Коли Генерального секретаря Ради Європи Террі Девіса запитали, яка різниця між РЄ і Євросоюзом, він пояснив, що ЄС стежить за рівнем життя, а РЄ – за якістю життя. З засобів масової інформації, виступів політиків і міністрів, багато хто чув, як Україна прагне стати членом Європейського співтовариства. Деякі гарячі голови обіцяли, що ми станемо членом ЄС уже до кінця 2005 року, але сьогодні вже називають інший найближчий орієнтир. Ці люди явно не бачать, у якій країні вони живуть. А європолітики говорять: для вступу в ЄС потрібно багато часу і зусиль.
Але чи багато хто знає, що наша держава вже давно є повноправним членом Ради Європи. А це означає, що вона взяла на себе досить об'ємний пакет певних зобов'язань і зобов'язана їх виконувати. Ці зобов'язання стосуються головних аспектів діяльності Ради Європи – демократії, прав людини і верховенства закону.
Моніторинговий комітет ЄС постійно стежить за тим, як Україна виконує свої зобов'язання. Щорічно на асамблеї ПАСЄ зачитують звіт моніторингового комітету (останніми доповідачами були Рената Волненд і Ханне Северинсен). Так, якісь зобов'язання Україна уже виконала (ще і при колишній владі), якісь має здійснити. Але, що вражає, представники України вже звернулися до Асамблеї ПАСЄ з проханням зняти з нашої країни моніторинг. Мовляв, ми вже зрівнялися з європейськими країнами і за рівнем, і за якістю життя. Чи не рано?
ЯКА ДО НАС ПРИЙШЛА СВОБОДА ПРЕСИ?
Вважається, що в Україні вже утвердилася свобода слова і преси у відповідності до стандартів ЄС. Всі опитування громадської думки підтверджують: більшість вважає, що свобода слова в нас сьогодні таки є. При колишній владі опозиційні ЗМІ можна було порахувати по пальцях. Але і "бойова" газета Юлії Тимошенко "ВВ", і "5-й канал" відкрито висловлювали свою думку. Зате як сьогодні розширилася розмаїтість численних газет і телеканалів! Так було обіцяно на Майдані.
Але, чесно говорячи, я швидко відчув професійний дискомфорт. Якщо раніше я мав можливість відкрито критикувати владу, то нині це краще не робити. Хоча й не "помаранчевий" і не належу до опозиції. Я, як належить журналістові, нейтральний і толерантний.
В останньому Звіті ПАСЄ по Україні даються рекомендації для поліпшення умов функціонування демократичного плюралізму. Цитую: "Влада... обіцяла підтримувати відкритість і свободу журналістської професії. Проте можна помітити і відсутність незалежності ЗМІ... переслідування критично налаштованих журналістів, прихованої державної цензури". Для дотримання стандартів РЄ в Україні Асамблея ПАСЄ вважає за необхідне "виключити контроль влади і громадськості над будь-якими ЗМІ".
Ну, так давайте будемо виконувати свої зобов'язання перед Європою. Не виходить, не можемо, як у них. У новому законі про вибори про висвітлення виборчого процесу пресою говориться, що воно "здійснюється без коментарів і оцінок". До такого ніхто б у Європі не додумався! Адже заборона на коментарі – це практично заборона на свободу слова! Кожен журналіст має право висловлювати свою думку, це є наріжний камінь демократичної преси! Ніколи такого не було і не може бути в Євросоюзі, куди ми так прагнемо.
У Звіті ПАСЄ підкреслюється, що "новий закон закріплює можливість призупинення діяльності ЗМІ, у тому числі без належного рішення суду, що несе в собі високу імовірність зловживань". Рада Європи не носить караючих функцій, а шкода. Вона тільки висловлює поради, і в цьому звіті Асамблея рекомендувала українській владі "найближчим часом переглянути становище".
ІT'S PRO – PA – GAN – DA!
Раптом чую і читаю в деяких місцевих ЗМІ, як говориться, близьких до владних структур, що торік відремонтовано всі дороги і міжквартальні проїзди. Не вірю своїм вухам. Може, це помилка невмілого журналіста? Або "цільова локшина" на вуха? Невже люди не дивляться собі під ноги, нічого не бачать?
Коли вдарили перші морози, довідався про гарну новину: Кіра Муратова приступила до зйомок нового фільму! І відразу по голові реалії міського життя: актор, що грає головного героя, народний артист Богдан Ступка, упав на слизьких вибоїнах, зламав ногу і на місяць зліг у лікарню. А Рената Литвинова зламала руку, але зйомки фільму зупиняти – смертельний номер у наш час, і вона погодилася зніматися в гіпсі, для неї навіть сценарій переписали.
Два або навіть три роки тому я писав під рубрикою "Якість життя" статтю "Эх, дороги!.." Бачу, звичайно, зміни. Так, нашу вулицю Філатова закатали новим асфальтом. Але всі міжквартальні проїзди залишилися, як і колись, непрохідними. Тих, хто вішає локшину на вуха, запрошую в район, де живу і де не один рік спостерігаю, з дозволу сказати, якість нашого реального життя. Не з чужих слів і скарг, а як свідок. Запишіть адресу, тому що я буду тепер моніторити голосні рапорти комунальних служб. Цей житловий мікрорайон обмежений вулицями Гайдара, Терешкової, Рабина, Філатова. Всередині в оточенні п’ятиповерхівок – велика висотка, школа зі стадіоном, два дитячих комбінати. До вулиць ведуть міжквартальні проїзди, і всі вони вщент розбиті непогодами – улітку тут не просихає грязюка і вічні калюжі, а узимку – крижані вибоїни, небезпечні для життя. Думаєте, тут не ступала нога шляховиків? Але через вулицю Філатова за квартал навпроти заасфальтували проїзд до вулиці Малиновського: швидше за все, або там живе теща якогось міського начальника, або заплатили комунальникам в'єтнамці і китайці, ентузіасти 7-го кілометра, що живуть у гуртожитку.
Подібні переможні рапорти – звичайний обман. Дуже хочеться новій владі виглядати такою гарною в очах людей. Як у радянський час говорив мені мій приятель-іноземець: іt's pro – pa – gan – da! (це є пропаганда). Слово це іноземець вимовляв з огидою, тому що на Заході воно вважалося реалією тоталітарного режиму.
У СРСР із перших років пропаганда без утоми служила пролетарській диктатурі. При обкомах і райкомах партії існували і без утоми трудилися відділи пропаганди. У центральних, обласних, районних газетах теж повинні були бути відділи пропаганди. До речі скажу: у "Вечірній Одесі" цей відділ називався партійно-політичної роботи. Тодішній редактор Борис Федорович Дерев’янко був мудрою людиною і розумів, що у іноземних гостей редакції слово "пропаганда" викликає відторгнення.
Теперішня свобода преси аж ніяк не забороняє газетам і телеканалам користуватися перевіреними прийомами пропаганди – замовчувати про недоліки і прорахунки керівництва, на догоду йому ховати правду за словесними "правильними" нагромадженнями, просто кажучи – безсоромно брехати народу.
ПРОГУЛЯНКИ З ДЖОТТО
Звичайно, складаючи звіт моніторингу України, пані Северинсен користується офіційними статистичними даними, виступами міністрів, де усе виражено у відсотках, письмовими скаргами в Страсбурзький суд про порушення прав людини. Звичайно, вона не ходить по вулицях міст, а тим більше – сіл.
А я пропоную тим, хто вважає, що життя в Україні вже можна поставити на рівень Франції, Голландії або Швеції, просто зробити щоденну ранкову прогулянку з моїм таксом Джотто.
Ось його вірна подружка Бася породи бассет – з вухами до землі і великими сумними очима. З її інтелігентною хазяйкою ми вітаємося й обмінюємося враженнями про погоду. Бабуся-пенсіонерка раніше була вчителькою російської мови і літератури, у неї по старомодному гарна літературна мова, а мені приємно, що ми ніколи не торкаємося політичних тем, як інші "собачники". Вона завжди ходить з довгим ціпком, і я не відразу зрозумів призначення цього знаряддя. А якось вранці вона з жалем поскаржилася: проспали з Басею, конкуренти-бомжі вже почистили контейнери навколо. Виявилося, бідна бабуся тим самим ціпком витягає зі сміттєвих контейнерів пластикові колби, картон, папір і здає в пункт прийому макулатури – без цього додатку до мізерної пенсії не проживеш. Кажу: таж депутати, політики тільки і повторюють, що підвищили пенсії! Вона відмахується: підвищили пенсію на 15 гривень, а картопля раніше коштувала півтори гривні, сьогодні вже 4, цукор був по 3,30, а зараз – 4,25, квашена капуста коштувала 3 гривні, нині 5, навіть ціна її улюблених булочок (єдині ласощі!) зросла на 10 копійок! Так хто хоче поставити поруч нашу колишню вчительку і просту пенсіонерку, скажімо, з Норвегії?
Якось поруч зі шкільним стадіоном автокран підняв бетонну плиту колодязя теплотраси, і з нього витягли скорчений у позі ембріона хлоп'ячий скелетик. Видно, взимку в пошуках тепла безпритульник зрушив кришку люка і пірнув у теплу темряву. Але потім вибратися з колодязя не зміг, а хтось і люк закрив (для порядку). Маля і померло – без води і їжі, а пацюки об’їли його тільце до кісток. Навколо зібралися школярі і лякали дівчаток привидами і вампірами.
А я думав ось про що. Зараз ми пишномовно говоримо про те, що кожна людина – цілий всесвіт. А тут начебто ніхто й не помітив, як загинув ще не розквітлий всесвіт, і маленька, нікому не потрібна і ні в чому не винна душа відлетіла на вічний спокій. І ніхто не згадає те безіменне маля...
На ринку біля Будинку меблів я зустрічав безпритульних хлопців, які до кінця дня в скверику неподалік збиралися разом і вирушали кудись на нічліг. Продавці не скаржилися: діти не крадуть, по дріб'язку допомагають підносити товар, іноді жалісливо просять "копієчку" або продають кукурудзу, виноград і шипшину. У цій компанії був малюк, що пропонував купити або обміняти на шматочок бажаної ковбаси ящірок. Він ловив них у степу за містом на вертолітному полі і привозив на ринок за пазухою на 10-му трамваї. Про батьків і місце проживання затято мовчав, я намагався відправити його в "Світлий дім" до отця Олександра, але через якийсь час він знову з'являвся у своїй компанії. Коли цієї зими вдарили небувалі в наших краях морози, я з тугою думав, де ж і як можна вижити зараз без даху над головою і без нагляду дорослих?
Чи варто нагадувати, що в Конституції написано: людина в нас – найбільша цінність. І є закони, що охороняють права дитини. Як і в країнах ЄС. Тільки хто і як здійснює їх?
А недавно мій пес раптом підняв гавкіт з тильної сторони нашої дев’ятиповерхівки. Бачу, як з підвального віконця хтось викинув згорнуті ганчірки, а потім виліз на світ Божий... голий чоловік. Підстрибуючи на морозі, синій, він став квапливо натягати на себе одяг. "Це людина", – сказав я Джотто, він начебто зрозумів мене і відразу замовк. А я зрозумів, у чому справа. З деяких пір підвали будинків ЖЕКи стали захищати від бомжів – усі віконця заварили трубами, щоб пролізти в підвал було неможливо. Наш бомж був невисокого зросту, але все одно в одягу не зміг би пролізти крізь ґрати з труб на віконці. Але, як відомо, голота на вигадку хитра: людина скидала одяг і прослизала на нічліг до блаженних труб теплотраси, а вранці так само відправлявся на пошуки їжі. І, імовірно, він вважав себе щасливцем – як добре влаштувався! Ну, як у Лондоні або Парижі!
СКРОМНА ЧАРІВНІСТЬ БУРЖУАЗІЇ
Повернемося до свободи преси. Чи так, чи сяк, але тепер ми можемо прочитати таке, про що раніше говорили тільки пошепки і з оглядкою. Наприклад, відкритим текстом публікується прайс-лист на крісло депутата. Прайси є на все. Корупція знову цвіте махровим кольором?
Зате ми можемо прочитати, що 23-літній син В. Януковича уже встиг поміняти сім моделей іномарок вартістю від "дешевої" Audi за $35 тис. до Hummer H2 за $86 тис. І про сина В. Ющенка можна прочитати: після гучного скандалу з найдорожчою іномаркою під чеськими номерами, він і зараз їздить на BMW вартістю 130 тис. євро, а в руках його бачили мобілку вартістю до 35 тис. євро, а живе він, імовірно, пише "Сьогодні", у пент-хаузі на Липках вартістю $750 тис.
Не варто порівнювати рівень життя цих юнаків з рівнем життя пенсіонерів або перелічувати, скільки голодних можна нагодувати на ці гроші. Але народу дуже цікаво, де і якому менеджментові змогли вивчитися діти наших "прозорих" лідерів, щоб купувати собі такі дорогі іграшки?
Апетити в олігархів теж ростуть. Найпрестижнішими машинами вважаються британські супермоделі ручного складання "Bentley". Представництво цієї компанії відкрили в Україні тільки в травні минулого року. Тепер англійці вважають Україну багатою країною: сьогодні в нас уже 60 "Bentley" вартістю понад 400 тис. євро кожна. Компанія, звичайно, зберігає інкогніто покупців, але відомо, що серед них більшість киян, є одесити, а також – із Донецька і Дніпропетровська. На моделі за ціною 2 млн євро замовлень поки що немає, але, як вважають представники компанії, для України це справа часу.
Коротко кажучи, з незалежної преси ми сьогодні довідаємося багато чого, колись сховане за завісою таємниці. Правда, як і раніше, недоторканне для народу життя-буття народних депутатів. Знаємо, що половина їх – приховані олігархи.
Недавно французька газета "Liberation" повідомила, що якийсь анонімний громадянин України придбав замок ХV століття Шато-де-Ро зі стародавнім парком у долині річки Луари, внесений до списку національних пам'яток архітектури Франції. Аристократична родина де Буйе відкрила замок для відвідувачів і влаштувала в ньому готель, де номери коштували від 180 до 385 євро. Серед туристів виявився й український олігарх, якому замок настільки сподобався, що він захотів купити його собі. Сума, що виклав українець, не називається, але угода відбулася.
Ще новина. На лондонському аукціоні Sоthеbу's анонімний українець через свого агента зі Швейцарії вразив організаторів тим, що купив відразу п'ять найдорожчих картин – на $21 млн! На торги були виставлені твори імпресіоністів і авангардистів. Схоже, начебто український нувориш широким жестом скомандував: загорніть мені Поля Гогена, Синьяка, Сислея та інших. В українських олігархів, нарешті, з'явилися духовні запити – у моду входять дорогі твори мистецтва.
Світ не тільки здивований, але і перебуває в переконанні: раз громадяни України роблять такі дорогі покупки, отже, цілком імовірно, це багата країна. На Заході поняття "брудні гроші" відоме тільки фахівцям з фінансового криміналу. Звичайному європейцеві не може спасти на думку, де ж можна черпати такі величезні суми нечесним шляхом? А в нас черпають.
Ті, кого в нас офіційно іменують підприємцями, на Заході відносяться до буржуазії. Правда, там не платити податки – найстрашніший гріх. А за старих часів підприємців відносили до купецького стану. Дотепер зберігається пам'ять про "чесне купецьке слово". Купець 1-ї гільдії, що одержав право особисто приїжджати до Двору Імператора, носити шпагу і губернський мундир та інші привілеї, повинен був не тільки справно платити мита й інші збори, але щорічно віддавати кілька сот тисяч карбованців на користь бідних і голодних. Одеський авторитет Мишко Япончик регулярно накривав посередині вулиці М’ясоєдівської довгі столи, змушував купців і крамарів безкоштовно постачати на стіл страви – ковбаси, птицю, рибу, хліб, вино та інше, і годував бідних і голодних одеситів досхочу. Справедливі були часи, вам не здається?
Оскільки гроші нині в українських підприємців здебільшого нечесні, варто нагадати закон криміналу: треба ділитися. Але це, звичайно, не повинно входити в сферу видимості моніторингового комітету ПАСЄ. Нехай моніторить, це Україні на користь.
