– Ви перебуваєте в чудовому мальовничому селі Дубиновому, що розкинулося на березі Південного Бугу. Засноване у вісімнадцятому сторіччі. Належало село князям Любомирським.
Так почала свою розповідь Дубинівський сільський голова Галина Іванівна Поплавська, коли ми прямували до щойно відкритого в урочистих обставинах при великому скупченні народу сільського музею.
Перерізати стрічечку довірили жителям села – Герою Соціалістичної Праці Ромі Семенівні Скрипці і фронтовику Федорові Остаповичу Горашу, який пройшов з боями усю війну і був присутній при підписанні історичного Акту про капітуляцію фашистської Німеччини. А потім колишній Дубинівський сіль¬ський голова Тетяна Миколаївна Бондаренко, нині пенсіонерка, розповіла про історію створення сільського музею. Шістнадцять років вона збирала експонати при активній допомозі Федора Ферзонтовича Ткача, класифікувала їх. І ось тепер музей відчинив свої двері перед відвідувачами. У перший же день його відвідали туристи із Сумської області, інших міст і сіл, і залишили свої записи в Книзі відгуків. На відкритті сільського музею побував голова Савранської районної ради Микола Васильович Бадюл і передав на вічне зберігання Державний прапор України і портрет Тараса Григоровича Шевченка. Він зазначив той факт, що поява нових історико-краєзнавчих музеїв у селах (нещодавно було відкрито музей в Полянецькому) підтверджує не тільки відродження, але й зміцнення духовності, спонукає вивчати минуле і країни, і області, і району, і рідних сіл.
Уже сам “вхід” у зали музею інтригує своєю первозданністю – він оформлений під сільське подвір’я, з його неповторним колоритом. А самі експонати, навіть при побіжному зна¬йомстві з ними, переконують в тому, що жителі Дубинового з дня його заснування випробували на собі всі прикрощі і усі радощі життя загальнонародного. Тепер рогачі і коцюби, ціпи і чавунні праски, прядки, самовари, качалки і т. п., що вже стали антикварними, свідчать про еволюцію нашого побуту з давніх давен до нинішніх днів. Списки і фотографії селян, померлих у пору голодоморів, тих, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, нагадують про непоправні втрати і необхідність оберігати мир. На картині невідомого художника відображено сівбу кукурудзи квадратно-гніздовим способом, про який з доброю іронією згадують старожили, які виконували вказівки Микити Сергійовича Хрущова. Надія Кирилівна Годіна подарувала музею вишитий нею портрет Тараса Шевченка, а Рома Семенівна Скрипка – “Кобзар” 1951 року видання. Колишній вчитель історії Поліна Дмитрівна Бойченко виготовила альбом з історичними матеріалами, а Софія Михайлівна Мискова представила зразки національного українського одягу. Спеціальний розділ присвячений участі односільчан у Великій Вітчизняній війні, де представлені і мате¬ріали про земляків: Героїв Радянського Союзу Івана Григоровича Покотилова і Володимира Харитоновича Панасюка. 175 односільчан, чиї фотографії поміщено на спеціальному стенді, не повернулися у рідні оселі з полів бойовиськ. І символічно, що їх пам'ятають живі, бо вони віддали своє життя за сьогоднішні мирні дні. Як і воїни-афганці, про яких розповідає другий стенд.
Показово, що в створенні музею виявили зацікавленість і ті, хто свого часу виїхав з Дубинового. Відомий лікар-нейрохірург Володимир Іванович Резниченко працює сьогодні в Києві. Він передав у музей свою армійську форму, у якій, будучи сержантом-медиком, звільнився в запас після служби в армії. Мої співрозмовники, жителі села, з теплотою говорили про земляка, він допомагає пройти курс лікування за найнижчими цінами.
Після огляду експонатів я поклонився в пояс і Тетяні Миколаївні Бондаренко, і Галині Іванівні Поплавській, попросив передати подяку Федорові Ферзонтовичу Ткачу – за їх подвижницьку працю. Сільський музей цілком справедливо став візитною карткою села Дубинового, невід'ємною часткою нашої незалежної України з її неповторним минулим, із тривожним сьогоденням, і, як віримо всі ми, що живуть на її прекрасній землі, світлим майбутнім. Цілком закономірним було те, що всі мої співрозмовники розцінюють появу сільського музею, як важливу подію для кожного жителя села, і пишаються ним.
