У такому діапазоні перебувають уявлення багатьох сучасних аграріїв щодо можливостей нашого сільського господарства. В Ширяєвому мені пощастило зустрітися із представником українського фермерства Володимиром Володівщуком. На землях свого ТОВ «Батьківщина» йому вдається одержувати позитивний результат навіть за нинішніх умов. Але чим вони, власне, погані? Ось про це й мова...
Перше, що дивує в структурі ширяївських угідь – це порівняно невеличкі площі, засіяні цукровим буряком. Але ж тут зовсім поруч перебуває Червонознам’янський цукровий завод. Невже йому не потрібна сировина місцевого виробника, а краще завозити її здалеку? Однак, як не дивно, вантажівки на заводський заготпункт прибувають із номерами інших областей! Тим часом, за шкалою рентабельності, якщо доставляння сировини здійснюється з полів, що розташовані далі 50 км від цукрового заводу, починаються наднормативні втрати на її транспортування.
У господарстві В. Володівщука виробництво буряку теж знижено. Процес його вирощування досить трудомісткий. Працювати, як на Заході, ми не навчилися. А точніше – не можемо навчитися, тому що немає коштів. Дотацій на сільське господарство виділяється дуже мало. Так, цього року вони були дані тільки за сівбу озимих і ярових культур: за кожний посіяний гектар надійшла компенсація в 100 гривень, що становить приблизно третю частину собівартості сівби. Але всі інші витрати на вирощування, добрива, гербіциди, культивацію тощо фінансує сам фермер. Це лихо вже не Ширяївського району, а всієї держави. Якщо рік посушливий і буряку вродить мало, то витрати на його вирощування й прибуток від його реалізації можуть зрівнятися, – тобто, як кажуть, вийде по нулях. А держава різницю не заповнить.
У Європі є такі хімікати, які глушать бур'яни, але не заважають виростанню корисної культури. Тому на європейських полях не побачиш напівзігнутих постатей селян з мотиками в руках, які під палючим сонцем, повільно просуваючись крок за кроком, висапують під корінь бур'ян. Внаслідок правильного хімобробітку землі він там просто не росте.
– Ми ще не навчилися працювати без застосування ручної праці. Значною мірою цим і пояснюється парадоксальна мозаїка соціальної зайнятості: сотні людей, які стоять на обліку, чекаючи, коли їм дадуть робоче місце, вже зараз конче потрібні в полі. І праця там проста з погляду кваліфікації: диплом замкнув до шухляди, взяв мотику в руки і – вперед!
– Але до землі безробітних не тягне. А змусити їх йти на поля ніхто не може. І допомоги по безробіттю за відмову від цієї пропозиції не позбавляють, – говорить заступник голови Ширяївської райдержадміністрації Віктор Гайдай.
За цю працю платять. Наприклад, на прополюванні соняшнику є реальна можливість заробити за 2 дні 130 гривень. На ділянках, засіяних цукровим буряком, платять по 500 гривень за прополотий гектар. Його можна "просапати" за 3-5 днів, зважаючи на те, як старатися. За технологією обробітку бурякового поля його прополювання відбувається в три етапи. Але, щоправда, треба поспішати, а не розтягувати "задоволення". Тому що, якщо вчасно не прочистити грядки від бур'янів протягом місяця, то поле заросте, і врожаю не буде.
– Однак бажаючих все одно практично немає. Працювати, як селяни колись, від зорі до зорі, нинішня молодь не хоче. Сьогодні є багато легших видів заробітку. Або ефективніших, як, наприклад, торгівля з лотка на 7-му кілометрі, де гроші дістаються ціною набагато меншого поту. – Заробітчани до нас приїжджають із Чернігівської та Івано-Франківської областей, ще більше з Молдови, Наддністрянщини. Але й звідти приплив свіжих сил зменшився, – пояснює ситуацію В. Гайдай.
Не особливо заповнюються й вакансії механізаторів. Хоча техніка значною мірою нівелює витрати фізичної енергії, однак праця комбайнера або тракториста залишається тяжкою. Рівень зарплати, на жаль, не настільки високий, щоб цей тягар компенсувати. Підвищити її фермери не можуть, тому що вийдуть за припустимі рамки рентабельності. Адже машини старіють і вимагають заміни вузлів і деталей. За старих часів технічне постачання надходило від держави. Тепер цих принципів обслуговування немає. Господарі, які взяли землі в оренду, здобувають самостійно й необхідні запчастини, і ПММ. Чи треба говорити про жахливе подорожчання палива? Трактористи й водії говорять, що перед жнивами солярка буде коштувати 5 гривень за один літр.
Ось і виходить, що ціни на "дизельку" і машинне мастило зростають швидше, ніж земля може вродити буряку й соняшнику. Зате при цьому закупівельні ціни чомусь падають. Це теж своєрідний парадокс нашої системи «підтримки» землеробського підприємництва. Так, минулого року ціна, за якою держава купувала насіння соняшнику, була 1200 гривень. Багато фермерів думали, що вона в цьому сезоні підніметься адекватно загальному зростанню цін і складе тисячі півтори. Тому приберегли насіння в засіках, щоб сьогодні реалізувати дорожче й мати прибуток. Але яким же було здивування аграріїв, коли закупівельна ціна усупереч логіці цивілізованого ринку була призначена в 800 – 900 гривень. Нестабільність господарства призвела до непередбачуваності збитків. Порушено принцип планування. Не знаючи твердих цін, виробники не можуть підрахувати прибуток. Вже зараз багато хто з них сумнівається, чи варто їм засівати культурами поля й надалі. Тим більше, що Міністерство агропромислового комплексу України не бере на себе відповідальність за забезпечення відправлення соняшнику на експорт.
– То чи може приватний виробник підвищити зарплату своїм механізаторам та іншим фахівцям?! – запитує В. Володівщук.
Що сказати? За економічними міркуваннями виходить, що – ні! Справді, на землі не розбагатієш. Якщо при цьому порівнювати зарплати сільгоспробітника й державного чиновника, то, з огляду на їхню величезну різницю, без арифмометра не розберешся. Той, хто безвідповідально керує – у привілейованому становищі. Основний же виробник благ, який годує країну, змушений абияк зводити кінці з кінцями. Але – з голоду не вмирає!
