Що потрібно дітям для того, щоб вони були щасливі та росли гідними людьми? Відповідь на це запитання дедалі частіше лежить у сфері матеріальній. І постає страшний парадокс: паралельно існують два світи. Поки діти з більш-менш забезпечених родин одержують усе потрібне для розвитку, їхні однолітки бомжують. Чим закінчиться їхнє зіткнення, коли підрослі діти зустрінуться, або перетнуться сфери їхніх життєвих інтересів, передбачити досить легко і страшно. Проте говорити сьогодні про це не звикли. Як і про реальні можливості (а вони, на жаль, дуже невеликі) створення для проблемних дітей досить комфортних умов існування.
Напередодні Міжнародного дня захисту дітей у редакції газети «Одеські вісті» відбувся «круглий стіл» на тему «Створити світ, сприятливий для дітей». Ініціатором цього заходу стала Асоціація жіночих організацій Одеської області, голова якої Наталя Немодрук і вела «круглий стіл». Були присутні на ньому представники різних громадських і державних організацій, об’єднала яких спільна мета – допомогти дітям, притім подеколи досить проблемним. Тим, чию поведінку психологи називають девіантною, а в побуті про них говорять простіше і страшніше – «діти вулиці».
(Закінчення. Початок на 1-й стор.)
Наталя Немодрук, голова Асоціації жінок Одеської області:
– Ми зібралися, щоб поговорити про наших дітей і їхні проблеми. І хоча “круглий стіл” дочасований до 1 червня, розв’язанням таких дорослих дитячих проблем треба займатися постій¬но, бо нагромаджувалися вони роками. Я вважаю, що для успішного розв’язання їх треба об’єднати діяльність служб, представники яких зібралися тут, скоординувати їх. Адже, безумовно, тільки спільні зусилля державних і громадських організацій можуть дати бажаний наслідок у нашій роботі. Дуже б хотілося, щоб за підсумками цього “круглого столу” було прийнято принципове рішення про спільну діяльність. Адже об’єднує нас основне – тривога за долю молодого покоління.
Валентина Кудімова, начальник служби у справах неповнолітніх при облдержадміністрації:
– На обліку в службі у справах неповнолітніх сьогодні понад чотири тисячі дітей. Якщо кількість маленьких волоцюжок на одному рівні (в межах 500 дітей), то зростає кількість неблагополучних родин і, властиво, бездомних дітей. Збираються вони в Одесі, приїжджаючи до обласного центру навіть із віддалених сільських районів.
Вважаю, що тут дуже великі недоробки правоохоронних органів. Насамперед, не виконується Закон “Про громадянство України”. В багатьох сільських районах чимало дітей (близько 800, за нашими даними) не зареєстровані, тобто порушується право дитини на ім’я, а заразом і відповідна конвенція ООН, і наш Закон “Про охорону дитинства”. Адже якщо дитина не зареєстрована, то її ніби й немає.
Простий приклад: вчора в мене на прийомі була дев’ятнадцятирічна мама. Свідоцтва про народження (не кажучи вже про паспорт) не було ні в неї, ні, відповідно, у її дитини. Як зареєструвати таку маму?
Такі незареєстровані батьки породжують проблеми, що наростають як снігова куля. Діти ходять до школи, але не записані в журналі, бо в них немає документів. Тут залишається сподіватися тільки на допомогу правоохоронних органів...
Клавдія Шикіна, голова Асоціації жінок Суворовського району міста Одеси:
– У нас велика проблема з притулковими дітьми. Діти, що потрапляють до притулку № 1 і притулку № 2, – побули там два-три дні та й пішли геть. Але ж там хворі діти – здорові надходять туди в єдиному разі: коли йде суперечка про житло і вирішується, хто буде опікуном...
Якщо ж хвора дитина побуде там три місяці, то вважайте це за щастя – як правило, вони тікають. Мені доводилося в центрі міста розмовляти з дітьми, що знають на прізвища, імена та по батькові директорів усіх притулків, побували там – і пішли геть. Притім це не шести-семилітки, а підлітки, схильні до правопорушень для самозахисту і добування грошей... Тож проблема з дітьми, за якими визначаються направити їх до притулку чи до спецшколи, – дуже серйозна.
Любов Рогатинська, директорка благодійного фонду «Молода гвардія»:
– Якщо йдеться про розміщення та навчання безпритульних дітей, то я особисто знаю про існування приміщень із досить пристойними умовами для відпочинку й навчання дітей, щоб вони здобували робітничі професії.
Людмила Кормич, професорка, докторка історичних наук, керівниця Південноукраїнського центру гендерних проблем:
– Порушмо проблему інакше: чому діти йдуть геть із родини? Якби там був добрий заробіток, нормальні умови життя, можливо, цього б і не було. Вважаю, що треба допомогти родині. Адже до притулків діти приходять і йдуть геть, а кінець найчастіше один. Для виховання складних дітей, що понюхали вітру волі, немає Макаренка.
Ірина Шелковникова, Асоціація жінок Малиновського району:
– Чи стали в нас Дні сім’ї та матері святами? Ні. Адже поки родина не житиме хай і не заможно, а на середньому рівні, але спокійно, з упевненістю в завтраш¬ньому дні, багато які проблеми не розв’яжуться. Якщо в родині лад, то діти нікуди на вулицю не підуть і волоцюжками не стануть.
А в нас навіть те, під що належить фінансування, не виконується. Матері мають одержувати за народження дитини. У першому кварталі мали видати 260,5 млн грн допомог. Дали 21 млн. Що зробили? Звернулися до держстраху, і 400 тисяч дітей в Україні не потраплять до таборів, і 130 тисяч, які потребують санаторного лікування, його не матимуть... Це те, що фінансується...
Ви говорите про пошук приміщення під притулок. Але тільки в Київському районі було 12 дитячих садків. Але, властиво, під притулок їх ніхто б не віддав, адже кому з керівників у районі потрібен цей головний біль?
Ми хотіли створити центр для захисту матерів і дітей від насильства, і теж не знайшли приміщення. Ми зверталися й до Боделана, й до Гурвіца, а віз і нині там. Це наш із вами біль, який більше нікого не цікавить.
Адже сьогодні ми розв’язуємо багато проблем завдяки знайомствам, особистим симпатіям, подеколи б’ємо на жалість. Але ж це доля майбутнього країни.
У нас стрімко зростає кількість безпритульних, а до притулків надходять діти із дуже тяжкими занедбаними вензахворюваннями. Скільки ми звертаємося до місцевої влади з проханням зробити дитяче відділення закритого типу на базі шкірвендиспансеру, щоб діти звідти не йшли, і їх не доводилося б доліковувати. Адже вони живуть колоніями: 3-5-річні з 30-річними, і заражають одне одного. Та, крім нас, це нікого не турбує...
Валентина Кудімова:
– З двох тисяч дітей, що проходять за рік через притулки, близько 600 ідуть з лікарень.
Клавдія Шикіна:
– Нерідко вихованням і забезпеченням дітей займається бабуся, а мама приводить молоду людину, що приватизує житло й активно починає застосовувати силу до дитини. Приклад недавнього часу: бабуся при живій мамі опікувалася дитиною. Мамин співмешканець побив цього хлопчика до такого стану, що той місяць пролежав у дитячій лікарні № 3. Бабуся стукала в усі двері, зверталася до начальника міліції. Прийшов дільничник і констатував “чоловік, що побив дитину, – друг матері і має право в неї жити”. Про яку профілактику злочинів на побутовому ґрунті можна говорити?
І таких прикладів по Суворовському ра¬йо¬ну безліч...
Наталя Немодрук:
– Окрема проблема – діти-інваліди та задоволення їхніх потреб. Наскільки сьогодні успішно вирішено цю проблему?
Валентина Соларева, голова обласної організації «Діти Чорнобиля»:
– В Одесі мешкають 4767 чорнобильців, зокрема 1035 дітей. За 20 років пішли з життя понад тисячи ліквідаторів віком 35 – 55 років. Багато дітей стали сиротами.
Ще одна проблема – захворюваність чорнобильських дітей, що в 3,5 раза перевищує середню по Україні. Чимало дітей одержали інвалідність. Їхні діагнози: ДЦП, лейкемія, захворювання щитовидної залози, онкологічні, алопеція, глухота та німота. У батьків-інвалідів Чорнобиля діти нерідко мають по 6-7 хронічних захворювань. Державна допомога на них мізерна, тому ми звертаємося по підтримку до меценатів, притім не тільки до українських.
Понад п’ять років діти Чорнобиля одержують різдвяні подарунки з Англії. Благодійну допомогу подають припортовий завод, фонд “Надія, добро та добробут”, фірми “Добро”, “Кримар”. Завдяки співпраці з німецькою благодійною організацією “Журавлі” 56 дітей відвідали Німеччину. Багато малозабезпечених родин із дітьми одержали матеріальну та гуманітарну допомогу.
Наталя Немодрук:
– Хочу сказати і ще про одну проблему, яка мене турбує. Зараз неможливо дитину влаштувати в гурток, студію, художній колектив. Їх вкрай замало...
Клавдія Шикіна:
– Але ж раніше були педагоги-вихователі в ЖЕКах за місцем помешкання. Міська рада обіцяла відновити це, але справа обмежилася тільки обіцянками... Але ж є студенти педуніверситету, які б могли займатися з дітьми під час педпрактики. І всім було б добре...
Людмила Васильєва, керівниця культурно-ділового центру профспілки працівників охорони здоров’я:
– Зараз звикли говорити про байдужість дітей до всього. А в мене на лекції про культуру та виступи майстрів мистецтв діти приходять юрбами, притім і безпритульники, яким ми допомагаємо. Вони й у гуртках ладні займатися, тільки от місця обмаль, але ми все одно приймаємо всіх охочих – краще в нас поспілкуються з однолітками, ніж нюхатимуть клей і жебратимуть у переходах.
Наталя Немодрук:
– Розумію, що під час одного “круглого столу” неможливо охопити все наявне коло проблем, але їх порушено, а це вже важливо. Я гадаю, спільними зусиллями ми їх розв’язуватимемо.
Учасники “круглого столу” ухвалили звернення до батьків, органів влади, громадськості.
