Десятки років сусіди по будинку у Вінниці навіть не здогадувалися, що у Зої Іванівни, яка мешкає на третьому поверсі, колись було прізвище Джугашвілі.
П’ятничанське кладовище розташоване на околиці міста. На цьому відшибі завжди було тихо і малолюдно. Проте віднедавна сюди потяглися цікаві відвідувачі. Тут немає могил їхніх родичів, і вони приходять не тужити, а лише для того, щоб своїми очима побачити на вертикальному надгробку напис: “Джугашвілі (Тупикова) Зоя Іванівна. 30.ХІІ.1909 – 23.II.1983”. Починаються перешіптування, розпитування працівників кладовища: чому, мовляв, прізвище “батька всіх народів” з’явилося лише через два десятиліття після смерті жінки, у якій спорідненості з ним була така собі Зоя Іванівна? У відповідь – знизування плечима і небагатослівні коментарі.
– Спочатку лежала плита з одним прізвищем – Тупикова, мабуть, у тисячний раз розповідає доглядач за похованнями Микола Михайлович Гришко. – Але недавно приїздила з Норільська дочка Зої Іванівни від другого шлюбу. В літах, зате ще міцна і жвава. Показала всі необхідні документи, що підтверджують. На її гроші і було встановлено новий надгробок. А в нашій похоронній книзі обліку довелося зробити виправлення. Ось і все, що ми знаємо.
Ще менш знаючими виявилися мешканці будинку № 81 по вулиці Соборній, де на третьому поверсі була квартира Зої Іванівни. Старожили згадують про її чоловіка генерала Тупикова, який командував 25-ю повітряною армією у Вінниці, про те, що, овдовівши, вона жила дуже замкнуто. Навіть найближча сусідка Софія Федорівна Волощук, яка підтримувала з нею досить теплі стосунки, буквально ахнула зараз:
– Батечку, та невже вона – Джугашвілі?! Ось чому була така потайна. Жодного разу словом не обмовилася про це. Всі таємниці забрала з собою.
Софія Федорівна помиляється – дещо з таємного відомо. Просто вона, як і абсолютна більшість вінничан, знала лише те, що бачила. А свого часу, у свою душу Зоя Іванівна не допускала нікого. На то були вагомі причини. Працівники відповідних органів, поінформовані про біографію Тупикової, теж мовчали – чи за звичним обов’язком служби, чи з побоювання не нашкодити б раптом собі.
Архівні дані скупі, але точні, різночитання у них немає. 80 років тому, у 1925 році, син Сталіна Яків після випускного вечора у школі одружився з однокласницею Зоєю Гуніною – дочкою православного священика. Дивна річ, що Йосип Віссаріонович дізнався про цей шлюб пізніше. Розгнівавшись, він дав такого прочухана сину, що той ледве не покінчив із собою. Довелося молодому подружжю переїхати з Москви в Ленінград до родичів.
Через чотири роки у них народилася дочка. Проте вона прожила лише вісім місяців, померла від запалення легенів. Невідомо, чи стало це однією з причин розлучення, проте у тому ж, 1929 році, Яків із Зоєю розлучилися назавжди.
Потім Зоя навчалася у Ленінградському гірничому інституті, одружилася із працівником міліції Козирєвим, залишивши собі прізвище Джугашвілі. Мабуть, тому, що всесильний Сталін був ще живий. Дочку, яка в них народилася, назвали Світланою (це саме вона приїздила до Вінниці для встановлення нового надгробку на могилі матері).
На жаль, і другий шлюб не виявився міцним.
Третім чоловіком Зої Іванівни став льотчик Тупиков, за прізвищем якого і заховалася Джугашвілі. Переїхавши з ним у 1957 році до Вінниці, колишня невістка Сталіна убезпечила себе авторитетом воєначальника (чоловік до того часу уже був генерал-полковником), щоб ніхто набридливо не допитувався у неї про минуле.
Після раптової смерті чоловіка Зоя Іванівна залишилася сама, підтримуючи зв’язок лише з дочкою у Норильську. Пішла вона з життя у 73 роки непомітно навіть для сусідів, залишивши для нащадків чимало запитань.
