Ми, група учасників обласного семінару, стояли на краю поля, милувалися посівами озимих і вели неспішну розмову про новинки в агротехніці вирощування колосових. І раптом до нашої бесіди втрутився новий співрозмовник, досі мені невідомий.
Говорив він швидко, а судження його були дуже категоричними і однозначними. Не встиг я запитати його прізвище, як він відрекомендувався сам:
– Чакир, Мирон Іванович Чакир.
Відчувши, що це на нас не справило особливого враження, додав:
– Прізвище моє відоме. У Молдавії був Герой Соціалістичної Праці Яків Чакир. Так це мій дядько.
Ми зізналися, що про це довідуємося вперше, і попросили розповісти краще про себе, своє господарство.
– Очолюю фермерське господарство, яке теж називається “Чакир”. Це в селі Борисівка Татарбунарського району. У нас тисяча гектарів землі, 630 – під колосовими і зернобобовими. Город у 15 гектарів під краплинне зрошення. Усього в нашому господарстві трудиться 35 чоловік.
Сказано це було з оптимізмом.
– А проблеми є сьогодні у фермерського господарства? – спитав я.
І одержав категоричну відповідь:
– Проблем – нуль!
– І з підготовкою до збирання?
– У нас цілковита готовність. Зберемо за десять днів.
– А як з пальним, запчастинами?
– Увесь час дорожчають. Тому і по-справжньому працювати не можемо.
– А конкретніше?
– Рівень рентабельності поки що складає 20 – 22 відсотки. А хочеться і треба мати його вищим.
На цьому бесіда урвалася.
Начальник управління агропромислового розвитку Саратської райдержадміністрації М.М. Трифонов запитав у мене:
– Як Вам цей фермер? Таких би по три-чотири в кожний район. Дуже завзятий і в роботі, і в навчанні. Ніколи нагоди не упустить, щоб підвищити свої знання щодо агротехніки.
…Ця сцена запам’яталася. Особливо інтонація, з якою фермер вимовляв своє прізвище: “Чакир!”. Вирішив з ним переговорити по телефону, коли повернувся до редакції. Зв'язку з фермерським господарством не було. Тоді зателефонував його однофамільцю з Ренійського району, який багато років очолював Котловинську сільську раду.
– Савелію Петровичу, а що означає прізвище Чакир? – запитав у нього.
– Невже не знаєте? – відповів він запитанням на запитання. – У нас відоме прізвище. Засновнику нашого роду навіть пам'ятник у молдовській Чадир-Лунзі стоїть. А прізвище означає “іскра”, “блискавка”...
Ось, виявляється, звідки цей вибуховий характер, ці непосидючість і категоричність. Гени, спадковість...
Роблю другу спробу додзвонитися до свого героя. І знову невдача. Інші люди охоче і з великою повагою говорили про земляка, але деталей не знали.
Виявилося, що заступник начальника Головного управління агропромислового розвитку облдержадміністрації І.В. Панчишин знає Чакира. Він висловився про нього однозначно:
– Чудовий організатор. Один з тих, хто продовжує справу Василя Тура. До речі, і його фермерське господарство розташоване на території одного з підрозділів колишнього славетного колгоспу ім. Татарбунарського повстання.
Що стосується деталей, то ми їх з'ясовували вже за допомогою начальника Татарбунарського сільгоспуправління В.М. Дударя. Він теж почав з доброго відгуку і сказав, що фермер Мирон Чакир цього року виростив найвищий врожай зернових і зернобобових культур в районі. У середньому виходить по 41,6 центнера на круг. Яровий ячмінь дає 47,1 центнера, озима пшениця – 31,4.
– А як зі збиранням?
– Уже закінчують. Нещодавно мені телефонував і запитував, кому на допомогу посилати комбайни.
– До речі, які в нього збиральні машини?
– Тут наш Мирон Іванович теж великий оригінал. Куди ходив-бігав, не знаю, але два німецькі комбайни в нього в загоні працюють. Навіть, зізнаюся, їхню марку не пам'ятаю, бо раніше не зустрічав.
Так, очевидно, без нової розмови з Чакиром усе-таки не обійтися. Добре, дали номер його мобілки. Правда, попередили: якщо зайнятий якоюсь справою, на дзвінок не відповість.
Так і вийшло. Телефон довго мовчав. І раптом через якийсь час пролунав дзвінок від самого Мирона Івановича.
– Хто мені телефонував? Вибачте, був зайнятий справою і відразу не зміг відповісти.
Нагадав про зустріч на тому семінарі, заговорили про жнива.
– Як зараз у Вас справи?
– Відмінно! Збирання закінчуємо. Купили ще третій комбайн марки “ЛЕКСИХОН”. Отже, й у сусідів встигнемо попрацювати. І овочі радують. На краплинному зрошенні врожай буде небувалий. Тільки ось де збувати продукцію?
І отут осікся: говорити про труднощі не за його правилами (пам’ятаєте: “проблем – нуль”).
– Ви будете про нас писати? Тоді обов'язково назвіть наших найкращих комбайнерів – Олександра Чакира і Олександра Кирика. Вважайте, їхні екіпажі зібрали майже весь масив у 600 гектарів. І намолот пристойний.
Але ми вже про це знаємо. Як і про те, що в надійних руках Мирона Івановича будь-яка робота кипить. І справді дуже хочеться, щоб таких щирих господарів землі, які усім серцем вболівають за справу, було більше в нашій області.
