З ВИСОТИ ГАЛЬОРКИ
Найбільш чутлива й експансивна частина публіки сиділа на гальорці. Звідси вона панувала над театром і галасливо диктувала свою волю – партеру, ложам, оркестру і артистам. Крики: “Шапку геть!” або “Барабан, тихіше!” – лунали тільки з висоти гальорки. Але звідси ж влаштовувалися і тріумфи, і провал артистів. Лихо, якщо галерея когось незлюбить. І яке щастя, навпаки, тому, хто став її улюбленцем.
За старих часів галерея розташовувалася внизу, біля входу у партер. Там не було сидінь і публіка, жестикулюючи, штовхаючи один одного, переміщувалася, поєднувалася в окремі партії і нерідко вступала, при розбіжності, у взаємну бійку. Це заважало естетичному настрою статечних слухачів: галерею довелося перевести нагору, під небеса, що і послужило приводом для перейменування її в “райок”.
У старому Міському театрі, що згорів у 1873 році, “райок” перебудовувався кілька разів для розширення його, тому що незаможна публіка, з молоді і трудівників, збільшувалася з кожним роком. У нинішньому театрі, при будівництві його, було звернено особливу увагу на місткість і зручність галереї.
Більшість старих звичаїв зникла. Де ті дощі квітів, що сипалися з галереї на голови публіки й артистів? А цікавий звичай обсипати улюбленого артиста тисячами різнобарвних аркушиків із захопленими віршами, написаними з нагоди такими місцевими піїтами, як Лорович або Іванов!
А ті буреподібні свистки, що лунали з верхів театру, коли ставилися антиліберальні п'єси або такі пасквілі на учнівську молодь, як у комедіях Манна! Такі маніфестації викликали зазвичай втручання поліції, і є чимало ще тепер стареньких з колишньої “райської” молоді, які пишаються тим, що вони відсиділи в кутузці за свої театральні переконання.
Про те, як голос з гальорки може вплинути на долю п'єс або актора, існує багато анекдотів. Мені розповідав відомий антрепренер Йосип Якович Сєтов, що, будучи модним оперним співаком у Петербурзі, він повинен був закінчити свою артистичну кар'єру з такого випадку: у нього був голос тенора ді-грація, дуже красивий і ніжний, але з трохи носовим відтінком. Коли одного разу в опері “Марта” він почав свою знамениту арію “Леди, вы со мной шутили”, хтось з гальорки підхопив продовження арії і проспівав, зовсім як Сєтов і з тим же носовим акцентом. Роздався в театрі регіт, Сєтов розгубився і відмовився після цього виступати.
Я сам був свідком іншого подібного забавного випадку в Одесі, у колишньому “Російському театрі”. Грали “Коварство и любовь” Шіллера. Роль Фердинанда виконував Ленський. Було це влітку. Публіки було багато, й у театрі було задушливо. У дуже урочистий момент, коли Фердинанд перед віддачею себе у владу батькові, почав свій знаменитий монолог-прощання зі шпагою, хтось на гальорці скрикнув із сильним єврейським акцентом: “Уф! Яка жарота!”. Публіка розреготалася, Ленський розсердився, і завіса була опущена до закінчення акта.
1921 р.
І ЗНОВУ – ПРЕМ'ЄРА!
В Одеському російському драматичному театрі Олексій Гирба (Москва) поставив комедію американського драматурга Ричарда Баера “Смешанные чувства”. У виставі зайняті улюблені одеситами актори: заслужена артистка України Лариса Коршунова і народний артист України Андрій Гончар. Художник-постановник – Григорій Фаєр, балетмейстер – Юлія Пурина, музичний керівник – Євгенія Єрмакова. Прем'єрні вистави – 27 і 28 січня.
