо не повернемося до них обличчям.
Починаючи з 2000 року, кожної четвертої суботи листопада відповідно до Указу Президента України від 31.10.2000 року в нашій країні відзначається День пам’яті жертв політичних репресій та голодомору. Вченими, дослідниками, істориками, студентами вивчаються архівні першоджерела, видаються книжки, друкуються статті.
Архіви, хоч і повільно, оживають і розповідають. В місті Одесі відкрито музеї, які експонують документи про голод та репресії.
В минулому році 26 листопада День пам’яті жертв політичних репресій і голодомору вперше відзначався на державному рівні. Покладалися вінки в місцях масових поховань, проводилися мітинги-реквієми, відвідувалися музеї, виставки архівних документів, організовувалися поминальні обіди.
Все це відбувалося і в Одеській області, на ІІ Християнському кладовищі Одеси, за участю керівництва міської, обласної ради та облдержадміністрації, а також священнослужителів, громадських організацій, “Асоціації жертв політичних репресій”, “Потерпілих від політичних репресій”, “Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих”.
Комісія обласної ради з питань поновлення прав реабілітованих впевнена, що це тільки початок величезної роботи молодих поколінь. Поки живі свідки і відкриті архіви, потрібно дослідити, відтворити і зберегти відомості про ті сумні події з історії нашого народу (що передбачено в новому Указі Президента України В. Ющенка).
Нехай зникнуть з лиця землі самі слова “голод” та “репресія”.
Нехай таке ніколи не повториться!
