Хоч М.Ф. Головатченко не тракторист і не сівач, та і він знайшов для себе роботу в період посівної. Він підвозив насіння. Як водій з багаторічним стажем, з великим досвідом береться за будь-яку справу. Та найбільше Микола Федорович полюбляє жнивну пору. Саме тоді йому доводиться перевозити найцінніший вантаж – хліб.
– Ідеш полем, – говорить Микола Федорович, – а навкруги хвилюється пшеничне море. І так радісно на душі стає. А як війне в кабіну стиглим запахом зерна, то аж дух перехоплює.
Скільки і яких вантажів перевіз за свій трудовий вік цей чоловік, вже ніхто й не підрахує, та кожен в ПСП імені Котовського знає, що він завжди перевиконував норми, не відмовлявся від складних завдань. Директор цього господарства Микола Федорович Прокоф’єв охарактеризував його так:
– Головатченко ніколи не шукав вигідних рейсів. Він виконував і виконує ту роботу, яка на даний час потрібна колективу. Це людина, яка завжди вболіває за загальне добро. Причому без гучніх слів. Микола Федорович просто з дня в день робить свою просту, але вкрай необхідну справу.
Більшу частину життя М.Ф. Головатченко провів за кермом автомобіля. І ніколи навіть не помишляв змінити професію.
Не раз, бувало, приїжджав Микола Федорович з дальнього рейсу, а тут знову виникає необхідність збиратися в дорогу. Він тільки спитає, чим вантажитись і коли виїжджати. Траплялось навіть таке, що не встигав додому заскочити. Брав путівку, уточнював маршрут і знову за кабіною свистів вітер, який пах полем, лісом і хай навіть порохом, та головне, що він був з рідної землі. А це для водія Головатченка найважливіше, бо він понад усе любить свій край, своє село, своїх земляків – потомствених хліборобів.
