2006-й визнано роком села в Україні. Дуже багато обіцянок, цікавих проектів щодо поліпшення життя селян та підтримки аграрного сектору звучало і звучить з високих трибун. А що ж про це думають самі селяни? Чого чекають, на що сподіваються сільгосптоваровиробники?
З цими запитаннями наш кореспондент звернулась до мешканців Любашівського району. Ось що почула у відповідь:
Михайло Павлович Рубля, керівник фермерського господарства “Росток”:
– Я чекаю, щоб держава купувала мою продукцію, а натомість продавала по доступних цінах пальне і мінеральні добрива. Якби так було, то можна було б працювати. А у нас тепер що виходить? Ми підрахували, що в собівартості однієї тонни, скажімо, пшениці, 32 – 37 відсотків припадає на пальне. А ще такий момент. У 2003 році був неврожай. Закономірно, що піднялись ціни на хлібобулочні вироби. Торік врожай був добрим, але ж ціни на хліб так і не знизилися, а от на зерно знизилися відчутно. Де ж справедливість?
Дід Микола, колишній колгоспник:
– Ви знаєте, мені вже 80-й рік пішов. Всього я на своєму віку надивився. І тому вже не вірю в обіцянки ніякого уряду. Пам’ятаю, якось проводили перепис живності в підсобних господарствах, кажучи, що держава виділятиме допомогу, а врешті обклали податком. Було таке й з садом та виноградником. Тож не вірю я тепер нікому.
Віктор Вікторович Мазуренко, керівник фермерського господарства “Обрій”:
– Мені в спадок від розваленого колгоспу дістались зруйновані фермерські приміщення. І хоч було дуже важко, я відновив ферми, закупив корів, свиней хороших порід. Прагну розширювати виробництво. Для цього необхідно будувати нові корівники, свинарники. Іншого виходу не бачу. Враховуючи, що зерно збиткове, його треба перепускати через тваринництво. Та й ті ж таки робочі місця будуть людям. При теперішній ціні на пальне потрібно купувати нову техніку, бо з старою вилетиш в трубу. А купувати її ні за що, хоч я весь чистий прибуток вкладаю у розвиток виробниц¬тва.
Марія Іванівна, нормовичка:
– Я знаю одне, що для таких, як я ніколи добре та легко не буде. Все, що маємо, досягаємо важкою працею. Торік працювала на буряках. А в цьому вже й не знаю як воно буде. Казали, що фермерам невигідно сіяти цукристі. І в цьому році в нашому селі площ під буряки не готували. Тепер відаю, один вихід – підсобне господарство. Але виникає питання: як його утримувати? Якщо корми купувати, то будеш працювати задарма, бо продукція наша дуже дешева. І виходить, що ми будемо працювати собі на збиток.
Олександр Манзар, директор ТОВ “Зеленогірське”:
– Велику надію покладаю на ту компенсацію, яку пообіцяли виплатити за посів озимих. Якщо ж її вчасно не дадуть, то чимало площ залишиться не обробленими. Коштів на проведення комплексу весняно-польових робіт через високі ціни на пальне та добрива у більшості господарств немає.
Анатолій Павлович Ос¬тровський, голова Любашівської райдержадміністрації:
– Селу обіцяно чималу підтримку. От хоча б взяти компенсацію за посів озимих – 100 гривень за гектар та 50 – за гектар ярих. Але ж поки що ніякого руху немає, а нам через пару тижнів треба виходити в поле. Несправедливим вважаю й те, що така компенсація не передбачена дрібним фермерам та одно¬осібникам. А вони такі ж самі товаровиробники. І в багатьох з них є чималі площі. У нас в районі є одноосібники, які мають по 200 гектарів орних земель. А всього в Любашівському районі площі одноосібників займають одну четверту частину всіх посівних масивів. Причому значна частина цих людей працюють досить плідно. Візьмімо для прикладу таку одноосібницю, як Калінчук Тамара. Торік на площі чотири гектари вона виростила по 758 центнерів цукрових буряків при середньорайонній врожайності 156 центнерів з гектара.
Анатолій Іванович Артеменко, керівник фермерського господарства “Гранат”:
– Хочу, щоб у зв’язку з роком села було зроблено внески у розвиток соціальної сфери. По-перше, це сприятиме відродженню села. По-друге, з’являться кадри для сільського господарства. Буде вищий загальний розвиток. Мені дуже хочеться, щоб у всіх селах запрацювали будинки культури, щоб в школах були не тільки комп’ютерні класи, а й різноманітні секції, де діти селян мали б змогу розвиватись в повній мірі. Перший крок до цього ми вже зробили. За кошти “Граната” виготовлено документацію на підведення газу в північну зону Любашівського району. Але без підтримки держави підняти село на вищий рівень навіть сильним агроформуванням буде дуже важко. А може, й не під силу.
Іван Миколайович Узун, начальник управління агропромислового розвитку РДА:
– Як на мене, то будь-яка програма має підкріплюватись фінансово. Якщо цього не буде, то вона залишиться на папері. Тому ми очікуємо фінансування. Ще не почались польові роботи, а вже подорожчало пальне. Реально на сьогоднішній день є те, що видаються обласні безвідсоткові кредити на проведення комплексу весняно-польових робіт. В районі всі необхідні для цього документи оформлені.
Олександр Анатолійович Бондаренко, керівник фермерського господарства “Шевченко”:
– Я хочу одного, щоб нам не заважали. Дуже шкодить те, що немає паритету цін і стабільності. Якби цього досягти, то можна було б прогнозувати нашу роботу. А так, не знаєш, що тебе чекає завтра. Яка вже тут перспектива? Хотів би, щоб дешевшими були кредити. Теперішні дуже високі. Більшості сільгосптоваровиробників вони не під силу.
Степан Іванович, пенсіонер, механізатор з 40-річним стажем:
– Я не вчений і гарно говорити не вмію, але скажу так – потрібна стабільність і від¬повідність цін на нашу продукцію та все те, що ми купуємо. Бо хіба ж це справедливо, що вода коштує дорожче, ніж молоко?
