У Верховній Раді України на розгляді перебуває проект Закону «Про протидію тероризму». Одне з положень його містить таке формулювання: «У разі захоплення терористами повітряного судна (літака), яке перебуває в повітряному просторі України, Президент України має право віддати розпорядження про знищення цього повітряного судна для запобігання можливих негативних наслідків від дій з боку терористів».
Цей проект закону став предметом диспуту, який відбувся у студент¬ському гуртку «Феміда», що працює на кафедрі державно-правових дисциплін Одеського юридичного інституту ХНУВС. Ключовий момент диспуту був такий: “Чи має право Президент України віддати таке розпорядження згідно з чинним національним і міжнародним законодавством?”
Учасники диспуту – курсанти і студенти інституту – поділилися на команди, кожна з яких обстоювала власну точку зору щодо даного питання.
Основні доводи прихильників цього проекту закону були такими:
– Президент України є Верховним головнокомандувачем Збройних сил України і головою Ради національної безпеки і тому має право давати подібні розпорядження.
– У таких ситуаціях кожна хвилина може виявитися фатальною. Наприклад, якщо терористи спробують направити захоплений літак на стратегічний об'єкт (атомну електростанцію, хімічний завод, склади боєприпасів і т.д.) або густонаселений пункт. Тому колегіальне вирішення питання в даному випадку недоречне, оскільки обговорення займе якийсь час, а зволікання може мати незворотні наслідки.
Опоненти привели не менш вагомі аргументи своєї правоти.
– Президент не є фахівцем у військових питаннях і не зможе адекватно оцінити ситуацію, що склалася.
– Президент – особа недоторканна, і у разі неправомірності подібного рішення його не можна буде притягти до відповідальності.
– Президент є гарантом Конституції – Основного Закону, який захищає права і свободи громадян, і було б абсурдним, якби він віддав розпорядження знищити цих самих громадян.
Під час диспуту обговорювалися такі важливі питання, як джерела тероризму, релігійні, політичні і економічні аспекти цього явища і методи боротьби з ними. Незважаючи на розбіжності в думках, майбутні служителі закону дійшли до єдиного висновку: людське життя є найвищою цінністю і, віддаючи будь-які накази, про захист життя громадян потрібно думати насамперед.
