«Законодавча та державотворча діяльність Верховної Ради на першому етапі втілення політичної реформи» - такою була назва семінару за участю представників регіональних ЗМІ, який проходив 26 – 27 січня у Києві, в Будинку комітетів Верховної Ради. Під час семінару відбулася зустріч журналістів з Головою Верховної Ради України Володимиром Литвином; академіком, директором Інституту Законодавства Верховної Ради України Олександром Копиленком; народними депутатами Ігорем Єремеєвим, Ігорем Шаровим та Василем Надрагою, головою Національної спілки журналістів України Ігорем Лубченком та політологами.
Серед питань і проблем, які розглянуто під час семінару, значилися: «Законодавче поле України: проблеми та перспективи», «Сучасна соціально-політична ситуація в Україні», «Енергетична безпека України», «Регіональні ЗМІ і місцеві ради в нових умовах політичного устрою України”. Сьогодні ми подаємо нотатки з семінару нашого спеціального кореспондента.
Про те, що семінар був потрібним та актуальним, свідчить вже хоча б той факт, що зустріч із кожним з народних депутатів чи політологів негайно переростала у диспут, в полеміку, викликала чимало запитань у журналістів та породжувала тривалі обговорення в кулуарах. І в цьому нема нічого дивного, якщо зважити, що відбувався цей семінар у розпал економічної та політичної кризи в державі, коли гострий газовий конфлікт між Україною та Росією непомітно чи то поєднувався, чи переростав у небезпечне непорозуміння з приводу проблеми чорноморських навігаційних систем; а передвиборчі програми та настояні на соціально-політичній демагогії масові заходи перероджувалися у радикальні рішення в стінах Парламенту і в майже непримиренне протистояння різних гілок державної влади.
Зовні все нібито в межах демократії, але чимало наших політиків чомусь абсолютно не зважає на те, що, виходячи на мітинги і телевізійні екрани з агресивною налаштуванністю то на введення подвійного громадянства, після чого понад п’ятнадцять мільйонів на Україні сутніх має стати громадянами Росії, Туреччини, Румунії, Ізраїлю та інших країн, і, при здоровому глузді, навіть важко уявити собі, як можна керувати такою державою, де, маючи по два паспорти і громадянства, люди, власне, не почуватимуться повноцінними, на рівні зобов’язань, громадянами жодної з цих країн; то повернення до Радянського Союзу, з відродженням, мабуть, через чергове “розкуркулення”, до соціалістичної власності на всі засоби виробництва; то до одвертого федераліст-сепаратизму...
При цьому вони або ж абсолютно не зважають на те, що йдеться про молоду державу, в якій лише формується й етнічна, й політична нації, але, яка генетично має віковий досвід громадянсько-партизанських війн. Або ж, навпаки, саме на цю державницьку слабкість і владних інститутів, і громадянсько-національних інституцій дехто з політиків якраз і розраховує, щоб потім, на попелищах державницьких руїн, патетично закликати всіх нас до примирення та єднання під сусіднім орлом.
Відчуваючи той розпал пристрастей, з яким прибули журналісти з регіонів, Голова Верховної Ради Володимир Литвин відмовився від вступного слова й одразу ж запропонував повести розмову у формі та ритмі діалогу. І почався він з мого запитання:
– Володимире Михайловичу, Ви бачите, як дехто з політиків-нардепів “радєтєльно” турбуючись про відродження сільських громад, уже зараз вимагає негайно збільшувати межі сільрад, доводячи їх до п’ятитисячного населення, і передачі цим сільрадам значних коштів на розбудову села. Чи розуміють вони, що сучасні сільради з їх трьома посадовцями, здебільшого колишніми вчительками, створювалися під радянську систему, коли сільрада спиралася на техніко-економічну та людську базу колгоспів і радгоспів, з належною їм технікою, будівельними та рільничими бригадами. Але тепер за цими сільрадами нема ніякої потуги, зате є десятки кілометрів бездоріжжя, за відсутності внутрішнього транспорту, зв’язку, водогонів, медичного обслуговування...
І саме з відповіді на це запитання Володимир Литвин і почав розмову про засади та долю сучасної політреформи. Що стосується реформування первинних сільських громад, то він сказав, що складається враження, нібито люди, які писали проект закону про сільську громаду, і зараз намагаються без будь-якої структурної перебудови сільрад наділяти їх фінансово, самі ніколи в житті в сільрадах не бували, і навіть погано уявляють собі, що таке нинішня сільська рада з її реальними можливостями та повноваженнями.
Перш ніж переводити фінансування на місцеві громади, їх, звичайно ж, слід організаційно реформувати. До речі, вже зараз ми бачимо, що цифри прибутків, які були заплановані для багатьох місцевих органів самоврядування, виявилися нереальними. І на практиці виходить так, що чимало сільських, селищних та містечкових рад, які начебто вже давно мають самофінансуватися за рахунок місцевих доходів, з багатьох причин не здатні наповнювати свої бюджети навіть наполовину. Те ж саме стосується й раціонального використання наданих їм коштів. А загалом, надалі, після відповідної правової та організаційної реформації, слід повести справу так, щоб до 60 відсотків місцевих доходів залишалося в громадах, а лише 40 ішло “наверх”.
Литвин, як і інші депутати, що виступали на семінарі, визнав, що на сьогодні політична реформа пробуксовує з кількох об’єктивних та суб’єктивних причин, і що реально її доля визначиться вже під час сесійних засідань та в структуральному поділі новообраної Верховної Ради, тобто після березневих виборів. Але самі ці вибори мають бути демократичними, прозорими і чесними, і велике значення в цьому процесі надається засобам масової інформації, громадянській позиції кожного журналіста.
Голова Верховної Ради закликав не драматизувати колізії, що склалися навколо відставки уряду Ю. Єханурова. Цей уряд справді припустився кількох серйозних помилок, він не найкращим чином реагує на газовий, “маячний” та інші виклики доби; не подбав про налагодження ділової та законотворчої співпраці з Верховною Радою, з фракціями. Тобто, відправляючи уряд у відставку, депутати таким чином більшістю голосів висловили невдоволення його діяльністю, і це нормальний парламентський хід.
Голова Верховної Ради визнав, що будь-якому посадовцеві, як і йому самому, зазвичай важко відокремити в своїх публічних зустрічах та виступах службові обов’язки й інтереси – від партійних, але запевнив, що ніколи не агітує і не збирається агітувати за свою політичну силу, а завжди залишається керівником Верховної Ради, для якого понад усе інтереси держави та народу. Тим часом, виступаючи на семінарі, депутат Ігор Шаров, який є лідером депутатської групи Блоку Литвина, висловив думку, що рейтинги, якими оперують зараз численні “рейтингувальники”, не є об’єктивними і дуже прикро, що нав’язування цих рейтингів широкому загалу стає певним засобом зомбування громадської думки, через яке насаджується переконання: якщо у такої-то сили рейтинг високий, отже, й голосувати слід за неї. Він зауважив, що Литвин дотримав свого слова і в їхньому партійному виборчому списку олігархів нема. А, прогнозуючи якісний стан Парламенту після наступних виборів, висловив упевненість, що більшість його все ж таки формуватиметься навколо постаті Президента Ющенка. Водночас він вважає, що Президентові слід було б відзвітувати перед Парламентом і народом, де той мільйон робочих місць, які він зі своєю командою обіцяв віднайти та створити. Шаров не підтримав ідеї запровадження подвійного громадянства, на якій зациклилися деякі політики.
Цікава полеміка виникла довкола проблеми голосування в Парламенті, коли один і той же депутат, бігаючи по залу, голосує картками за багатьох інших нардепів. І тут з’ясувалася цікава деталь: ні в Конституції, ні в жодному законі не сказано, що така процедура – голосування картками за інших – є забороненою. Тож поки що це справа сумління та етики. Відтак виступаючі звертали увагу громадськості на необхідність прийняття нового Регламенту Ради, законів про Президента, про Парламент, про опозицію...
Депутат Василь Надрага є визнаним фахівцем з соціальних питань. Тому, висловивши чимало зауважень щодо проблеми пенсійного забезпечення українців, він одразу ж зауважив, що не існує жодної країни, в якій би населення було задоволене своїм пенсійним законодавством. Про це свідчать і преса, і масові демонстрації навіть у найблагополучніших країнах. Водночас він зазначив, що в Англії, Нідерландах та деяких інших країнах уже ставиться питання про вихід на пенсію в 70 років, оскільки вважається, що відправляти чоловіків на пенсію у 65 – ранувато. Він рішуче висловився проти “зрівнялівки”, коли завуч школи з 35-річним стажем отримує таку ж пенсію, як і прибиральниця школи з таким же стажем. Тут повинна існувати соціальна справедливість. Так само не можна, на його думку, прирівнювати сучасних миротворців, що діяли в Іраку, до ветеранів Великої Вітчизняної війни. Миротворці ще молоді, вони отримують належне соціальне забезпечення, і діяли вони на інших засадах. Тому слід створити спеціальний закон, який би окреслював коло пільг для цієї категорії людей.
Коли хтось із журналістів зі Сходу порушив питання про те, що зараз суспільству знову нав’язуються ідеї насильницької федералізації й одвертого – особливо в Криму – сепаратизму, я запитав у депутата І. Шарова, чому й досі Слідча комісія чи Правовий комітет не зібрали, не проаналізували, не дали правової оцінки та не опублікували матеріали з’їздів у Сєвєродонецьку та в Харкові, адже очевидно, що зараз федерал-сепаратистські настрої в суспільстві збурюють ті ж самі політичні сили, ті ж колишні і нинішні посадовці та депутати. І він визнав, що такий аналіз слід зробити, але зробити його й об’єктивно інформувати громадськість про те, що ж насправді декларували та до чого вели наше суспільство в Харкові та Сєвєродонецьку зможуть депутати, відповідні депутатські комісії та комітети лише Верховної Ради наступного скликання. Зараз цьому заважає заангажованість значної частини нардепів і, зокрема, Правового комітету Парламенту.
Крім того, він вважає, що слід докладно з’ясувати, що відбувається із впровадженням в дію Закону “Про дітей війни”, який виявився недосконалим і фінансово незабезпеченим. Нарешті, цікавою та загрозливою цифрою вразив журналістів В. Литвин, який підрахував, що газова угода з Росією додатково обійдеться кожному нині сущих українців у 100 доларів на рік. Якщо підрахувати, у скільки вона обійдеться пересічній українській сім’ї – то це не може не вразити.
Чимало мовилося і про роль та ризики нашої преси під час виборів. Та оскільки в рамках семінару відбувся розширений пленум правління Національної спілки журналістів, де було навіть прийнято заяву “Журналісти – за чесні вибори”, то про це ми вже поговорили в публікації, що становила собою нотатки з пленуму НСЖУ. Не можу не зауважити, що Національна спілка журналістів та Всеукраїнський центр прес-клубів “Україна – форум” зробили все можливе, щоб семінар проходив злагоджено, з належною інформаційною насиченістю. А мені як журналісту й письменнику ще й приємно було усвідомлювати, що “Україну-форум” на семінарі представляв Максим Георгійович Рильський, внук славетного поета – класика Максима Рильського.
