Нещодавно, публікацією «Ода авторському праву», ми заснували нову рубрику – «Бесіди біля літературного каміна», під якою, виходячи з багатьох листів і усних повідомлень початкуючих літераторів, публікуватимуться статті – бесіди відомого письменника, академіка, автора популярної книги «Бесіди біля літературного каміна: як стати письменником» Богдана Сушинського. Одну з таких «бесід біля літературного каміна» ми й пропонуємо сьогодні нашим читачам.
Не продается вдохновенье,
Но можно рукопись продать.
А. Пушкин
Будь-який неопублікований ва¬ми твір, у якому б вигляді він не перебував – написаним від руки, надрукованим на машинці, набраним на комп’ютері, – за традицією називається «авторським рукописом». Хоча Боже вас збав приходити до сучасного видавця із твором, написаним від руки, вашим старанно-кривульним почерком. Ну хіба що в редакціях районних газет із появою людини з таким от «рукописним рукописом» ще можуть якось змиритися, та й то, «враховуючи пролетарське походження Автора», який не встиг придбати ні пишучої машинки, ні комп’ютера чи ноутбука.
Як же слід готувати рукопис? Наука начебто нескладна, але увесь мій гіркий редакторський досвід підказує, що, для більшості авторів чомусь важкодоступна. І все ж, про всяк випадок, запам’ятайте, що у цій справі існує кілька правил, яких слід дотримуватися не стільки на угоду традиціям, скільки з користю для справи. Ваш твір – неважливо, вірші чи проза – має бути віддрукованим на пишучій машинці (набраний на комп’ютері), на аркушах стандартного паперу (а не аркушиках зі шкільного зошита, обмотувального чи іншого паперу), пачки якого продаються у будь-якому магазині канцтоварів; через два інтервали, з полями з правого та лівого боку аркуша.
Раніше існували жорсткі вимоги стосовно того, які відступи мають бути праворуч і ліворуч, зверху та знизу сторінки. Тепер їх мало хто дотримується. Проте вимоги до того, що рукопис має бути набраний з «полями» з лівого боку й через два інтервали – залишаються. Саме відстань у два інтервали між рядками дозволяє легше сприймати текст, а головне, при редагуванні, вписувати виправлення або пропущені слова. Зрозу¬міло, що самі виправлення слід робити чіткими, розбірливими, краще за все «друкованими літерами».
Ніякої гарантії того, що відправлений до редакції рукопис ви ще колись побачите – немає, тому потурбуйтеся про другий примірник, краще за все – ксерокопію, або у «збереженому» електронному вигляді, щоб потім не створювати проблем ні собі, ані видавцям.
Основне завдання, що постає перед автором, – знайти видавця своєї книги. Чи існує ідеальний видавець? Так, існує. Щоправда, в Україні він занесений до «Червоної книги», і його вже давно ніхто не зустрічав, але… Це видавець, який, прийнявши ваш рукопис, укладає з вами договір на видання книги, і не тільки зобов’язується виплатити, але й насправді виплачує вам гонорар. При цьому він турбується і про збут вашої книги.
Відзначу, що саме за цим принципом працювали усі радянські державні видавництва (приватних в Союзі не існувало); за ним же споконвічно працює більшість закордонних видавництв. Виходячи з мого власного визначення, «ідеальний видавець» – це видавець, який володіє: поліграфічною базою, штатом рецензентів і професійних редакторів, коректорів і літературних агентів. А ще він володіє мережею книжкових крамниць, або хоча б штатом людей, які займаються пошуками ринків збуту. Тобто в ідеалі письменник має займатися тільки творчістю. Решту має брати на себе видавець.
До речі, за цим принципом розгортали свою діяльність багато провідних російських видавництв. Вони знаходили авторів, «розкручували» їх, причому багато імен створювали буквально «з нічого», майже за цілковитої відсутності таланту. А ще вони створювали під ці імена групи «літературних рабів» і запускали книжні серіали. Як правило, це книги-одноденки, ім’я їх автора живе рівно стільки, скільки живе на книжкових полицях серіал, та все ж таки…
Після розвалу Союзу держвидавництва, залишившись без державного фінансування, перетворилися у видавництва-но¬мінали; як виявилося, в них немає ні грошей, ані поліграфічної бази, оскільки всі вони базувалися на поліграфії регіональних книжкових фабрик; ані літературних агентів, книжкових крамниць та ринків збуту. Щойно стало можливим створювати приватні видавництва, усі, хто хотів проявити себе на цьому поприщі, кинулися скуповувати дороге поліграфічне обладнання – шведське, фінське, німецьке. В принципі в цьому немає нічого поганого, кожне поважаюче себе видавництво має володіти поліграфічною базою, причому з повним технологічним циклом створення книги.
Але біда в тому, що, упакувавши себе складною полігра¬фіч¬ною технікою, багато видавців чи то фінансово видихалися, чи то на цьому й зупинялися – заспокоювалися: вони, бачите, почали чекати замовників, чекати Автора, який сам знайде собі фінансиста, сам створить собі рекламу, сам знайде книготорговця, або ж, сплативши видання своєї книги, сам же й буде займатися її продажем. Реалії України такі, що в нас Автор переважно може видавати книги тільки за свій рахунок, або за рахунок спонсора, при цьому він стає власником тиражу і його розповсюджувачем. Але ні про який гонорар, як і про прибуток від продажу, як правило, не може бути й мови.
Ось основні варіанти фінансування видань книг початкуючого, і не тільки Автора: ідеальний варіант – видання за рахунок спонсора, який, пожертвував на книгу, не вимагаючи повернення грошей; вкрай небезпечний варіант – видання за рахунок фінансиста, який вимагає повернути кредит, причому з солідним відсотком. І тоді Автор, начебто перебуваючи власником тиражу, зобов’язаний ще й розпродати його, щоб не опинитися у борговій ямі. Зрештою, класичний варіант: Автор видає свої книжки за рахунок видавця, який стає власником тиражу, Автору ж належить гонорар.
І моя вам порада: за будь-яких названих варіантів фінансування намагайтеся одразу ж укласти договір і з фінансистом, незалежно від того, на яких підставах він фінансує вас, і з видавцем, а також, за відповід¬ної формули фінансування – і з торговцем. Лише наявність таких, дуже уважно і грамотно укладених угод дозволить вам уникнути багатьох непорозумінь і неприємностей.
