Як ми вже повідомляли, нещодавно в приміщенні Одеської облдержадміністрації відбулася прес-конференція заступника начальника Державного управління екології та природних ресурсів в Одеській області Валентини Іванівни Крутякової. Сьогодні наш спеціальний кореспондент продовжує висвітлювати проблеми, які були порушені під час зустрічі одного з обласних керівників екологічного відомства з журналістами.
Про те, що загазованість Одеси давно перевершує будь-які норми, – загальновідомо. Особливо гостро відчувається це в години пік, коли на центральних автомагістралях з’являються тисячі й тисячі автомобілів, а “пробки” сягають кількох кілометрів. Якщо ще недавно ми з образою озиралися на великі підприємства, які своїми викидами виявлялися серед основних забруднювачів Одеси, то тепер ситуація змінилася. На жаль, не на краще.
Як засвідчила Валентина Крутякова, шкідливі викиди в атмосферу, які надходять під час роботи нашого автотранспорту, вже давно “домінують над викидами зі стаціонарних джерел (тобто викидами підприємств) і складають 77 відсотків від загальної кількості забруднюючих речовин, що надходять в атмосферне повітря”. Ось такою ціною доводиться платити одеситам за прагнення значної частини населення пересісти з громадського транспорту в салони власних автомашин, яких стає катастрофічно багато і які створюють не лише екологічні, але і соціальні проблеми, оскільки рух вулицями міста в години пік стає справжньою мукою і для самих автомобілістів, і для громадського транспорту.
Всі ми стали свідками того, як нещодавно в кількох містах Західної Європи тисячі велосипедистів виїхали на вулиці на своїх екологічно чистих та спортивно-оздоровчих велосипедах, наполягаючи на них як на альтернативному транспорті, що здатен врятувати всіх нас від подальшої згубної і для міст, і для кожного з нас автомобілізації. Що¬правда, вони навіщось роздяглися при цьому до нудистського безсоромства і цим, на мій погляд, не лише брутально порушили морально-етичні норми, які в цивілізованому суспільстві порушувати не варто і дуже небезпечно, але й змістили акцент своїх вимог. Бо замість того, щоб обговорювати і підтримувати благородні поривання велосипедистів-екологів, преса і громадськість кинулися обговорювати, або пліткувати, з приводу того, кому й навіщо знадобилося роздягати тисячі хлопців і дівчат та виводити їх на вулиці міст. Одначе відкиньмо нудистський елемент, як надлишок емоційної самореклами, а зупи¬німося на ідеї велосипедизації, якщо дозволено буде запровадити й такий термін. Заклик: “Одесити – на велосипеди!” давно на часі, і його слід проголосити вже зараз, поки не пізно.
Звичайно, тепер уже ніхто в Європі і в цілому світі не знає, як позбутися манії автомобілізації населення, яку з цілковитим правом можна назвати транспортно-соціальною чумою ХХІ століття. Радіючи з того, що провідні автомобільні концерни денно й нощно нарощують випуск автомобілів, особливо легкових, ми, на жаль, не усвідомлюємо, що в такий спосіб провокуємо автомобілевиробників на все нові й нові моделі, на створення нових підприємств, а отже, прирікаємо наші міста на те, що незабаром вони можуть перетворитися на забиті автомашинами, задимлені, загазовані автомобільні відстойники. Велетенські урбаністичні автовідстойники – ось у що поступово, але невідворотно перетворюються наші міста!
Виходів з цієї ситуації не так вже й багато і, що найстрашніше, всі вони нереалістичні. Про те, щоб заборонити приватний автотранспорт, чи принаймні витіснити його з міст – не може бути й мови. Тобто, власне, мова може вестися, але це вже було б щось подібне до введення надзвичайного стану. Тим паче, що приватний автотранспорт значно розвантажує громадський. У бага¬тьох містах Німеччини, Австрії та інших країн Європи мені довелося бачити на окремих вулицях розмітки для велосипедистів. Вони неширокі, але ні пішоходи, ні тим паче автомобілисти зазіхати на них не можуть: поліція стежить за цим досить жорстко. Крім того, існують окремі дороги, які розраховані тільки на велосипедистів.
На жаль, в Одесі зараз нема жодної велосипедної доріжки, якщо тільки не мати на увазі велосипедну “дорогу здоров’я”, на яку одначе постійно зазіхають і пішоходи, особливо бігуни, й автомобілісти. А виїжджати на наші міські дороги на велосипеді за такої кількості машин і такої інтенсивності руху можуть тільки одчайдухи і самогубці. І все ж таки велосипед слід культивувати. До пропаганди його, руйнуючи усталені уявлення про престижність, повинні прилучатися і міські керівники, і члени уряду та парламенту країни. Адже англійські лорди, члени палати лордів та члени англійського уряду, і навіть члени королівської родини, не соромляться час від часу демонструвати свою фізичну підготовку не велосипедах. Чому це неприпустимо в нашій далеко не аристократичній країні? І, звичайно ж, слід перетворювати на велосипедні всі дороги, що пролягають у зонах відпочинку. Навіщо, наприклад, було влаштовувати автостоянку в самому серці парку Шевченка, поблизу Алеї слави? Навіщо пропускати автомашини аж до ланжеронівської арки та до пляжу? Адже тисячі неавтомобілістів можуть добуватися до пляжів пішки. Чому на це не здатна сотня молодиків, які приїжджають туди машинами? І чому, добуваючись до пляжу, тисячі людей повинні проходити через пропахлі пальним авто, які перетворюють чудовий парк Шевченка на суцільну автостоянку?
Я вважаю, що парк Шевченка має залишатися винятково пішохідною зоною, зі спеціально відведеними доріжками для велосипедистів. І на цьому транспортне навантаження на цей богообраний куточок нашого міста повинно завершуватися.
Ну, а як у нас із забрудненням атмосфери підприємствами? Ще недавно ми з жахом констатували, що значна кількість підприємств міста або взагалі припинила своє існування, або ж різко скоротила обсяги виробництва. Відтак різко зменшилась кількість і шкідливих викидів в атмосферу, і шкідливих стоків у море та лимани. Ось така парадоксальна еколого-соціальна ситуація: що на шкоду економіці – то на користь природі! Згоден-згоден, без розвинутої економіки жити неможливо, слід господарювати так, щоб і було де заробити на шматок хліба, і було чим дихати. Але парадокс – ось він, і це парадокс нашого господарювання.
Одначе діяв він недовго. Підприєм¬ства почали оживати. З’явилися й цілком нові. От тільки проблеми у них старі та давні: мало хто з промисловців, навіть новітніх, дбає про те, щоб не наступати на давні екологічні граблі. Щоб не бути голослівним, процитую висновки екологічних служб, які подані були в прес-релізі до прес-конференції Валентини Крутякової. Ось що там мовиться:
“В останні роки відмічається збільшення обсягу викидів стаціонарними джерелами. Динаміка викидів забруднюючих речовин в атмосферу повітря стаціонарними джерелами свідчить, що, починаючи з 2001 року, обсяги викидів постійно збільшуються. Тенденція збільшення інтенсивності забруднення атмосферного повітря шкідливими речовинами від стаціонарних джерел обумовлена насамперед відновленням роботи та введенням у дію нових підприємств. Виявити забруднювачів вдалося шляхом проведення інвентаризації джерел викиду, а також внесенням в річну звітність (форма 2-ТП – повітря) підприємств ВАТ “Одесагаз” та Одеського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів філії УМГ “Прикарпаттранс¬газ” з їх викидами метану, які здійснюються внаслідок виробничо-технологічних витрат та проведення ремонтних робіт на магістральних газопроводах, і становлять вони 44% від загальних викидів по області”.
Відтак реально проглядаються два шляхи очищення легенів міста: слід примушувати промисловців екологічно очищувати викиди своїх підприємств та удосконалювати технологію свого виробництва; і слід зменшувати, принаймні в історичній частині міста та в зонах відпочинку, кількість автомашин, поступово пересаджуючи одеситів на велосипеди. Отож, одесити – на велосипеди!
