В Одеському історико-краєзнавчому музеї (вул. Гаванна, 4) відкрилася виставка гравюр Михайла Петренка “Мелодії різця”. Знаменно, що всі роботи передав художник у дарунок музеєві.
Михайло Петренко, уродженець Миколаєва, закінчив Ленінградське Вище художньо-промислове училище ім. В. Мухіної. Ще у студентські роки почав співпрацювати з видавництвами як художник-оформлювач книжок. Був учасником нон-конформістського руху, що спричиняло конфлікти з владою, але, у той же час заслужив визнання колег і мистецтвознавців. Закінчив аспірантуру Всесоюзного науково-дослідного інституту мистецтвознавства, захистив дисертацію з проблеми інтерпретації творів класичної літератури в образотворчому мистецтві. Працював старшим науковим співробітником Державної публічної бібліотеки ім. Салтикова-Щедріна, потім – Російського музею. Автор статей і книжок з історії російської графіки XIX – початку ХХ століть. Із середини 90-х років М. Петренко живе у Сан-Франциско, де видає присвячений історії ленінградського мистецтва другої половини ХХ століття журнал “Сайгонська культура”.
Влітку минулого року художник відвідав Одесу. Після знайомства з музеями нашого міста вирішив подарувати свої роботи одному з них – історико-краєзнавчому. Виставка “Мелодії різця” – це своєрідний “міст” Сан-Франциско – Одеса.
Гравюра різцем – елітарний вид образотворчого мистецтва, який вимагає від майстра твердої руки і бездоганного смаку. Технологічний процес – вирізування заглиблених ліній на мідній або цинковій пластині – важкий і копіткий. Заглиблення заливають фарбою, яка при друку переходить на папір – виходить гравюра. І якимось незбагненним чином починає звучати “мелодія різця” – дуже точна назва у виставки!
За словами самого Михайла Петренка, його улюблені теми – граціозні коні, квіти з шипами, мешканці моря, зимові пейзажі. Все це можна побачити і на одеських гравюрах. Пейзажі російської півночі (Білозерськ, Заострів’я, Стара Лагода, Кирилов...) викликають у пам'яті слова поета “тихая моя родина” (М. Рубцов). Види Петербурга (Нова Голландія, Нева, Фонтанка) – ностальгічну тугу за Балтійською Пальмірою. На гравюрах там завжди – білі ночі…
Завдяки Михайлу Петренку музей і місто збагатилися прекрасною колекцією – неяскравою, камерною, вишуканою.
