Нам відповідають ПЕРЕД ВЕТЕРАНОМ ВИБАЧИЛИСЯ
В «Одеських вістях» від 24 травня ц. р. у добірці «З редакційної пошти» під заголовком «Скалка в серце» був опублікований лист інваліда І групи Г.І. Булавіна зі скаргою на водія автобусного маршруту № 191, який грубо повівся з ветераном війни під час поїздки. Публікацію було розглянуто в управлінні транспортного комплексу м. Одеси, винесено на обговорення спеціалістів автопідприємств.
Начальник УТКМ Одеської міськради С. ГОРЕЦЬКИЙ повідомив редакції про вжиті заходи:
«Ветерана війни Г.І. Булавіна відвідали вдома керівники підприємств-перевізників АТП кіностудії і КП «Автосервіс», які обслуговують автобусний маршрут № 191.
На жаль, пан Булавін, мабуть, неправильно записав номер маршрутки, водій якої виявив щодо нього брутальність і неповагу. Автобуса із зазначеним або схожим номером в обох підприємствах немає.
Проте, посадові особи АТП вибачилися перед ветераном за роботу всього маршруту.
З водіями, які обслуговують маршрут № 191, проведено позачерговий інструктаж про Правила надання послуг, при цьому особлива увага звернена на неприпустимість брутальності при обслуговуванні ветеранів, інвалідів війни та інших пільговиків.
Публікацію розглянуто в управлінні транспортного комплексу міста на нараді перших керівників всіх підприємств-перевізників. Їм було рекомендовано обговорити матеріал у колективах, посилити відповідальність водіїв, приватних підприємців і підприємств-перевізників за подібні порушення аж до звільнення і розірвання договорів на обслуговування маршрутів.
Просимо через газету передати ветеранові війни Г.І. Булавіну вибачення за завдану образу і побажати йому довгих років життя».
Виконуємо прохання керівництва УТКМ і сподіваємося, що надалі подібні випадки не повторюватимуться.
Питання руба ПІСЛЯ РЕМОНТУ З ТРУБИ ЗАБИВ ФОНТАН...
Мешканці будинку № 5-а по вулиці Лузанівській б'ють тривогу: вони залишилися без води з вини ремонтників міськводопроводу. Ось про що вони повідомляють редакції у листі, під яким понад 20 підписів:
«У середині червня ц.р. на території двору нашого будинку замінили стару металеву водопровідну трубу на нову пластикову, але при цьому не було дотримано необхідних технічних умов. Трубу поклали не на належному рівні – замість 50 – 60 см глибини вона лежить на глибині 20 – 30 см, під нею повинна була бути покладена піскова подушка, однак цього не зробили, хоча купу піску у дворі насипали. 24 липня прорвало з'єднання металевої і пластикової труб, стовп води при цьому сягав висоти 6 метрів!
Коли мешканці двору не дозволили до кінця закопати трубу, покладену явно з порушенням технічних норм, і зателефонували начальникові Північної дільниці Одеського міськводопроводу В.П. Богданову з проханням зробити все, як належить, то він категорично відмовився усувати несправність, сказавши, що у його розпорядженні один екскаватор на весь Суворовський район, і додав: «Рийте самі і кладіть пісок, якщо це вам так треба!».
Результат? Ми добу просиділи без води, а взимку її взагалі може не бути, тому що труби при такому розташуванні, ще і без піскової подушки, взагалі замерзнуть.
Після розмови з диспетчером з'ясувалося, що, виявляється, «ніхто в Одесі їм не начальник», тому що підкоряється їхня контора керівництву у Києві. Адресу і телефон київських керівників міськводопроводу нам не дають.
Звертаємося по допомогу і до міської влади, і до вашої газети. Якщо не будуть вжиті термінові заходи, ми можемо надовго залишитися без води, особливо тривожить питання: що буде взимку? У будинку чимало людей похилого віку, сімей з маленькими дітьми. Байдужість пана Богданова у критичній ситуації, що склалася, приводить нас у розпач!».
P.S. Публікуючи лист мешканців, які самі вони справедливо називають «воланням про допомогу», редакція розраховує на швидкі і компетентні дії з боку тих, кому за обов'язком служби слід піклуватися про безперервне постачання городян водою і якість ремонту водопровідних систем.
ЧЕРСТВІСТЬ ОБРАЖАЄ І ПРИНИЖУЄ
Я одержую вашу газету і завжди із задоволенням читаю. В одному з травневих номерів прочитала замітку, яка особливо запала в душу: «Людська доброта жива». Саме в цей період у мене сталася історія «навпаки». Почалося з того, що я вистояла довжелезну чергу до невропатолога, щоб виписати рецепт на феназепам: цей препарат в аптеці відпускається при наявності на рецепті, крім підпису і печатки лікаря, підпису завідувача поліклініки, круглої печатки медустанови тощо. Ні в день одержання рецепта, ні наступного не змогла вибратися в аптеку, яка розташована у Єврейській лікарні, прямо на розі вулиці Мясоєдовської, – це досить далеко від мого будинку, прямого транспорту немає, треба їхати з пересадками. Але лише там я могла купити необхідні ліки, без яких не можу обходитися.
Приїхала в аптеку, нарешті, у неділю, але – на жаль! – вона була закрита. У понеділок вранці мені ліки не дали, тому що виявилося, що рецепт дійсний 5 днів, а це вже був шостий. Я спробувала заперечити: адже аптека була зачинена в неділю, отже, можна не зараховувати цей день. Але зі мною не стали розмовляти, всім виглядом даючи зрозуміти, що мені тут робити нічого.
Людина я літня, мені 74 роки, пережила війну, та й болячок вистачає, які добряче мучать. Змушена була знову ставати в чергу до лікаря й все повторювати спочатку.
Я не знаю прізвища жінки, яка працювала у той пам'ятний день в аптеці, але хотілося б, щоб у таких закладах не стояли за прилавком такі черстві і байдужі до чужого болю люди. Адже будь-яка літня людина дуже болісно реагує на брутальність і черствість.
Лілія ПОПОВА
м. Одеса
Пам'ять «БАЖАЮ ВАМ ДОЖИТИ ДО МИРУ...»
Щораз із щирим трепетом беру до рук пожовклі від часу трикутнички – солдатські листи з фронтів Великої Вітчизняної війни. Навряд чи є в нашій країні сім’я, в історії якої не було цих листів, красномовних свідків часів воєнного лихоліття.
Листа 18-річного одесита Дмитра Коросіді, грека за національністю, призваного в армію одразу ж після визволення Одеси від фашистських загарбників, зберегла Софія Олександрівна Коросіді. Дмитра проводжали на фронт всією родиною, не знаючи, що назавжди. Неможливо читати його вісточки без хвилювання.
«Дорогая мамочка, мои сестрички и любимый братик Петрик! Я вам сообщаю, что жив и здоров, чего и вам желаю. Я еще нахожусь в учебном полку, где мне хорошо. Не беспокойтесь за меня, берегите себя... 24.06.1944 г.»
«Дорогая мамочка, мои родные сестрички и братик, я вас не видел уже целый месяц... У меня все хорошо... Прошу мое барахло не жалеть, разобьем врага и купим новое. Продавайте и покупайте себе продукты... До свидания, крепко целую всех. Митя. 29.07.1944 г.»
«Доброго здравия, дорогие родители, сестрички и любимый братик Петенька! Я жив, здоров, у меня все хорошо. Вы знаете, я не курю, поэтому получаю двойную порцию сахара... Мамочка, я вам выслал деньги. Сообщите, как получите. Я не получал от вас давно писем. Пишите мне чаще. Мамочка, берегите друг друга! Крепко целую всех. Привет знакомым. Ваш сын и брат Митя. 23.12.1944 г.»
Цей лист був останнім. Мама Дмитра, Дарія Іванівна, яка жила в Одесі на Ленселищі, одержала страшне повідомлення: «Ваш сын, младший сержант Коросиди Дмитрий Александрович, умер от ран 7 февраля 1945 года».
Йому тоді не було і дев'ятнадцяти років.
Читаючи листи фронтовиків, не можеш не розуміти: коли смерть дивилася їм у вічі, вони не думали про неї, а в кожній своїй вісточці з фронту висловлювали щиру турботу про рідних і близьких, мріяли (це виразно відчувається) про чудове майбутнє життя. Ці листи, як правило, дуже особисті, не належать широкій публіці, але, здається, забути про них ми не маємо права. У них видно духовну красу і велич молодого воїна – людини, готової до захисту рідної Батьківщини, і яка перед боєм піклується насамперед про своїх близьких.
«Желаю вам дожить до мира и счастливой жизни. Знайте, мои любимые родители, что и моя кровь оросила землю, по которой вы можете ходить, строить счастливую жизнь, о которой я так мечтал...». Ці рядки солдат виводив, вмираючи.
Людмила ОПРОНЕНКО, відповідальний секретар Одеської міської організації ветеранів
Людина та її справа ТУТ ПОВЕРТАЮТЬ НЕОЦІНЕННИЙ ДАР – ЗІР
Останнім часом мій зір став помітно слабшати. Вислухавши мої скарги, окуліст поліклініки виписала направлення до офтальмологічної клініки 411-го центрального військового клінічного госпіталю Південного оперативного командування.
Катаракта – найпоширеніша хвороба очей. Причини її виникнення можуть бути найрізноманітніші – травма, вікові зміни тканин, діабет тощо. Саме з діагнозом «катаракта» я і прибув до клініки на лікування. Моїм лікуючим лікарем стала Ю.В. Уманська. Чудовий фахівець, ця привітна жінка одразу приваблює до себе, тому що має особливий дар спілкування з пацієнтами, вселяючи впевненість в успішному результаті лікування. Юлія Володимирівна у 1996 році закінчила Одеський держмедуніверситет з червоним дипломом. Прийшовши на роботу у клініку очних хвороб, одночасно продовжувала навчатися в інтернатурі офтальмології на кафедрі професора Г.Ю. Венгер. Стала лікарем вищої категорії. У 2001 році пройшла спеціалізацію з лазерної хірургії в НДІ імені В.П. Філатова. На її рахунку – не один десяток ювелірно виконаних операцій з видалення помутнілого кришталика ока й вживляння штучного. Завдяки застосуванню сучасного, ефективного і безпечного методу хірургічного втручання хворі після таких операцій виписуються зі стаціонару вже через 3 – 5 днів, при цьому почувають себе чудово, знову одержавши можливість бачити сонце і красу навколишнього світу.
У клініці госпіталю лікують не лише катаракту, але й інші захворювання, пов'язані з органами зору: короткозорість, далекозорість, астигматизм, глаукому. Тут трудиться колектив досвідчених професіоналів, який очолює головний офтальмолог Південного оперативного командування, лікар вищої категорії, полковник медичної служби О.І. Ціломудрий. Син офіцера, Олександр Ілліч з раннього дитинства перейнявся повагою до військових лікарів. Закінчивши військову медичну академію, одержав направлення на атомний підводний човен. Служба була нелегкою, але молодий військлікар переборював усі її злигодні і наполегливо далі підвищував рівень пов'язаних із професією знань. Офтальмологія була його науковим захопленням ще з другого курсу академії. Займався в офтальмологічному гуртку, яким керував учений зі світовим іменем, людина енциклопедичних знань і неймовірної працездатності, професор В.В. Волков. Саме з нього, свого медичного кумира, Олександр намагався брати приклад і будучи курсантом, і згодом, вже ставши лікарем.
Ось вже 13 років він керує клінікою офтальмології 411-го госпіталю. За цей час зумів вивести її на високий рівень за всіма показниками. Зараз тут виконується за рік операцій у 15 разів більше, ніж 10 років тому, обслуговується, відповідно, у 6 разів більше пацієнтів. Це при тому, що кількість медперсоналу не збільшилася. Клініка, розрахована на 35 ліжок, має сучасне багатофункціональне медобладнання, тут успішно впроваджуються високотехнологічні методики проведення операцій на очах.
Характерні риси медперсоналу – гранична увага, повага, чуйність і люб'язність у взаєминах з пацієнтами, завдяки чому підвищується довіра до лікарів, медсестер. З вдячністю відгукуються хворі про офтальмолога вищої категорії І.М. Качурову, старшого ординатора майора медслужби О.В. Ризванюка, професора, доктора медичних наук А.К. Кривицького. Понад 40 років працює у госпіталі старша медсестра А.Ф. Колодкіна, чверть століття Антоніна Федорівна віддала офтальмологічній клініці. Пунктуальна і вимоглива, вона має авторитет у всього молодшого медперсоналу, який працює чітко і злагоджено. Операційні сестри Галина Нагребецька і Домнікія Вербанова, чергові сестри Оксана Дзиговська, Наталя Толкач, Ірина Блиндюк та інші – надійні помічники лікарів і турботливі опікуни хворих протягом усього періоду їхнього лікування.
Крім обслуговування пацієнтів стаціонару, лікарі проводять консультації для хворих з інших відділень госпіталю, а також для тих, хто направлений поліклінікою. Консультації провадяться двічі на тиждень, і за день на прийомі бувають близько 50 чоловік. За рік через клініку проходять понад 1200 пацієнтів, враховуючи тих, хто лікується у денному стаціонарі. Основний контингент – військові пенсіонери, офіцери запасу і у відставці, а також ті, хто перебуває на військовій службі у даний час. Ось, наприклад, нещодавно привезли рядового, у якого в результаті нещасного випадку було пошкоджено кришталик ока. Терміново зробили хлопцю операцію, потім замість видаленого пошкодженого вставили штучний кришталик. Відновили зір на сто відсотків.
…Мій стан здоров'я не вимагав госпіталізації, і я щодня приходив на процедури, призначені лікарем. Фосфенстимуляцію сітківки зорового нерва провадила дуже досвідчена медсестра Віта Мишіна (до речі, її реферат про функції органів зору і методи їх дослідження одержав високу оцінку, – як бачите, і молодший медперсонал залучено до дослідницької роботи). Профілактичне лікування значно поліпшило зір.
Завершуючи лікувальний процес, лікарі дають своїм пацієнтам поради щодо догляду за очима, рекомендації щодо режиму дня, харчування, прийманні вітамінів. Вони підкреслюють при цьому: зір – великий дар природи – не є вічним. Його треба берегти! Досвідчені лікарі клініки офтальмології 411-го госпіталю завжди готові надати кваліфіковану допомогу тим, у кого з'являються проблеми з зором.
Дмитро ЧАРКІН, ветеран війни, полковник у відставці
