Хвилі часу вирували в моїй душі, коли слухав старі та вічно молоді пісні “про головне” у виконанні хору волонтерів Одеського міського геріатричного центру. Ніжна українська народна пісня “Місяць на небі” змінювалася романсом “Почему ты мне не встретилась”, незабутня пісня часів Великої Вітчизняної – мелодіями з відомих кінофільмів радянських часів. Нікого не залишив байдужим самодіяльний концерт: слухачі, літні пацієнти центру, тихенько підспівували хористам, і в очах їхніх з’являвся полиск, молодий запал.
Міський геріатричний центр цієї весни відзначає десятиріччя. Його було створено 1996 року з ініціативи Інституту геріатрії й геронтології Академії медичних наук України, призначення його – профілактика захворюваності серед літніх людей, підтримка активного життєвого тонусу, реабілітація після перенесених захворювань, соціально-психологічна допомога. За роки роботи центр постійно вдосконалював свою діяльність у напрямі медично-соціальної реабілітації, подаючи в цьому сенсі допомогу, передусім самотнім, незаможним непрацездатним одеситам, працюючи над програмою забезпечення активного довголіт¬тя літніх громадян.
У центрі виконано капітальний ремонт, закуплено нову лікувально-оздоровчу апаратуру. Курс лікування тут розраховано на один місяць. Пройшовши його, багато які вчорашні хворі стають волонтерами центру й беруть активну участь у всіх його заходах, у роботі клубу “Планета здоров’я”. Розповідаючи про діяльність центру, його працівники й головний лікар Л.С. Сиротенко скромно замовчують, яку величезну працю вкладено колективом у розвиток і впорядкування цього медзакладу, як багато тепла, доброти душевної віддає кожен із них роботі з літніми пацієнтами. І один із основних клопотів – навчити здорового способу життя, стежити за станом власного здоров’я, вчасно реагувати на будь-які симптоми, вміти подавати найпершу допомогу.
Добре поставлено фізіотерапевтичне лікування, при провадженні якого використовуються й магнітотерапія, й солярій, і “Вітафон”, і масаж, і лікувальна фізкультура, і велотренажери, й багато що інше. В невеликому затишному приміщенні розташовано процедурний кабінет і тренажерна зала.
Особлива ж гордість працівників центру – клуб “Планета здоров’я”, зала, де відбуваються всілякі зустрічі з цікавими людьми, презентації, численні культурно-масові заходи. Тут по п’ятницях збираються учасники хору “Пісні нашої молодості”, солісти, читці, поети. Керує хором Валентина Козлова, акомпанує на баяні її чоловік Олександр Козлов. У залі клубу аплодували солістам Геннадію Работнєву та Галині Василюк, поеткам Ліні Томчи, Людмилі Константиновій, Світлані Шрибер, виконавиці власних пісень Людмилі Матвєєвій і багатьом іншим.
Програма клубу різноманітна, цікава, багатопланова. Вона включає в себе й лекційний цикл, і бесіди з па¬цієнтами, й літературні зустрічі, й вечори відпочинку, й шахово-шашкові турніри, й виставки народних май¬стрів, і спільну роботу з дитячо-юнацькими колективами за гаслом “Зв’язок поколінь”, діяльність студій “Наші таланти”, “Допоможи собі сам”, і орга¬нізацію всіляких тематичних семінарів, конференцій.
Не раз колектив Одеського міського геріатричного центру був відзначений за свою шляхетну працю почесними грамотами, а за розробку соціальних програм щодо активного довголіття та психологічної адаптації самотніх літніх громадян, участь у загальнодержавних, регіональних програмах медично-соціальної реабілітації ветеранів війни та праці, інвалідів не раз здобував високі оцінки Інституту геронтології АМНУ.
Замість епілогу – епізод, що характеризує ставлення працівників центру до своїх підопікуваних. Коли в клубі “Планета здоров’я” слухав пісні молодості у виконанні хору, на мене набігло стільки спогадів, що, не спромігшися впоратися з емоціями, я стрімко підвівся й вийшов на вулицю. Услід за мною вибігла завідувачка відділення медично-соціальної реабілітації Григорьєва з запитаннями: “Вам зле? Потрібна поміч?”. Переконавшися, що мені гаразд, пішла собі. А мені ця пригода допомогла ще раз побачити й відчути, з якою увагою та чуйністю ставиться до своїх пацієнтів медичний персонал центру.
