Говорити про одеський театральний бум, мабуть, передчасно, але в наявності пожвавлення самого театрального життя, підвищення інтересу до театру з боку глядачів. Очевидно, що настав час експериментів, коли методом проб і помилок створюється нова театральна реальність. Поділитися своєю думкою з цього приводу ми попросили начальника обласного управління культури Юрія Анатолійовича КУЗНЕЦОВА.
– Не все, що відбувається, сприймається однозначно. Театр, музика – консервативні види мистецтва, і те, що підриває визначені позиції, завжди неоднозначно сприймається сучасниками. Згадаємо Прокоф'єва, Стравінського, які підірвали романтичну музику, змінили ритми, акцент, – і все пішло інакше. А спочатку які стріли в них летіли...
І з цього погляду російський і український театри роблять нові постановки, з'являються якісь нові погляди. І, що важливо, – ставлять класику! У театрі музичної комедії є цікаві вистави – і не зовсім, менш вдалі. Але в будь-якому колективі, будь-якому театрі, і в кращі часи, і у важкі будуть удачі і невдачі. Головне, щоб невдачі були не принциповими, щоб це була в деякому роді невдача. І потім – невдача – рідна сестра експерименту. Пошук може бути помилковим... Тільки той, хто нічого не робить, завжди правий і завжди на висоті. І я підтримую роботу тих театрів, які ризикують, ставлять нові завдання.
Відвідуваність театрів зараз поліпшується. Але... час у нас “комерційний”. Не можна не враховувати того, що світ став дещо іншим. Немає тієї романтичної любові до театру, що була, коли були театрали з великої літери. Зараз інший час. Спектаклі треба продавати... Я з цим зіткнувся, тому що Клуб Високої Музики працював саме на таких засадах, без спонсорської підтримки, саме на тому, що концерт повинен окуповуватися. У той же час, він повинен бути доступним, – щоб люди не злякалися, щоб залучити їх до театру, філармонії.
Отже, хочемо ми чи ні, треба вчитися заробляти. Звичайно, якщо талановита людина занадто велику увагу приділяє фінансовому благополуччю, головною метою ставить питання свого особистого фінансового благоденства, талант її буде вгасати. Але якщо творча людина не буде займатися фінансовими питаннями, вона помре з голоду. Тому розумно намагатися йти в ногу з часом, але разом з тим не втрачати традицій минулого, враховувати реалії сьогодення і передбачати майбутнє.
В останні роки однією з найважливіших проблем “дорослих” одеських театрів була відсутність головного режисера. З одного боку, проблему треба якось вирішувати. З другого, можна – і потрібно – поєднати. Досвід показує, що це вдається. Якщо приїжджають відомі режисери і ставлять спектаклі, які несуть у собі високе мистецтво – це, безумовно, позитивно. І зміна режисерів у колективі – як... свіжий вітер, бо, якщо орієнтуватися тільки на головного режисера, на нього одного, як це було у нас, – неминучий застій.
У російському театрі є певні удачі, в українському. Театри доводять, що під час відсутності головного режисера можна шукати якісь варіанти. Запрошені режисери працюють гідно. Хоча є великі чи менші удачі, але найголовніше, що театри залучають глядачів. Я пам'ятаю час – початок 90-х, коли наш прекрасний український театр був майже порожнім. Так усі театри страждали – люди втратили інтерес до театрального мистецтва. А зараз і в російському, і в українському театрах є свій глядач. Можливо, зароджуються нові театрали, які дивляться, придивляються до театрів, – а потім стануть справжніми їхніми шанувальниками...
