В Рені неофіційний фізкультурний рух досить непогано розвинутий. Тільки жіночих груп, які постійно займаються у спортивних залах під керівництвом досвідчених інструкторів, – п'ять. Самоорганізувалися старі шанувальники футболу. Втім, вони не старі, а, швидше, солідні, досить відомі в місті люди. Колективно тренуються портовики, митники, користуючись послугами спорткомплексу «Водник» – одного з найкращих залів Одещини, де є можливість займатися волейболом, баскетболом і футболом. Якщо є бажання освоїти східні єдиноборства – теж є чудовий фахівець, ім'я якого в Рені всім відоме. Людина, з якою ми сьогодні познайомимося, – одна з тих, хто вносить свою частку в неофіційний спортивний рух. Це – підприємець С.Г. Лукіянченко.
…Проходячи повз бар, Сергій Георгійович краєм вуха почув розмову юнаків, які зібралися на пиво. Димлячи сигаретками, вони захоплено говорили про комп'ютери на властивому тінейджерам сленгу.
Нездорова блідість облич молодих людей, яким було не більше 14-16 років, одразу запала підприємцеві в око. На їхні хребти взагалі неможливо було дивитися – за столом сиділи знаки запитання. І хоча у бізнесмена було чимало справ, він не зміг пройти мимо і присів за столик до незнайомих молодих людей.
"Комп'ютерні генії" одразу переключили свою увагу на веселого, товариського, атлетично складеного чоловіка, від якого струмувала енергія і бадьорість. Через кілька хвилин вони вже були захоплені його жагучою мовою:
– Комп'ютер – це добре, він розвиває ваші голови. Але і гробить ваше здоров'я. Приходьте вечорами або вдень – коли зручно – до нас у спортзал. Там є все, що потрібно – тренажери для будь-якої групи м'язів. Я вас проінструктую, як ними користуватися, дам комплекс вправ. Літературу надам – у мене дуже багато журналів і книжок. У нас у спортзалі займається не лише молодь – багато дорослих, відомих у місті людей. Жінки приходять за красою і здоров'ям. Ми не за рекордами женемося. Головне – бути здоровим, красивим і вміти радіти життю. Головне – бути корисним державі – не наркоманом або алкоголіком, який живе на допомогу, риється в сміттєвому контейнері або краде. Навіщо чоловікові здоров'я і сила? Щоб зуміти дівчину захистити, себе захистити, свою честь захистити. Втім, коли ти на вигляд міцний, з тобою вже навряд чи хтось зважиться вступити у конфлікт – пристають до слабких.
Через кілька днів Сергій Лукіянченко помітив у спортзалі новачка. Він одразу впізнав у ньому одного з тих "комп'ютерних" юнаків. І хоча юнак прийшов один, без товаришів, підприємець відчув себе по-справжньому щасливим.
Сергія Георгійовича Лукіянченка в Рені знають всі. Працює він у сфері побутових послуг. У його приватному підприємстві можна відремонтувати одяг, взуття, годинник, побувати в перукаря. Але найпросторіше, найсвітліше приміщення Лукіянченка завжди займає спортзал. Чому? Адже він практично не приносить прибутку. Грошей, які вносяться за заняття, вистачає лише на поточні витрати – оплату за світло, комунальні послуги і працю прибиральниці.
– Мені просто дітей шкода, – говорить Сергій Георгійович. – Вони не зовсім розуміють цінність свого здоров'я. Я сам пройшов через це. Коли ми були школярами, пробували пити, палити, словом, у нашому розумінні, дорослішати. І не знайшлося людини, яка б нам дала пораду, підказала, чим потрібно займатися у вільний час. Потім з роками я зрозумів, що втратив час. Сьогодні саме від нас залежить, яким буде наступне покоління. Коли бачу, що до спортзалу прийшла нова людина, я просто у захваті. Чим більше ми виховаємо міцних і здорових людей, тим краще у старості будемо захищені. Я сам займаюся важкою атлетикою і одержую від цього задоволення.
Ренійці пам'ятають, що перший спортзал у своєму житті Сергій Лукіянченко обладнав у підвалі багатоповерхового будинку ще до служби в армії. Потім, повернувшись додому, знову зібрав навколо себе однолітків, і знову взялися за роботу. Молоді люди по крупинках збирали спортінвентар – гирі, гантелі, штанги, турніки, мати. Своїми руками упорядковували черговий підвал – очищали від сміття, переробляли комунікації, білили, фарбували, теслювали. Сергій Лукіянченко став у Рені визнаним неформальним лідером, який заражав своєю любов'ю до спорту і краси десятки хлопчиків. Бачачи незвичайний ентузіазм і позитивний ефект (хлопці виїжджали на змагання і поверталися з грамотами), багато з них почали Лукіянченку допомагати. Незабаром Ренійський порт здав йому в оренду одне з просторих приміщень. Більше того, порт виділив кошти на закупівлю тренажерів – здійснилася мрія ренійських важкоатлетів!
Багато років у Лукіянченка не було свого приміщення. Торік, нарешті, підприємцеві вдалося обзавестися власним дахом – йому запропонували викупити приміщення колишнього Клубу залізничників. Багато років цей будинок був занедбаним. Розбиті вікна і двері, поламаний дах – ніхто не хотів брати цю руїну. І комісія міськради вже вирішила було розібрати будинок на цеглу, але згадали про Сергія Лукіянченка.
– Ми підвели воду, підключилися до каналізації, поставили вікна і двері, залатали дах, зробили опалення і капітальний ремонт, – не без гордості показує Сергій Георгійович своє нове місцеперебування. – Мені допомагали багато підприємців – хто грішми, хто будматеріалами, хто металобрухтом, з якого ще можна щось зробити. Люди просто знали, що я хочу першим ділом обладнати спортзал.
За стіною директорського кабінету було дуже галасливо: хтось бив грушу, хтось "тягав залізо". І, не без задоволення слухаючи цю спортивну музику, Сергій Георгійович розповідав про свої найближчі плани – обладнати біля будинку, на пустирі, спортивний майданчик. Для дітей з найближчих будинків і кварталів.
