Недарма в народі кажуть, що коли особистість талановита, то талановита вона у всьому. Гадаю, саме до таких всебічно обдарованих людей і належить викладач Березівського агроліцею В.К. КАРАГОДІН, за плечима якого уже 40 років педагогічного стажу.
Василь Костянтинович народився в багатодітній сільській родині, в якій цінували і труд, і освіту. У 1964-му він закінчив Воронезький сільгоспінститут і його відразу призвали на строкову службу, яку він проходив у Казахстані в ракетних військах. Через рік, повернувшись додому, поїхав навідатись до найстаршої сестри, яка мешкала у Білгороді-Дністровському. Тут він дізнався, у смт Старокозаче є місце викладача в СПТУ і залишився там працювати. Так здійснилася його дитяча мрія – стати педагогом.
– У Тулу зі своїм самоваром, – так висловився мій співрозмовник, розповідаючи, що дружину він собі привіз із рідних воронезьких країв, із сусіднього села Валуйки. Людмила Олексіївна, медик за фахом, тривалий час працювала медсестрою в Березівській райлікарні, і тепер сумлінно трудиться в обласній психіатричній лікарні № 3.
– Наша мати сама виховала шістьох дітей, – згадує Василь Костянтинович, – я наймолодший, народився у лютому 42-го, а батько загинув на фронті у 43-му. Так ми і не побачились ні разу...
У 1970 році В.К. Карагодіна як передового викладача за клопотанням обласного управління запросили працювати заступником директора у Березівське СПТУ-43. Та йому більше було до вподоби безпосереднє спілкування з молоддю, жива викладацька робота. Так він ось уже кілька десятиліть навчає майбутніх механізаторів розбиратися в усіх сільськогосподарських машинах і дуже задоволений своєю справою.
За час педагогічної діяльності (ми підрахували разом) В.К. Карагодін підготував близько 5 тисяч молодих спеціалістів, кадрів для села.
Як відомо, основний контингент учнів – це хлопці, народ, в основному закоханий у техніку, але дещо по-юнацьки зухвалий, не передбачуваний. Отож, до них усіх, таких різних і водночас таких однакових у намаганні за будь-яких обставин утвердити своє "Я", Василю Костянтиновичу, як і кожному педагогові, важливо було знайти індивідуальний підхід, підібрати до своїх вихованців "ключик". І йому це вдається. А як – то його секрети. Деякими він, правда, поділився зі мною як з колегою і як з кореспондентом, бо це, власне, і було те, за чим я прийшла – описати труд педагога. На заняттях учні детально вивчають принципи роботи тракторів, сівалок, культиваторів та іншої техніки.
Щоб зацікавити підлітків у навчанні, щоб вони не втрачали інтерес до предмету, Василь Костянтинович широко використовує наочність. Викладач дає можливість учням ознайомитися з моделями як самих машин, так і їх основних вузлів, має сотні навчальних і контролюючих карток, виготовлених власноруч, із питаннями, схемами до вивченого матеріалу, а також навчальні плакати, таблиці. Вражають досконалістю і габаритами сім діючих електрифікованих стендів, виготовлених за спецзамовленням. Василь Костянтинович показав мені цілу купу власних кросвордів про машини.
Упродовж багатьох років В.К. Карагодін є завідувачем музею агроліцею. Цю копітку благородну справу започаткував ще колишній директор училища, який віддав своїй роботі 52 роки, світлої пам’яті О.М. Мельник. Музей, який вміщує чимало моделей машин різних поколінь, інформаційних та фотостендів, які розповідають про славну 95-річну історію одного з найвідоміших в Україні професійно-технічних навчальних закладів, регулярно поповнюється новими матеріалами. Так, до 80-річчя створення Березівського району (2003 рік) В.К. Карагодін особисто виготовив тематичну експозицію, використавши крім інших матеріали зі "Степового маяка" про історію становлення господарств ім. Посмітного, "Маяк", ім. Ведути – підготовлені кореспондентом газети Л.І. Кульчик.
За постійний творчий пошук ефективних засобів навчання та виховання молодого покоління, представників трудового класу В.К. Карагодіну присвоєно звання педагога-викладача вищої категорії.
Віднедавна Карагодіну доручено редагувати і випускати стінну газету агроліцею. І тут знову проявилися творчі, естетичні здібності педагога як художника, журналіста, поета.
Наступного року герою нашої оповіді виповниться 65. Але йому молода людина може тільки позаздрити, бо душа у Василя Костянтиновича – юнацька, помисли – найсвітліші.
