– Дівчино, цю "річку" уже сорок разів фотографували, – зауважив чоловічий, сповнений безнадії голос. – А вона все тече й тече...
– Давно?
– З лютого. І ніхто нічого. Може, розповімо? – звернувся молодий чоловік до дружини.
Жінка махнула рукою:
– А користі?!. Залиш заради Бога!
Підхопивши старшу дитину, молода мати перенесла її через річку-вонючку, потім повернулася за карапузом, а чоловік перетягнув сумки й коляску.
Джерело "річки" розташувалося відразу біля самого під'їзду – "ключ" бив з-під кришки люка. Поруч із каналізацією грався хлопчисько років восьми. Періодично його м’ячик відскакував у рідоту, хлопчик його діставав й далі собі забавлявся.
Смердючий струмок, споганивши двір, стікав у рів – частину дренажної системи, що оперізує весь мікрорайон.
Як відомо, в Кілії дуже близько до поверхні землі перебувають підґрунтові води, тому в місті по багатьох вулицях і дворах прокладені кювети, розраховані для стікання опадів. Але нині ця система наповнена госпфекальними стоками. Сморід – на все місто!
Але вміст каналізації збирається не тільки в канавах і жолобах – то там, то тут можна наткнутися на невеличкі "озера", походження яких не викликає ніяких сумнівів. Нагрівшись на травневому сонці, фекалії видають нестерпний сморід. Тхне й від самих багатоповерхових будинків. Якщо зазирнути до підвалів, можна переконатися, що в багатьох повнісінько рідкої гидоти.
Можливо, я чогось не розумію, але коли по вулицях, серед них і по центральній, ім. Леніна, просто так течуть по асфальту стоки каналізації, напевно, потрібно оголосити в місті надзвичайний стан. І вживати найрішучіших, невідкладних заходів.
Але якби в Кілії проблема була б тільки в каналізації! Це, скажу я вам, – французькі парфуми у порівнянні зі смородом, що йде від будинку, у якому працюють органи місцевого самоврядування. Це "Шанель № 5" у порівнянні з тим, що виливається на голови мешканців з місцевих засобів масової інформації. Але про все по порядку.
Негаразди в Кілії почалися в 2002 році, коли мером було обрано О.А. Гречанного. Неодноразово чула вислів про те, що Олег Анатолійович став міським головою на хвилі критики чинної влади в особі Івана Івановича Поджарова, тоді голови райдержадміністрації, й Володимира Борисовича Боделана – голови районної ради. Гречанний, у владі людина нова, не міг миритися з багатьма безглуздостями існуючої системи управління. "Система", зрозуміло, відповіла новому мерові міста рівнозначною антипатією.
Предметом розбіжностей мерії та районного керівництва ставали практично всі питання, які треба було вирішувати спільно. Наприклад: як організувати опалення в осінньо-зимовий період. "Стара" влада наполягала на необхідності централізованого опалення й робила все можливе, щоб підтримувати її у працездатному стані – виділялися гроші на ремонт котелень, на закупівлю палива. Мер доводив, що ця система неефективна. По-перше, більшість населення не оплачує послуги, внаслідок чого у підпри¬єм¬ства "Кіліятеплосервіс" накопичуються борги. По-друге, Олег Анатолійович порахував, що мешканцям міста дешевше б обій¬шлося опалення від електрики, за умови, звичайно, одержання субсидій, передбачених законодавством. До своїх аргументів мер додавав натяки на те, що "стара" влада настільки завзято "тримається" за централізоване опалення з метою одержувати т.зв. відкоти при купівлі палива й нових котлів.
Ще одним яблуком розбрату стало питання щодо водопостачання й водовідведення. Це міське господарство було передано приватному підприємству Олександра Коробки. На думку мерії, підприємець не справлявся з довіреною йому справою. О. Коробка, у свою чергу, дорікав міськраді в тому, що вона не надає йому допомоги і навіть не оплачує послуги. Районне керівництво закликало міськраду й приватника сісти за стіл переговорів, щоб спільно вирішувати проблеми. Однак "нова" влада зайняла іншу позицію: будь-що-будь розірвати договірні відносини із приватником. І подалася до суду.
Між мерією та районною владою (а будинки розташовані навпроти, через дорогу) виросла невидима барикада взаємного неприйняття. Але це були квіточки. Ягідки з'явилися після так званої жовтогарячої революції – Олег Анатолійович примкнув до нової політичної влади, незабаром був призначений головою Кілійської райдержадміністрації й переселився до "білого дому". Ворогуючі політичні сили опинилися в одному будинку!
Очоливши район, О.А. Гречанний вже міг впливати на ситуацію. Напередодні опалювального сезону 2005-2006 рр. Кілійська міськрада ухвалила рішення щодо скасування централізованого опалення. Однак "нова" влада нічого населенню не запропонувала натомість.
На початку 2006 року в Придунав’ї вдарили морози у 20-25 градусів. Кілія стала другим Алчевськом. Через відсутність централізованого опалення в десятках багатоповерхових будинків розморозилися системи каналізації та водовідведення. Із труб, що лопнули, усе стікало в двори й підвали. Мешканці "на поверхах" сиділи без води й бігали до туалету, вибачте за подробиці, просто на вулицю, в кущі. Оскільки люди намагалися обігрітися електрокамінами, а система енергопостачання не була розрахована на такі навантаження, почали горіти проводки. Без світла, без води, без каналізації – а надворі тривали морози...
Були екстрені робочі наради за участю голови Одеської обласної ради, фахівців в галузі енергетики й комунального господарства. Було ухвалено рішення: оскільки відновити "колгоспну" систему опалення не уявляється можливим, і в підприємства "Кіліятеплосервіс" накопичилися величезні борги, дешевше перевести житлові мікрорайони на електроопалення. Для цього було потрібно, по-перше, значно підсилити всю систему електропостачання (встановити в Кілії додаткові трансформатори, поміняти внутрішньобудинкові проводки тощо), по-друге, підготувати документацію на всі будинки, щоб люди могли одержувати електроенергію за більш низькими цінами. Зрозуміло, на реалізацію усіх заходів були потрібні гроші й, головне, злагоджена робота керівництва міста й району. А тут, як на зло, нові вибори. Комунальні проблеми Кілії відійшли на десятий план.
Після виборів розклад політичних сил у Кілійському районі не змінився. У районній раді домінують "старі", у райдержадміністрації залишилися "нові". Воєнні дії між ними тривають, все це виноситься на сторінки місцевих газет.
Доки працівники міськвиконкому й підприємець О. Коробка просиджують у судах, з'ясовуючи взаємини, борги населення за воду перевалили за 500 тисяч, РЕМ щомісяця відключає електроенергію, у результаті чого Кілія періодично залишається без води. Через критичний фінансовий стан не усуваються аварії на мережах водопостачання й водовідведення. Місто наповнене каналізаційними стоками, сморід стоїть нестерпний.
Чи обурюються люди? Звичайно, обурюються. Однак кожна скарга викликає лише чергову хвилю взаємних претензій "старих" і "нових". Замість конкретної роботи – тільки гострі з обох сторін звинувачення на сторінках місцевих газет. І від цих статейок, скажу я вам, тхне не менш огидно, аніж від системи каналізації.
Конфлікт у Кілійському районі зайшов дуже далеко. Протиборчі сторони (з одного боку "жовтогарячі" та близькі до них за духом, з іншого боку – "біло-блакитні" та їхні прихильники) не хочуть сідати за стіл переговорів, не можуть і не мають наміру працювати спільно.
Тим часом кожного дня південне сонце припікає сильніше й сильніше. Не виключено, що завтра в Кілійському районі може спалахнути будь-яка епідемія аж до холери.
