Хто і як у нас його захищає? Це запитання озвучено майже в кожному номері нашої газети. Під рубрикою «Діти України» ми постійно інформуємо про життя маленьких громадян України, їхні успіхи, свята й перші перемоги. Дитячі акції й фестивалі, олімпіади й конкурси – про це ми пишемо часто й багато. Але сьогодні – особливий день, він покликаний захищати дітей від лиха – голоду й холоду, жорстокості й байдужості дорослих. Чи завжди це нам вдається? На це запитання відповідають наші читачі, представники різних поколінь:
Ніна Дмитрівна П., пенсі¬о¬нерка:
– Вважаю, що всі 365 днів у році ми маємо рятувати й відстоювати права наших дітей. Я багато чого пережила й дозволю собі зробити висновок: стільки безпритульних дітей у нас було тільки після громадянської та Великої Вітчизняної воєн. У будь-якому під'їзді, на будь-якому переході можна зустріти жебраків, занедбаних малят із простягнутою рукою. Ось і виникає запитання: якщо місцева влада не здатна вирішити проблеми маленьких громадян, то чи під силу їй «дорослі» справи? А той факт, що держава «убухала» на вибори стільки грошей... На передвиборні листівки й плакати мільйони знайшлися, а ось взути, нагодувати, виходить, немає на що... Ось і кидаєш цим нещасним гривню, соромливо відводячи очі...
Костянтин Петрович Д., викладач вузу, доцент:
– Перше червня – це не просто формальна дата в міжнародному календарі. Це ще й нагадування, заклик замислитися, чи працюють у нас закони, що покликані захищати дітей? Чи вони залишилися набором прав, закріплених на папері? Більше схиляюся до другого... У мене студент-сирота, навчається на другому курсі. У нього далекі родичі після смерті батьків відняли квартиру, коли йому було дванадцять років. Хтось допоміг йому відстояти в суді житлові права? Тепер він зміг би й сам за себе постояти, але вже пізно. То ж потрібна чітка й надійна структура захисту дитячих прав, оскільки самі вони до свого повноліття абсолютно безправні.
Анатолій Володимирович К., міліціонер:
– Моя думка – у нас краще захищені права сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки. Все ж таки ці діти перебувають під контролем служб у справах неповнолітніх, кримінальної міліції. Але ж багато дітей страждає в сім’ях, зовні благополучних. Насильство в сім’ї, несприятливі дискомфортні умови травмують їхню психіку. І боротися з таким сирітством при живих, здавалося б, нормальних батьках дуже важко.
Жанна Василівна Ц., педагог:
– Сьогодні обов'язково відбудуться святкові акції: фестивалі, конкурси, концерти. Не залишаться осторонь і благодійні фонди, ще раз демонструючи свою щедрість. Все це добре, але радісніше від цієї показухи не стає. Серце однаково щемить. Тому що діти в нас усі беззахисні перед новою моделлю життя, що диктує ринок. У нас немає здорового середовища – і це найстрашніше. Подивіться, спортивні гуртки, секції, клуби за інтересами витісняються ігровими автоматами, безглуздими комп'ютерними іграми. Триває тотальний наступ нових стандартів споживання. Проте цьому можна протистояти, захистивши право дітей на нормальний розвиток.
Ірина К., домогосподарка:
– Мені соромно і за це свято, й за наших дітей. Наша держава може «вбухати» гроші у що завгодно, тільки не в добру справу. А наші мільйонери... Як вони себе почувають, купаючись у своїй небаченій розкоші, коли поруч стільки злиденних і хворих дітей?! Що подумають іноземці, перед якими ми догідливо розчинили двері, демонструючи готовність жити по-європейському? Запитань багато, а відповідь одна – давайте, зрештою, захистимо і себе, й своїх дітей.
