Ситуація в сусідній Молдові завжди цікавила мешканців Одеської області. Придністровський конфлікт, що виник на початку 90-х років, дотепер не врегульовано й далі впливає на ситуацію в регіоні. Ситуацію загострило і впровадження Україною нових митних правил на придністровській ділянці україно-молдавського кордону. Кореспондент «ОВ» спробував з’ясувати оцінку ситуації в Молдові одного із відомих молдавських політиків.
Думітру Брагіш з грудня 1999 року по квітень 2001 року був Прем’єр-міністром Республіки Молдова. На парламентських виборах 2001 року виборчий Блок Брагіша одержав 13%, на минулорічних виборах Блок «Демократична Молдова», одним із лідерів якого був Думітру Брагіш, набрав уже 28%. На даний час цей політик очолює Партію соціальної демократії Молдови.
– Чи є у Вашої партії власне бачення врегулювання придністровського конфлікту?
– Ми запропонували на нещодавньому з’їзді «чотири кроки назустріч один одному». Яким бачиться нам рішення придністровської проблеми? Це створення спочатку єдиного економічного поля, єдиного юридичного поля, єдиного гуманітарного поля й в кінцевому підсумку ухвалення рішення щодо політичного об’єднання республіки.
– Що означає формування єдиного економічного простору?
– Йдеться про те, що сьогодні у нас різні податкова, бюджетна, бан¬ківська тощо системи. Сьогодні де-факто існують два наладнання. Тому треба об’єднати крок за кроком податкову, фінансову політику, щоб створити єдиний економічний простір. Серед них і питання реєстрації підприємств. Єдиний гуманітарний простір, система культури. Потім юридичний простір – єдина система судочинства, прокурорського нагляду. Це вестиме до того, що буде все більше об’єднавчих тенденцій. І закінчиться визначенням політичного статусу й остаточним вирішенням цієї проблеми.
– Є точка зору, що компроміс між Молдовою та Придністров’ям може бути досягнутий тоді, коли відбудеться зміна еліт, відійде так зване «покоління війни».
– Це абсолютно вірна ідея, тому що ще в середні віки говорили, що людина, яка почала війну, не може підписати нормальний мирний договір. Це саме та ситуація. Має бути зміна еліти в Кишиневі й Тирасполі. Але не тільки. Є ще більші інтереси, серед них і економічні, як у Кишиневі, так і в Тирасполі, як в Одесі і в Києві, і в Москві. Тому це також відіграє роль знаходження взаємоприйнятного рішення.
– Чи є, на Ваш погляд, сили в Придністров’ї, які готові йти на компроміс?
– Так, є. Є й нові політичні сили, і економічні агенти, які готові розглядати інші підходи, аніж ті, які були дотепер.
– Впровадження Україною нових митних правил на придністровській ділянці україно-молдавського кордону. Чи є цьому альтернатива? У Придністров’ї сьогодні говорять про те, що Україна фактично порушила свої зобов’язання як країни-гаранта переговорного процесу...
– Є інший вимір цієї проблеми. Придністров’я було саме зацікавлене в появі моніторингової комісії на кордоні, оскільки це дало йому можливість одержати цілком офіційну допомогу з боку Росії. А з другого боку – прибрати передумови економічної кризи, що насувається. Тому, якщо виходити з цієї точки зору, то незрозуміло, що це було.
Я завжди вважав, що моніторингова місія має бути, що необхідно забезпечити контроль міжнародними структурами за тією ділянкою кордону, що не піддається контролю з боку офіційно визнаної влади.
Але при цьому мені здається, що в цьому процесі Кишинів програв перед придністровцями. Якщо з міжнародної точки зору щось вдалося вирішити, то з погляду внутрішнього врегулювання – програв. Не до кінця продумано й впроваджено було цей захід.
– У відносинах України з Молдовою є чимало спірних питань. Зокрема будівництво нафтотерміналу в Джурджулештах, будівництво залізничної вітки в обхід придністровської ділянки й багато іншого. Молдова переслідує власні економічні інтереси, у той же час будівництво терміналу суперечить національним інтересам України...
– Ви знаєте, я міг би піти більш глибоко в історію, коли я пропонував створити спільне підприємство з Ренійського порту, українська сторона сказала, що це не становить інтересу. А потім, через кілька років, коли вже в нас не було інтересу в Ре¬нійському порту, й коли Ренійський порт став з економічної точки зору неефективним, з’явилася зустрічна пропозиція – давайте все ж таки робити спільне підприємство, – але це не було цікавим для нас. Тому мені здається, що короткочасна невигідність не означає, що варто відмовлятися від якихось конкретних пропозицій, діалогу й варіантів взаємовигідного вирішення проблем.
Я знаю, що неодноразово обговорювалася проблема транзиту через Придністров’я, проблема залізниці, тарифів на залізниці. І в цьому разі кишинівська сторона посіла більш тверду позицію, й у цьому випадку з’явився проект обходу.
Тому, мені здається, що найчас¬тіше йдеться не про високі економічні інтереси, а про недалекоглядність політиків, які обговорюють ту чи іншу проблему.
– Є певний загальний проект – інтеграція в рамках ГУАМ. Але виходить, що Україна й Молдова не стільки інтегруються, скільки розходяться в сторони...
– На мій погляд, ГУАМ – це взагалі мертвонароджене дитя. Останні кілька місяців воно одержало якийсь новий подих. Подивимося... Але я ставлюся до цього досить скептично. Це штучна, суто політична структура, яка не має під собою економічної основи. Я боюся, що ця структура не буде розвиватися.
– А чи є йому альтернатива?
– А чому має бути альтернатива? Адже кожна з таких структур повинна мати якісь плани й завдання. Які економічні завдання ставить перед собою ГУАМ? Там немає майже ніяких економічних завдань. Було одне завдання – нафтопровід. І все. А ми знаємо, що міжнародні структури, які не мають під собою економічної основи, за винятком хіба що ООН, недовговічні. Вони натикаються на те, що немає фінансування, немає інтересу країн, і рано чи пізно вони зникають.
