Виявляється, ще у 2004 році в Одесі мав з'явитися новий театр! Подія для нашого непростого часу неординарна, погодьтеся. Мав, – та не з'явився... Але про все по порядку.
2 квітня 2004 року датовано рішення Одеської обласної ради (№ 438 – ХХІV), за підписом її тодішнього голови В.М. Новацького, щодо створення комунального підприємства «Ромський театр». Ромський театр покликаний був «задовольнити етнокультурні потреби представників національних меншин Одещини, серед них ромської національності». Повноваження щодо управління створюваного «об'єкта спільної власності» облрада делегувала облдержад¬міністрації. Для розміщення Ромського театру, а також Обласного центру національних культур планувалося придбати Будинок культури ім. А. Іванова ТОВ «Холдингова компанія «Краян», розташований за адресою: Олексіївська площа, 3.
І все пішло за законом. Було призначено директора КП «Ромський театр» – Володимира Кудрятовича Садикова, з яким «наймач» – облдержадміністрація в особі її тодішнього (вересень 2004 р.) голови С.Р. Гриневецького – уклав контракт. Було зареєстровано «юридичну особу» – КП «Ромський театр». А потім почалися незрозумілі, з одного боку, події, а з другого боку – занадто характерні, на жаль, для епохи, що настала, дикого капіталізму: будинок клубу ім. А. Іванова, що збиралися викупити для театру, було продано без відома власника. Новий власник – ПП «Статир». Суд вирішив справу на користь «Статира». А В.К. Садиков переконаний, що «віри у справедливе правосуддя немає». Питання, як став можливим продаж будинку «без відома власника», залишається відкритим...
Неважко уявити становище Володимира Кудрятовича – директора театру без театру, з усі¬ма необхідними документами «на руках». А процес тим часом пішов: вже, коли створено комунальне підприємство, зареєстровано, – отже, треба звітувати про його діяльність. Що й робить бухгалтер Ірина Віленівна Смілянська, здаючи порожні звіти. А директор оббиває пороги державних установ, яким за статусом визначено займатися проблемами національних меншин. Пише листи найвищим посадовим особам області із проханням прийняти те чи інше рішення, яке прояснило б долю «Ромського театру».
Усі ці події відбуваються вже на тлі жовтогарячих революційних перетворень у країні. Змінюються посадові особи, реорганізуються управління. І ось уже не існує обласного управління з питань національностей та міграцій, у віданні якого було КП «Ромський театр». А його спадкоємцеві – управлінню у справах національностей та релігій (П.Г. Дзіс) немає до театру діла. «Це не моє питання», – чує В.К. Садиков у коридорах влади, Володимир Кудрятович вже давно втомився ходити по кабінетах у марних, як з'ясовується, пошуках того, хто вважав би це питання своїм. Останнім часом виникла надія на розуміння з боку депутатського корпусу нового складу, нового керівництва облдержадміністрації.
Можливо, вони дадуть від¬повідь на запитання, яке поставив їхнім попередникам реальний директор примарного театру: «Чи зацікавлена обласна влада у розвитку ромської культури на Одещині?» При цьому хотілося б не тільки почути «так», але й одержати реальні підтвердження «владного інтересу». Тобто, справа «Ромського театру» має зрушитися з мертвої точки. Ось тільки де гарантія, що черговий будинок (у разі його надання!) не спливе до чужих рук? Запитання запитань...
