У контексті нинішнього сільського життя дана рубрика породжує й таке питання: «Як виживаєш, село?» Достовірну відповідь на нього можна одержати, лише діставшись до глибинки. А це часом є проблемою, тому що перешкодою виявляються... дороги. Як поодинокий птах долетить до середини Дніпра, так не кожний дістанеться цієї сільської глибинки, понадіявшись на громадський транспорт.
Сумна статистика про маленькі населені пункти, які не мають автостанцій або хоча б автобусних зупинок, не цілком відбиває гіркоту життєвих турбот деяких сільчан. Як часто багато хто з них через відсутність тих або інших послуг на селі, змушені пішки добиратися до найближчого перетину транспортних потоків. Вимушено рушають вони в дорогу, щоб одержати у районному або обласному центрі медичну консультацію або лікування, здати в ремонт чи купити взуття, зробити інші необхідні покупки, підстригтися, зрештою. Намічений маршрут доводиться переборювати по-різному. Але старий жарт: «Доріг немає, залишилися одні напрямки» став похмурою дійсністю для багатьох сільських жителів.
Тема розбитих сільських доріг сьогодні актуальна, як ніколи. Дороги, які будувалися двадцять-тридцять років тому, давно добряче «зносилися». Переконалася в цьому, буваючи в Татарбунарському, Тарутинському, Арцизькому, Саратському, Білгород-Дністровському районах.
Нинішнього року вперше за роки незалежності нашої держави в головному фінансовому документі, Держбюджеті-2006, передбачено кошти на будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт сільських (комунальних) доріг у розмірі 450 мільйонів гривень. Такий фінансовий «дебют» присвячено Року села. І ця перша боязка спроба доторкнутися до проблеми, яка неабияк обросла бородою, невимовно тішить. Хоча, як свідчать шляховики – експерти, така мізерна сума, із урахуванням потреб для ремонту сільських доріг, у масштабах держави непомітно розчиниться, як крапля в морі потреб.
Арифметика проста: тільки в Білгород-Дністровському районі, одному із най¬більших в області, довжина доріг комунальної власності дорівнює 704 км. Інші, які відносяться до районних територіальних та магістральних, становлять 415 км. Диференціація така не випадкова, оскільки різне фінансування з різних джерел. У першому випадку витрати лягають на сільські бюджети, у другому – фінкошти надходять від держави.
У минулому році, на капітальний ремонт доріг (не комунальних) було потрібно 3 млн 833 тисячі грн. Фактично ж було виділено близько півмільйона. Ремонт сільських комунальних доріг (гроші з цією метою надходять до місцевих бюджетів за рахунок податку із транспортних засобів) обійшовся у 2005 році на загальну суму близько 200 тисяч.
У 2006 році ситуація за станом так і не відремонтованих минулого року доріг стрімко погіршилася. За підрахунками фахівців на заявлений капітальний ремонт територіальних доріг нині потрібно 5,7 мільйона гривень. У проекті плану капремонту зазначено 11 напрямків, які потребують негайного втручання шляховиків. На жаль, ДП «Одеський облавтодор» виділяє з цією метою своїй філії «Білгород-Дністровський райавтодор» лише 734 тисячі. Причому, чітко вказуючи, на яких саме ділянках мають бути освоєні виділені суми. Спочатку гроші було розподілено для капремонту 3,4 км дороги до Кароліно-Бугазу й 1,3 км на довжині від села Південне до Семенівки Білгород-Дністровського району. Трохи пізніше надійшла інша команда – виділені суми переадресувати на іншу ділянку в районі контрольно-пропускного пункту «Старокозацький».
Справедливості заради слід відзначити, що «Облавтодором» для потреб Білгород-Дністровського району на нинішній рік виділяються кошти й на поточний (так званий ямковий) ремонт на суму 861 тисяча й 660 тисяч на експлуатаційне утримання, куди входять встановлення знаків дорожнього руху, нанесення розмітки, обслуговування тощо. Однак для районної території великої довжини зі значною кількістю доріг, цього явно недостатньо. Про що красномовно свідчать незліченні ями й вибоїни по всіх так званих дорогах.
Не зовсім зручним виявилося й те, що минулого року настільки необхідну для району, раніше самостійну шляхову організацію «Райавтодор», перепідпорядкували «Одеському облавтодору». А як сьогодні відзначає багато хто, за вказівкою останнього, по суті, «знекровили». Оскільки частину техніки районного підприємства, зокрема й грейдери, було передано на баланс новоствореного Саратського дорожнього експлуатаційного підприємства. І відтепер Білгород-Дністровський район, щоб якось упорядкувати дороги, має бити чолом або на південь, до Сарати, або на північ, до Одеси. Таким чином, район якоюсь мірою позбавлений впливу на благоустрій доріг. Перший рік нової практики вже показав, що обласне начальство при цьому керується власними міркуваннями.
Саме ними продиктоване останнє рішення робити капітальний ремонт у районі КПП «Старокозаче», причини для якого досить вагомі й об'єктивні: автопотік тут значно перерозподілився. За останній рік Старокозацький напрямок, при початковому будівництві якого не передбачалися такі серйозні транспортні навантаження, справді розбитий великовантажними автомашинами, що їдуть з Румунії, Туреччини, Болгарії тощо від кордону з Молдовою транзитом через Білгород-Дністровський район. На превеликий жаль для мешканців району й у цьому разі загальнодержавні пріоритети виявилися на ділі важливішими за потреби вимираючого села.
У міру наповнення бюджетного гаманця сільські ради перебувають у різних вагових категоріях, основними показниками з яких є економічна міць так званих базових господарств або безпосередня наближеність сіл до промислових центрів або міста. Тому не дивно, що сільради, які фактично межують із містом Білгородом-Дністровським, зуміли минулого року не тільки ремонтувати, але й будувати нові дороги! Василь Древаль – Салганський сільський голова виявив ініціативу щодо будівництва 6 км доріг з жорстви із гравієм, на що витрачено 43 тисячі гривень. Завдяки взаєморозумінню Мологівського сільського голови Таїсії Белічкової із керівниками господарств АП АФ «Авангард» Василем Гончаром і ВАТ «Бізнес Він» Тарасом Заворотним побудовано дорогу довжиною 1 км 200 метрів, яка одержала назву Вишнева. За активної позиції сільського голови Михайла Мережка 3 км дороги відремонтовано Бритівською сільрадою в селі Вигін. Ці факти вселяють оптимізм, але вони поодинокі в масштабах району. Але там, де розташовані села Володимирівка, Крутоярівка, Руськоіванівка, Нова Царичанка, Стара Царичанка, Миколаївка дороги в жахливому стані.
При зустрічі із кореспондентом мешканці села Дальнічень, у якому кожний третій напівзруйнований будинок спорожнів, а в уцілілих, переважно, мешкають пенсіонери, розповідають жахливі історії. Взимку, під час снігових заметів, село виявляється практично відрізаним від зовнішнього світу на тижні. Недобудована за раддепівських часів дорога на Дальнічень постійно робить заручниками мешканців прикордонного з Молдовою села в період бездоріжжя. Тим, кому за необхідністю в цей час потрібно добиратися до міста, змушені підніматися о четвертій ранку, щоб здолати майже п'ять кілометрів пішки до сусідньої Володимирівки, звідки можна виїхати автобусом. У період заливних дощів, завантажені людьми автобуси, не можуть здолати розмитий підйом, люди змушені добиратися до свого села на власних двох. Не краща ситуація складається й для власників особистого транспорту. Якщо поруч не виявиться потужного транспортного засобу, який буксирує, то застряглий у грязюці «жигульонок» ризикує залишитися там до кращих часів.
У проекті плану капітального ремонту автодоріг Білгород-Дністровського району на 2006 рік назва Дальнічень згадується одразу у двох пунктах. На одній ділянці для ремонту потрібно 500 тисяч, на іншому 600 тисяч гривень. На жаль, не бачити дальніченцям, а разом із ними володимирівцям, руськоіванівцям, староцаричанцям та мешканцям інших сіл гарних доріг і нині. Тому що в черговий раз, як вирок – вираз, що став уже популярним, – «Останній рік села», знаходить найгірше підтвердження.
