Не дати чинній владі довести країну до болота політичної кризи – завдання нелегке. Виконати його взявся Голова Верховної Ради Володимир Литвин, якому до ролі миротворця і державного арбітра не звикати. Виконання функціональних обов’язків пожежника спікерові, мабуть, не надто подобається, тому він вирішив не допускати розпалу пристрастей і полюбовно розв’язати політичну ситуацію до того моменту, коли вона стане некерованою.

Після новорічних свят обставини в країні змінювалася зі швидкістю кур’єрського потяга. Уряд “намутив” із газовою проблемою і взаєминами з Російською Федерацією і одержав цілком адекватну відповідь від Верховної Ради – відставку. Замість того, щоб зрозуміти свої помилки і постаратися їх виправити, верхівка виконавчої влади стає в позу, і заявляє “нікуди ми не підемо, а вашою конституційною реформою можете затикати різноманітні щілини”. Вищий законодавчий орган, природно, не хоче, щоб до нього ставилися, за словами Володимира Литвина, “як до профкому, що повинен за всіх відповідати без прав і повноважень”, і цілком законно починає качати права. Ситуація загрожує стати патовою.

Ні Президент Ющенко, ні відставлений прем’єр-міністр Єхануров особливої активності в нормалізації взаємин між двома гілками влади не виявляли. Не чекати поки гримне грім, вистачило політичного розуму лише спікерові парламенту. Придумувати щось архіскладне Литвин не став, а просто оформив свої пропозиції щодо виходу з потенційного тупика в “дорожню карту”, сім пунктів якої зводилися до головного – сісти за стіл переговорів і обговорити проблему, поки вона не стала нерозв’язною. Спікер продемонстрував свої козирі і власну волю вести цивілізовану політику, і, здається, був почутий Президентом, якому спікер по доброті сердечній (а скоріше, із властивим Литвину тонким політичним розрахунком) у черговий раз кинув рятувальний круг. Про “дорожню карту” Віктор Ющенко говорив навряд чи не як про панацею, потім ініціатива спікера дала можливість почати шукати компроміси і виконуючому обов’язки прем’єр-міністра Юрієві Єханурову, і керівникові Секретаріату Президента Олегові Рибачуку. Другий визнав, що виконавча влада наламала дров, з якими тепер самостійно справитися не в силах – “Зараз питання вимог було знято для того, щоб був вихід з тієї ситуації. Має бути рішення, що дає можливість працювати. Якщо ми говоримо про вибори, то на момент виборів у нас має бути влада”. Досить швидко Рибачук зміркував, від кого в сучасному українському істеблішменті залежить дуже багато чого, і визнав, що, “Якщо зміниться позиція Литвина і його фракції, шанси є реальні”. Спікер для користі справи на компроміси згоду дав, але також дав зрозуміти, що в головних питаннях – відставка одіозних міністрів Плачкова, Головатого, Луценка і шефа “Нафтогазу України” Івченка – буде непохитною. Так само, як і не змінить свого переконання в тому, що політична реформа є незаперечною аксіомою.

Єхануров у процесі виявлення контактів з Головою Верховної Ради пішов навіть далі, ніж Рибачук і Ющенко. В одному зі своїх останніх інтерв’ю Юрій Іванович заявив: “Ідеальним був би альянс із центристськими силами, що можуть пройти в парламент. Але серед представлених у нинішньому парламенті я бачу, що це, звичайно ж, блок Литвина, Соцпартія (Мороза). Це найбільш прийнятні, я вважаю, союзники”. Така фраза звільненого парламентом керівника Кабінету Міністрів, мабуть, далася Єханурову нелегко, але не сказати саме собою зрозуміле й не артикулювати важливість спікера в сучасному політичному розкладі держави Єхануров не міг.

Правда, палиці в колеса процесові вставляли інші представники “Нашої України”. Безсмертний, Зварич, Оробець, Ключковський майже миттю зрозуміли, що стабілізація ситуації, почата Литвином, серйозно перешкодить їхньому улюбленому процесові, що зветься “ловити рибу в каламутній воді”. Спікер на протидію окремих громадян реагувати не став, а продовжив миротворчу діяльність.

Послідовність у кроках Голови Верховної Ради була показовою під час його виступу на семінарі для регіональних ЗМІ. Уже після того, як Ющенко був змушений запропонувати Кабінетові Міністрів і Верховній Раді погодитися на мораторій на рішення і дії, що могли б спровокувати нестабільність, спікер “для особливо обдарованих пояснив” – “У нас немає ніяких дестабілізуючих процесів... Вони відбуваються тільки в мізках тих, хто своє основне призначення вбачає, щоб постійно бути в теплих кабінетах і зручних машинах”.

“Пройшовся” Володимир Литвин і по недавньому меморандумі, запропонованому “Нашою Україною”, відповідно до якого, на думку спікера, планується розділити Україну між політичними силами. За словами Литвина, він з інтересом прочитав проект угоди, навколо якого повинні об’єднатися політичні сили, і об’єднатися не за принципами, а за тим, що повинне розділити між собою всю країну, розділити регіони, розділити всі посади. “І до того дійшли, що навіть посади суддів Конституційного Суду внесені в цей перелік. Тепер стає зовсім очевидно і зрозуміло, чому не хочуть, щоб був призначений Конституційний Суд, тому що чекають результатів виборів і як домовитися, що розділити між собою, – сказав Литвин. – Так про яку незалежність, яку неупередженість ми можемо говорити, коли в цих документах чітко простежується волюнтаризм”. І, напевно, головне з реакції Володимира Михайловича – “Що, у нас Конституції не існує як закону? Я міг би наводити безліч прикладів – ті, хто кричать за Конституцію, за її дотримання, і порушують її щодня”.

Таким чином, констатуємо таке: Литвин залишився, можливо, єдиним політиком вищого ешелону, що робить послідовні спроби консолідувати країну і примирити політичних опонентів. Поки що, нехай і зі скрипом, це в нього виходить. Варто почекати, як відреагують на ініціативи спікера інші “гравці вищої ліги”. Ставки в процесі дуже високі, але створюється враження, що розуміє це тільки Голова Верховної Ради.