(Продовження. Початок в № за 22 квітня)
СПОЖИВАЧ МАЄ ПРАВО НА ІНФОРМАЦІЮ ПРО ПРОДУКЦІЮ
Статтею 15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачеві надано право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує її компетентний і усвідомлений вибір.
Інформація про продукцію має містити:
назву товару;
ціну, дату виготовлення, тер¬міни зберігання, гарантійні зобов'язання;
термін придатності;
склад, масу, обсяг, енергетичну цінність;
відомості про вміст шкідливих речовин, застереження щодо вживання;
найменування НТД, вимогам яких має відповідати продукція;
правила, умови ефективного використання;
найменування та місцерозташування виготівельника, а також підприємств, які здійснюють ремонт і технічне обслуговування.
Інформація щодо продукції повинна доводитися до відома споживачів до її придбання виробником (виконавцем, продавцем) у супровідній документації, що додається до продукції, на етикетках, а також на маркуванні або іншому способі в доступній і наочній формі причому, відповідно до законодавства про мови, – українською мовою.
Продукти харчування, упаковані й розфасовані в Україні, мають супроводжуватися інформацією щодо їхнього походження.
Щодо продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації, споживачеві має надаватися інформація про її сертифікацію.
Це має бути цікаво й споживачам, і підприємцям.
Інформація про продукцію може бути розміщена в місцях, де вона реалізується.
Надання інформації про продукцію в місцях продажу товарів не є рекламою. Інформація про продукцію повинна містити:
– ціну кожної одиниці продукції;
– написи щодо ціни реалізації повинні бути чіткими та дохідливими для розуміння;
– ціна товару має містити в собі усі необхідні податки;
– ціна товару вказується за одну упаковку або за одиницю виміру.
Вживання поняття «знижка» або інших аналогічних за значенням відомостей дозволяється за дотримання таких умов:
– вони застосовуються до продукції, яку безпосередньо реалізує суб'єкт господарювання;
– такого роду знижка або зменшення ціни застосовується протягом обмеженого періоду часу.
Вживання поняття «розпродаж» дозволяється лише за до¬триманням таких умов:
1. Здійснюється розпродаж всіх товарів у межах певного місця.
2. Тривалість розпродажу обмежена в часі.
3. Ціна товарів, що підлягають розпродажу, є нижчою за їх звичайну ціну.
Після публічного повідомлення про початок проведення розпродажу, знижок до споживачів має доводитися інформація про ціну продукції, яку було встановлено до початку проведення відповідного розпродажу, застосування знижок, а також після їх початку.
Права споживачів не можуть бути обмеженими несправедливими умовами договорів. Новою редакцією Закону продавцям заборонено включати до договору зі споживачем умови, які є несправедливими.
До таких умов можна віднести умови договору, в якому за¬значено:
– встановлення твердих зобов'язань споживача, у той час як надання послуги обумовлено на власний розсуд виробника;
– вимога щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад 50% вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором;
– надання продавцеві права розірвати договір зі споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається;
– надання продавцеві права не повертати кошти за оплату не постаченої продукції у разі розірвання договору з ініціативи споживача;
– внесення обов'язкових для виконання споживачем умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладанням договору.
Визнання положень договору несправедливими тягне за собою його зміни або визнання недій¬сним.
Нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться в інтересах споживача.
ЯКЩО СПОЖИВАЧЕВІ ЗАВДАНО ЗБИТКУ
Щоб зажадати відшкодування завданого збитку, споживач має довести наявність:
1. Безпосередньо самої шкоди.
2. Наявність дефекту продукції.
3. Причинно-наслідкового зв'язку між шкодою й дефектом.
При цьому виробник (виконавець, продавець) звільняється від відповідальності, якщо доведе, що:
1. Збиток завдано з вини самого споживача.
2. Не вводив продукцію в обіг.
3. Дефект продукції виник внаслідок дотримання виробником вимог законодавства або виконання обов'язкових для нього приписів органів державної влади.
Укладання договорів поза торговельними або офісними приміщеннями
Стаття не поширюється на договори споживчого кредиту, нерухомості, цінних паперів, а також страхування. Тільки наяв¬ність розрахункового документа є підставою для виникнення взаємних зобов'язань з даного виду договорів. Він має містити інформацію:
* про дату укладання договору;
* про найменування й місцеперебування продавця (виконавця);
* про найменування продукції;
* про ціну;
* про термін виконання робіт (послуг);
* інші істотні умови договору;
* права та обов'язки сторін за договором.
У разі якщо споживачеві не надано договір або інший документ, який засвідчує факт наявності домовленості сторін, то у споживача немає підстав для виникнення зобов'язань.
У цьому разі споживач повідомляє продавця про недійсність умов договору. При цьому Закон не встановлює будь-яких термінів для подачі такого повідомлення.
У свою чергу, на продавця (виконавця) покладається обов'язок щодо повернення коштів за товар, а також відшкодування витрат, завданих споживачем у зв'язку з поверненням продукції. Термін повернення таких коштів – 30 днів з дня одержання повідомлення від покупця.
Якщо у цей термін споживачеві не повернули сплачені гроші за продукцію, йому виплачується неустойка в розмірі 1% вартості продукції за кожний день затримки повернення грошей.
Хто захищає права споживачів і куди звертатися у разі порушення ваших прав?
Забезпечення реалізації державної політики в сфері захисту прав споживачів, стандартизації, метрології й сертифікації здійснює Державний комітет України з питань технічного регулювання й споживчої політики, а також громадські організації споживачів.
Держспоживстандарт України та його територіальні органи мають право:
– видавати суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання приписи щодо припинення порушень прав споживачів;
– перевіряти у суб'єктів господарювання сфери торгівлі й послуг, серед них і ресторанного господарства, якість продукції, а також дотримання правил торгівлі й надання послуг;
– безперешкодно обстежити будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення;
– провадити контрольні перевірки правильності розрахунків зі споживачами за реалізовану продукцію.
Органи щодо захисту прав споживачів мають право відбирати у суб'єктів підприємництва в сфері торгівлі, послуг, серед них і ресторанного господарства, зразки товарів, сировини, напівфабрикатів, комплектуючих виробів для перевірки їхньої якості на місці або проведення експертизи у відповідних лабораторіях та інших установах, акредитованих на право проведення таких робіт.
Якщо за результатами експертизи буде встановлено факт реалізації фальсифікованої продукції, яка перевіряється, суб'єкт підприємництва має відшкодувати втрати щодо експертизи.
