Доброта – ото тільки шати, що є незотлінні. Ці слова Генрі Дей¬віда Торо мимоволі спали на згадку, коли я прочитав повідомлення про те, що в Одеській області 10 лютого ц.р. розпочалася акція “Допоможімо дітям”. Як запевнили її засновники, вона не матиме часових меж і здобуде підтримку обласної та міської влади. Герой України Володимир Філіпчук, щирий захисник дитинства, зачитав звернення учасників зборів до всіх небайдужих громадян Одещини, що закінчується такими зворушливими словами: “Всі разом даймо нашим дітям надію, віру в завтрашній день, у краще майбутнє. І найвищою нагородою всім нам хай стане дзвінкий сміх, радісні очі та вдячні маленькі дитячі серця”.
Безперечно, ведучи мову про допомогу дітям, ми маємо на увазі насамперед її матеріальний аспект: харчування, одяг і взуття, а також умови мешкання, захист від сваволі. Але не менш важливою є її духовна сторона. Дзвінкий сміх, радість в очах і вдячність у серці здатні породжувати, поряд із ситістю, теплом, затишком, і чарівна казка, проникливо прочитаний вірш, театральна вистава, весела пісенька, іскриста музика. Такі, як ті, що їх склав для дітей композитор Олег Григорович Польовий, член Національної спілки композиторів України. Вони звучали і звучать на всю Україну, скорили і юних, і дорослих слухачів у Росії, Туреччині, Італії, Південній Кореї, у Франції, на Тайвані. Їх блискуче виконує дитячий хор “Перлини Одеси”, яким керує Лариса Гарбуз. Прикипів до цього хору й Олег Григорович – його концертмейстер. (Тут доречно нагадати, що Польовий був концертмейстером знаменитого хору “Бойові подруги”).
Перед першою нашою зустріччю я знав від його колег, і зокрема від заслуженого артиста України, доцента Одеської національної музичної академії Володимира Михайловича Лясоти, що в музичних колах Польовий відомий своїм нестримним бажанням діяти для дітей, рідкісною обдарованістю тонко розуміти особливості дитячого сприйняття навколишнього світу і дитячої психології. З-під його пера вийшла збірка дитячих пісень на вірші Агнії Барто, Розалії Бороденко, Євгенії Благініної, Надії Мовчан-Карпусь, Володимира Ривкіна та інших авторів. Високу оцін¬ку здобув його цикл п'єс для фортепіано “Дитяча галерея”. Юні таланти з Одеси, виконуючи пісні на музику Польового, стали переможцями багатьох престижних вітчизняних і міжнародних конкурсів і фестивалів. Зокрема, – “Веселад”, “Зірочка”, “Сло¬в'янський базар”, “Зірки на сцені”, “Чорноморські ігри”, “Злата рибка”, “Фан-лото “Надія”, імені Яремчука та імені Івасюка, “Утренняя звезда” та інших. Нещодавно з великим успіхом відбулася в Одеському театрі музичної комедії ім. Водяного прем'єра мюзиклу за мотивами казок братів Грімм “Зачарований принц”, музику до якого склав він, Олег Польовий. У дні зимових канікул на виставах побували тисячі дітей. Якщо перелічити імена юних талантів – лауреатів, що виконували музичні твори й пісні О. Польового на різних конкурсах, то вийде довгий список, і не тільки з Одеси. Наприклад, відомий кіровоградський колектив “Едем” став лауреатом фестивалю в Сопоті, виконавши “Веснянки” на вірші Івана Франка. Показовий і той факт, що один з десяти авторських концертів Польового, що прозвучали в Одесі, Києві та Кірово¬граді, він назвав “Свою любов дарую дітям”. Авторський концерт “Від щирого серця” був присвячений Дню захисту дітей. З численних позитивних відгуків про творчість Польового, з якими мені довелося ознайомитися, зокрема й у центральній пресі, сам собою виникає висновок: музична культура України має, без сумніву, талановитого композитора. Наведу лише слова про те, що на концертах Одеського дитячого хору в Південній Кореї з 27 листопада по 11 грудня 2004 р. зали були заповнені, і хор зустрічали оваціями. Президент SPA “Entertaintent” Ян Сан від імені очолюваної ним організації склав рекомендаційний лист любителям музики на всій земній кулі, щоб вони прослухали сенсаційні виступи хору, від яких корейська публіка була у захваті. “Хор відіграв вагому роль як посол культури, що сприяє подальшим культурним обмінам між Україною і Кореєю, пропагуючи ідею миру у своїх піснях”,– зазначається в листі.
Уявляю, до якого захвату дійшла б корейська публіка, якби їй оголосили, що музику до пісень, які її скорили, Олег Польовий склав, тулячись із родиною в гуртожитку, у постійній тривозі від того, що будь-коли він може опинитися на вулиці. І ніхто не візьме до уваги, що цей, без перебільшення мужній, слабко захищений чоловік є інвалідом ІІ групи за зором. Вже не один чиновник, вручаючи йому грамоти й дипломи, обіцяв допомогти “вирішити житлове питання”, але далі слів справа не просунулася. І сьогодні він, лауреат конкурсу “Твої імена, Одесо!” у номінації “Найкраща пісня, музичний твір” за збірку пісень “В Одесі падають каштани” і збірку прелюдій та п'єс для фортепіано, присвячених Одесі, із тривогою думає про те, чи буде в його родини завтра дах над головою. Знаючи це, із душевним трепетом згадую мудрого і доброго Маразлі, який підтримував одеські таланти, і з болем думаю про те, яка потрібна сьогодні підтримка держави композиторам, художникам, архітекторам, артистам, письменникам... До речі, саме Олег Григорович написав оду “Слава Одесі” на вірші Романа Бродавка, яка вперше прозвучала в день відкриття пам'ятника Маразлі – 2 вересня 2004 р.
Я навмисно наголошую на творчості О. Польового для дітей, сповненій світлих думок і чистих почуттів, що йдуть від нього дітлахам, щоб підкреслити розумність залучення до проведення акції “Допоможімо дітям” не тільки ке¬рівників підприємств і організацій, ділових і банківських структур, релігійних місій і благодійних фондів, а й людей творчих, здатних безкорисливо, за покликом совісті й честі, під божим благословенням сіяти в душах дітлахів світле, добре, вічне. Таких, як Олег Польовий. Але, звичайно ж, не забуваючи про те, що вони теж потребують уваги і всілякої підтримки. Як же нам не вистачає сьогодні безкорисливих спадкоємців Маразлі, що усвідомили істину – доброта ніколи не зотліває.
Музика, як і історія, література, зберігає історичну пам'ять народу. Тому ті, що творять її, гідні дбайливого до них ставлення. Щоб складати музику, потрібно мати чималу висоту знань. І не випадково Олег Польовий, маючи за плічми Кіровоградське музичне училище, Одеську державну музичну академію і закінчену з відзнакою при ній ма¬гістратуру, ставши магістром мистецтвознавства, маючи великий досвід викладацької та концертмейстерської роботи, всупереч усім побутовим негараздам, іще навчається в аспірантурі на кафедрі історії та теорії культури Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова. Сьогодні Олег Григорович є відповідальним секретарем правління Одеської організації Національної спілки композиторів України.
Цього року виповнюється 20 років творчої діяльності композитора Олега Польового. До ювілею він іде, маючи у творчому багажі понад 1000 концертів, твори для фортепіано, симфонічного і духового оркестрів. Відомі його авторські видання “Прелюдії й п'єси” для фортепіано, збірник “Від щирого серця”, “Дитяча галерея” та інші. І не тільки в Україні, а й у Болгарії, Франції та інших країнах. Саме пісня Польового “Леді Кет” стала візитною карткою визнаної зірки української естради з прекрасною вокальною школою, заслуженої артистки України Ольги Крюкової, яку шанувальники кличуть не інакше як Леді Кет. Пісні на музику нашого талановитого земляка виконують народна артистка України Раїса Валькевич, заслужені артисти України Тетяна Буркацька, Лариса Стадниченко, Віктор Ландар та багато інших професіоналів.
Коли Олег Григорович розпо¬відав про цих шановних, талановитих людей, очі його світилися теплом. І мені згадалося бунінське твердження про те, що люди творчі мають здатність особливо сильно почувати не тільки самих себе, але й інших людей. “Спілкування з ними, відданими мистецтву, безкорисливими, формуючими й збагачуючими духовну спадщину народу дає мені сили для творчості, натхнення і надію на краще майбутнє”, – говорить мені Польовий, дипломант Всеукраїнського конкурсу імені В. Косенка, визнаний найкращим концертмейстером V міжнародного конкурсу-фестивалю “Духовне мистецтво”. І я з радістю думаю про те, що доки такі люди є, прекрасне і вічне обличчя нашої Вітчизни – України не буде тьмяніти за завісою бездуховності й громадської апатії, і не підуть у забуття животворяща музика і пісні, які ми справедливо називаємо душею народу. А ще думаю про те, що дуже важливо, щоб конституційне право громадян на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності не залишалося простою декларацією, а забезпечувалося державою і не залежало від бездушності та байдужності чиновників, які дозволяють собі обіцяти, але нічого не робити для виконання обіцянки, якщо навіть таке право має під собою і моральну, і законодавчу основу.
