Обласний Центр національних культур, що відкрився в Рені п’ять років тому, завжди викликав у мене суперечливі почуття. З одного боку, працівники цієї культурної установи – всі, як один, “хворі” на свою справу – провадили активну творчу роботу з відродження традицій, обрядів, збереження народних ремесел тощо, намагаючись охопити весь шар культурної спадщини. З іншого боку, за наявності даху над головою вони кочували, немов шапіто.
Коли облуправління культури заявило про свої наміри відкрити в Рені ЦНК та фінансувати його роботу, районна рада виділила частину “житлоплощі” в колишньому дитсадку “Крепыш”. Перед тим райраді не вдавалося знайти своїй власності гідного застосування, будинок багато років переходив із рук у руки, а тому дійшов до ручки.
Вкарбувалося в пам’ять, як Галина Михайлівна Дюрис, призначена директоркою, водила мене по залах Центру, натхненно розповідаючи про плани роботи. А я нажахано дивилася на понівечені санвузли колишнього дитсадка, здертий “із м’ясом” лінолеум, розморожену систему опалення, розбиті вікна та двері. Балки перекриття на горищах були зняті, від чого дах тримався на чеснім слові. У підвалах будинку стояла вода, бо той споруджений в дуже невдалому місці, в низині. Але й це було не найгіршою вадою. Турбувало те, що Центр національних культур одержав будинок аж ніяк не в центральній частині міста, я б сказала в закапелку. Чи прийдуть сюди люди, обтяжені повсякденними справами та звиклі відпочивати біля своїх телевізорів?
Та працівників Центру ці чинники не лякали. Вони горіли бажанням працювати, показати результат. ЦНК користувався сценою районного Будинку культури, бо власної зали, куди можна було б запросити глядачів, не було. Фахівці намагалися знайти прийнятні умови “на стороні”, часто працювали безпосередньо в школах. Частина заходів провадилися просто неба. При цьому саму установу культури показувати гостям було соромно. Невпорядкована територія, без опалення. Дійшло до того, що Центр культури змушений був обзавестися “буржуйками”.
У зв’язку з цим, я не можу не відзначити трепетного ставлення до аналогічного Центру в Болграді. Перші особи міста й району не тільки не пропускають заходів, але використовують обласний Центр як візитну картку міста й району, показуючи установу культури кожному заїжджому. А гості, як відомо, не приходять голіруч. Більше того, недавно мерія виділила ділянку землі в самому центрі міста для спорудження нового будинку Центру національних культур, а народний депутат А.І. Кіссе особисто зайнявся пошуком коштів на будівництво.
Ренійський ЦНК після потопу взагалі залишився без даху над головою. Недавно Центр відзначив перший маленький ювілей – 5 років, на який особисто мені не хотілося йти. Як дивитися на святкове дійство, знаючи, що після липневої повені в ЦНК практично все пропало. У будинку стояла вода на рівні півтора метра. Не шкода меблів та апаратури (торік на їхнє придбання облуправління культури виділило 18 тис. грн) – це справа наживна. А от експонати – стародавні вишивки, прабабусині килими, прадідусеві знаряддя праці... А от бібліотеку зі спеціальною літературою, зібрану фахівцями відділів по книжечці...
Напередодні Нового року новина: з директоркою Г.М. Дюрис не підписують контракт.
Ми стелефонувалися з начальником облуправління культури та туризму Ю.А. Кузнецовим, щоб довідатися: а чи буде взагалі в Рені працювати Центр національних культур? Будинка, по суті, немає, директорку знімають.
– Центр національних культур не може не функціонувати, – запевнив нас Юрій Анатолійович. – Я бачив величезну роботу, що проведена в Рені – це така барвиста картина! Фотографії та слайди, що відображають роботу ЦНК, – тому підтвердження. Жодне лихо не може зупинити наших намірів і героїчного бажання ренійців діяти.
На запитання, чи доцільно знову вкладати кошти в ремонт будинку, який у разі рясної зливи може знову затопити, Юрій Анатолійович запевнив: він із фахівцями прибуде до Рені, вони оцінять ситуацію й вестимуть переговори з райдержадміністрацією та райрадою.
Яка позиція власника будинку? Може, настав час надати установі культури краще приміщення? Ми зустрілися з головою Ренійської районної ради М.М. Ангеловським.
– Те, що сьогодні обласна рада й обласна держадміністрація зробили Центр національних культур і його фінансують – це нормально, бо наш район багатонаціональний, ця установа культури нас усіх ніби цементує, – відзначив Микола Михайлович. – Недавно за 120 тисяч гривень ми продали частину будинку колишнього дитсадка “Крепыш” турецькій фірмі “Айсель”, яка хоче відкрити трикотажний цех і цех із виробництва канцелярських товарів. Вони завезли устаткування на понад мільйон гривень, відкрили перші 20 робочих місць. Ми поставили умову: фірма повинна купити житло для однієї багатодітної родини і зробити опалення в частині будинку, яку займає ЦНК – це зазначено в договорі. Коли сталася повінь, постраждала й фірма. Проте з інвесторів ніхто не знімає зобов’язань. Житло вже куплено. Фірма зробить опалення, і ЦНК працюватиме.
Що ж до директорки, з якою не продовжено контракт, Микола Михайлович говорить:
– Галина Михайлівна як культпрацівник не має ціни, але, як у керівника, в неї були проблеми, про що свідчать колективні листи (показано два листи, датовані 2001 роком).
На закінчення нашої розмови Микола Михайлович зазначив:
– Культура в нас завжди трималася на ентузіазмі людей.
Дуже шкода, що в справі збереження культурної спадщини ми занадто часто покладаємося на ентузіазм культармійців. Чи буде в Рені повноцінний Центр, якщо до нього ставлення – як до сусідської дитини?
