Перш ніж читати цей документ, раджу максимально напрягтися. Бо документ перед вами справді епохальний.
“Начальнику Представництва по управлінню комунальною власністю виконкому Одеської міської ради Смоляру Е.Л.
Шановний Едуарде Леонідовичу!
Міське відділення Товариства Українсько-Австралійської дружби у відповідь на лист № 0115/3565 від 18.08.2005 р. повідомляє про погашення заборгованості з орендної плати в сумі 1 грн 90 копійок (одна гривня 90 коп.) та сплату пені 0 грн. 21 коп. (нуль грн. 21 коп.). Згідно з п. 4.2. е. договору оренди, приміщення застраховано у порядку, визначеному чинним законодавством. Також повідомляємо, що, з метою ефективного використання орендованого приміщення, розпочато ремонтні роботи з благоустрою нежилого підвального приміщення за адресою: м. Одеса, вул. Софіївська, 5-б. В одній із кімнат уже обладнано офіс.
Враховуючи активну суспільно-просвітницьку діяльність Товариства на виконання Національної програми “Закордонне українство”, його внесок у зміцнення зв’язків дружби та партнерства між Україною та Австралією, просимо призупинити подання позову про виселення Міського відділення Товариства Українсько-Австралійської дружби із орендованого приміщення. Також прийміть наші запевнення у подальшому належному виконанні умов договору оренди приміщення № 95/31 від 25 листопада 2003 року. Копії квитанцій про оплату заборгованості та пені додаються. 20 вересня 2005 р. (зверніть увагу на дату! – Б.С.)
Заступник голови Міського відділення Товариства Українсько-Австралійської дружби О.Ф. Ботушанська”.
Роз’яснюю ситуацію. Уже впродовж багатьох років при Одеській науковій бібліотеці ім. Горького діє, причому дуже активно, Товариство Українсько-Австралійської дружби. До активу його належить чимало шанованих в місті людей. Щороку воно приймає відомих українських діячів з Австралії, обмінюється з багатотисячною українською громадою цієї країни книжковими виставками, науковими – історичними, фольклорними, мовознавчими та іншими – працями. Ось і 31 січня, в цьому ж таки підвалі, з якого пан Смоляр заповзявся виселити Товариство, відбулося велелюдне засідання, в котрому взяли участь знані письменники, активісти “Просвіти”, науковці та підприємці міста. До речі, на цьому ж засіданні шановану в культурному світі Ольгу Федорівну Ботушанську, директора бібліотеки ім. Горького (й автора цитованого вище листа), обрано було головою правління Товариства. А ще тут було організовано книжкову виставку творів українських австралійців та виставку з презентаціями книжок письменників Миколи Суховецького, Дмитра Шупти, автора цих рядків; а також члена Товариства, науковця і педагога Тетяни Ананченко.
Тривалий час засідання Товариства відбувалися в самій бібліотеці, де зібрано чималий архів австралійців, та оскільки діяльність цієї громади завжди пов’язана з масовими заходами, то його керівництво і керівництво бібліотеки домоглися, аби йому виділили – як це й належить громадській організації – приміщення. Той-таки підвал на Софіївській, 5-б. Звичайно ж, під таку солідну міжнародну організацію міська влада мала б надати не цей, на диво, глибокий, вогкий і занедбаний “бункер”; але ж ми розуміємо, що міським комунальникам, як завжди, було “не до того”.
Про те, щоб одразу проводити в цьому підземеллі якісь заходи – не могло бути й мови. Навіть найвитриваліші з україно-австралійців, потрапивши до такого “австралійського культурного центру”, або знепритомніли б, або ж відчули б себе австралійськими аборигенами в резервації. Тому Ольга Федорівна, інші співробітники бібліотеки, добродійники з активу Товариства, хто чим і як міг, почали прилучатися до того, щоб очистити (а там тільки сміття виявилося на кілька вантажівок), підремонтувати, навести бодай якусь там косметику, хоча б в одній кімнатці; а відтак усі вибудовували плани на майбутнє. Ось і щойно зібрано велику бібліотеку книжок українських авторів, аби надіслати її українським дітям зеленого континенту. А в планах – здійснення кількох нових видань, зйомки відеофільму про Одесу і Україну в цілому... І зважмо, що в жодній іншій області України такого товариства, та ще й так активно діючого, нема!
Але (беріться за валідол) сталося страшне “лихо”: захопившись ремонтом та службовими клопотами, колишній керівник Товариства, людина настільки знана і шанована, що при цій дріб’язковій оказії навіть не називатиму її імені, забула вчасно заплатити за оренду підвалу оті злощасні 1 грн. 90 копійок! Саме за це і вхопилося Представництво по управлінню комунальною власністю виконкому Одеської міськради на чолі із уже відомим нам Е.Л. Смолярем.
Як ми вже бачимо з цитованого листа, ще в вересні минулого року О.Ф. Ботушанська сплатила і цей “жахливий, неоплатний” борг перед одеськими комунальщиками і навіть 21 копійку пені. І вже тоді вона просила Смоляра призупинити подання позову в Господарський суд Одеської області про виселення Товариства з відремонтованого ним підвалу. Але, як ви переконалися, пан Смоляр і підлегле йому чиновництво вирішили... йти до кінця!
А щоб ніхто у цьому не сумнівався... Ось на моєму редакційному столі купа документів. І серед них – “Ухвала Господарського суду Одеської області” (від 23 січня 2006 р.), в якій мовиться: “суть спору: позивач, Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, звернувся до відповідача, Міського відділення Товариства Українсько-Австралійської дружби” (Товариства “Україна - Австралія”) з позовом про виселення відповідача з нежилого підвального приміщення... що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Софіївська, 5-б...”
Поки що суд (до речі, щодо суду, то він діє суто по закону) продовжив термін розгляду справи і призначив ще одну дату чергового засідання, відтак знову обидві сторони збирають папери, залучають юристів, віднаходять аргументи і документи.
Знаєте, коли ця ухвала суду та інші документи були оприлюднені під час засідання Товариства, то кілька хвилин всі перебували у стані шоку. Вже зараз я знаю, що культурницька громадськість міста має намір відстояти Товариство “Україна – Австралія”, але розумію, скільки нервів, часу і писанини це їй коштуватиме. Готується колективний лист семи чи восьми громадських організацій (з різким протестом) на ім’я мера Едуарда Гурвіца, міськради, губернатора Одещини, міністрів культури та іноземних справ і Президента. Люди готові виставляти перед мерією пікети. Вже підключаються до справи різні політичні партії і рухи.
...І тільки я один підтримую заповзятого і непримиренного Едуарда Леонідовича Смоляра! Бо тільки я один – на все місто – знаю, що... ну, нема в цьому місті більшого боржника і неплатіжника перед комунальщиками Одеси, як Товариство “Україна – Австралія”, з його злощасними гривнею 90 копійок та ще й 21 копійкою пені! Бо тільки я по-справжньому розумію, що нашим чиновникам-комунальщикам ну, нема в цьому місті ще чимось іншим займатися, окрім багатомісячної судової тяганини із “найбільшим” і “найзапеклішим” боржником міста, тим-таки Товариством.
Що, хтось там із вас підказує, що цією своєю гривнею Товариство давно ощасливило міську казну?! Ну то й що?! Але ж колись давно воно заборгувало. І якщо зараз ви бачите в місті такий комунальний безлад, то зрозуміло, чому таке сталося і хто не доплатив до міського бюджету (так, тільки не треба кивати на всіх отих “крутих”, які тому ж таки бюджету винні й винні, які всіляко його “обходять” та за безцінь позахоплювали стільки землі і приміщень!..).
Отож, тримайтеся Едуарде Леонідовичу! Ідіть до кінця. Я – з вами! Навіть якщо судова тяганина триватиме три роки – не відступайте, доможіться, щоб Товариство “Україна – Австралія” врешті-решт позбавили його приміщення, знаючи при цьому, що інше знайти нелегко. Тільки, якщо вже ми з вами, пане Смоляр, однодумці, то суто між нами, ви ж знаєте, що, окрім наших читачів, я нікому більше про це не скажу... Якщо так, у вигляді припущення, підкреслюю, тільки у вигляді припущення (бо сотні людей це вже й без нас із вами припускають); може, все ж таки знайшовся хтось такий, кому цей підвальчик Товариства дуже сподобався? Тільки чесно. Ні, кажете, нема таких? Ах, це ви своїми чиновницькими грудьми кинулися на амбразуру, тобто, я хотів сказати, на той підвал, із чистої ідеї? За державу раптом “стало обидно”? Як усі ми, в редакції, вас розуміємо!
Навіть якщо мерові міста Едуарду Гурвіцу раптом набридне ваша судова тяганина, і він, запізніло грюкнувши кулаком по столу, вимагатиме, щоб ваші чиновники зайнялися ділом, а не чиновницькими ігрищами – не піддавайтеся. Ну і що, що після цієї тяганини “з Товариством-боржником на одну гривню” ваші чиновники можуть стати героями одесько-австралійських анекдотів? Не вони перші, і не вони, на жаль, останні!
