Пам'ятається, наприкінці радянської епохи з'явився анекдот: «На Кубі відбувся референдум з основним питанням: соціалізм або смерть. 100 відсотків кубинців проголосувало за соціалізм».
Питання референдуму, який керівництво невизнаної Придністровської Республіки має намір провести 17 вересня, звучать, звичайно, не так категорично. Але і вони, щиро кажучи, пропонують жителям лівобережних районів Дністра не такий вже багатий вибір. В остаточному формулюванні вони звучать так:
«1. Чи підтримуєте Ви курс на незалежність Придністровської Молдавської Республіки і подальше вільне приєднання Придністров’я до Російської Федерації?
2. Чи вважаєте Ви можливою відмову від незалежності Придністровської Молдавської Республіки з подальшим входженням Придністров’я до складу Респуб¬ліки Молдова?»
Рішення провести референдум про незалежність було ухвалено ще на ІV з'їзді депутатів усіх рівнів ПМР у квітні. Формальним поштовхом до нього стало введення Україною нових митних правил на придністровській ділянці україно-молдовського кордону. Цей крок дуже погіршив соціально-економічну ситуацію у Придністров’ї і фактично зупинив переговорний процес щодо врегулювання конфлікту.
Втім, вже десь із середини минулого року стало зрозуміло – «план Ющенка», ухвалений сторонами як основа для переговорів, пробуксовує. Як і в багатьох випадках до цього, причиною стала непоступливість обох сторін. Молдова, як і раніше, прагне до максимальної інтеграції Придністров’я з наданням йому мінімальної автономії. Керівництво ПМР схиляється до варіанту конфедерації між рівноправними суб'єктами.
По суті ж, обом сторонам ви¬гідне затягування процесу врегулювання. Молдові це вигідно, оскільки існування замороженого конфлікту у безпосередній близькості від кордонів об'єднаної Європи мимоволі привертає увагу до Молдови таких серйозних гравців, як США і Євросоюз. Така ситуація мимохіть робить маленьку респу¬бліку об'єктом боротьби між Заходом і Росією з усіма недоліками і вигодами, що випливають з цього.
Для Придністров’я затягування часу – реальна можливість дочекатися все-таки, коли російське керівництво дозріє для визнання його державності. Заяви про підтримку незалежності ПМР неодноразово робилися відомими російськими політиками. Але без санкції Кремля і, конкретніше – Президента Росії, ці заяви залишаються лише словами, здатними тільки втішити і обнадіяти ке¬рівництво Придністров’я.
На ситуацію могла б вплинути зміна керівництва як у Кишиневі, так і в Тирасполі, прихід до керівництва прагматичних лідерів, здатних вести переговори без оглядання на минуле і спираючись насамперед на економічний інтерес. Але саме впровадження Україною нових митних правил, що було розцінено придністровським керівництвом і придністровським населенням як «економічна блокада», відстрочили цей час. Ігор Смирнов, незмінний президент невизнаної республіки з 1990 року, швидше за все, залишиться ним і після виборів, що відбудуться у грудні нинішнього року.
Те, що Придністров’я зважилося на референдум, навряд чи можна розцінювати як крок розпачу. Характерно, що аналогічні референдуми відбудуться на території ще двох невизнаних держав – Абхазії та Південної Осетії. Як відомо, керівництва Молдови і Грузії у даний час перебувають не в кращих стосунках з Росією, яка неформально підтримує ці утворення. Референдум дасть Москві додаткові важелі впливу на ситуацію у цих державах.
Так, Президент Росії Володимир Путін, відповідаючи під час інтернет-конференції 6 липня на запитання про те, якою буде відповідь офіційної Москви, якщо невизнані республіки на території СНД проведуть референдуми і проголосують за входження до складу Росії, сказав, що, ставлячись з повагою до територіальної цілісності інших країн, "не можна не поважати думку населення тієї або іншої території щодо влаштування свого власного життя".
Він також заявив:
– Ця суперечність і в житті практичному, і в документах Організації Об'єднаних Націй так чи інакше завжди була присутня і є присутньою досі. Нам би хотілося, і ми на цьому наполягатимемо, щоб рішення такого роду вироблялися за загальними принципами. Щоб не було можливим, виходячи з так званої політичної доцільності поточного дня і з по¬літичної кон'юнктури сьогод¬нішнього дня, застосовувати одні підходи до одних країн і регіонів Європи, скажімо, до Косово, і зовсім інші застосовувати до інших, скажімо, до Абхазії або Південної Осетії.
Таке висловлювання з уст Глави Російської держави повинно серйозно обнадіяти придністровське керівництво. Впливове видання «Коммерсантъ-daily» повідомило, що «цими днями Володимир Путін схвалив розроблений Радою безпеки Російської Федерації план допомоги ПМР». Відповідно до плану Москва виділить на референдум і наступні президентські вибори у Придністров’ї 40 млн доларів як безоплатну фінансову допомогу і ще майже 20 млн доларів на підтримку придністровського рубля – у вигляді пільгового кредиту, який незабаром буде списаний. Проте навряд чи Росія піде на такий крок, як відкрите визнання незалежності невизнаних держав, зокрема і Придністров’я. Це означало б, з одного боку, піти на відкритий конфлікт із Заходом, а в довгостроковій перспективі – закласти основу для розвитку відцентрових тенденцій на пострадянському просторі.
Варто відзначити, що дровець у вогонь підклала і румунська сторона. Загроза приєднання Молдови до Румунії вже давно активно використовується придністровським керівництвом для мобілізації населення. І саме напередодні ухвалення рішення про проведення референдуму Президент Румунії на зустрічі з переможцями олімпіад з історії Молдови заявив:
– Румунія запропонувала Республіці Молдова, главі Молдавської держави, варіант увійти разом з нами до ЄС. Проте, що буде зроблено – залежить від кишинів¬ської влади і народу Республіки Молдова, – Румунія все ще залишається розділеною на дві країни, однак румуно-молдавське об'єд¬нання матиме місце всередині Європейського союзу і ніяк не інакше.
Глава Румунської держави також відзначив, що Румунія – «єдина країна, єдиний народ, що залишився розділеним після возз'єднання Німеччини».
Те, що ні про яке спільне входження до Євросоюзу не може бути і мови, було зрозуміло із самого початку. Але ці слова були швидко підхоплені придністровським керівництвом. Цю позицію озвучив спікер Придністровського парламенту Євген Шевчук, який в одному з інтерв'ю заявив:
– Протягом останніх п’яти років Молдавія веде економічну війну щодо ПМР, ігнорує раніше підписані угоди і, нарешті, останнім часом стає все більш очевидним майбутнє входження Молдавії до складу Румунії – Президент Румунії вже озвучив пропозицію про об'єднання Румунії і Молдавії і їхнє входження до Євросоюзу як єдиної держави. Все це неприйнятно для Придністров’я, яке історично ніколи не входило до складу Румунії. Придністров’я перебувало у сфері інтересів Росії і становило з нею єдиний, економічний, а раніше і політичний простір. Тому шляхом референдуму, який повинен бути правовою основою придністровського врегулювання, ми розраховуємо з'ясувати позицію народу з принципових питань.
До речі, нинішній референдум – не перший в історії Придністров’я. Перший відбувся 1 грудня 1991 року. Тоді більшість підтримала ідею суверенітету. Втім, відносно «чистоти» цього референдуму питань було більш ніж досить.
Результат референдуму, що відбудеться 17 вересня, також цілком передбачуваний – біль¬шість населення підтримає вступ до складу Росії. Характерно, що у референдумі навіть не порушується питання про входження до складу України, з якою безпосередньо межує Придністров’я і частиною якої воно було з 1918 по 1940 рік. Разом з тим, було б досить цікаво довідатися, хоча б з чистої цікавості, як придністровці ставляться до такої перспективи.
Такою ж передбачуваною є реакція світового співтовариства на придністровський референдум – воно його не визнає. Президент Молдови Володимир Воронін у відповідь запропонував взагалі викреслити придністровську сторону з переговорного процесу. Але таку позицію навряд чи можна назвати конструктивною.
Поки що Україна, зайнята внутрішніми справами, не приділяє належної уваги придністровському питанню. Втім, міністр закордонних справ Борис Тарасюк досить однозначно заявив про те, що наша держава не визнає результати референдуму. Питання у тому, чи збережеться така лінія після того, як буде сформовано новий склад Кабінету Міністрів (якщо, звичайно, це взагалі відбудеться).
Навіть якщо придністровський референдум нічого не змінить у відносинах Росії до невизнаних держав, він стане черговим дестабілізуючим фактором у Молдові. Після його проведення посадити сторони за стіл переговорів буде досить важко. Тайм-аут у діалозі двох берегів Дністра буде досить тривалим, цілком можливо, до чергових парламентських виборів у Молдові у 2010 році.
