З цим запитанням ми звернулися до заступника начальника управління освіти і наукової діяльності облдержадміністрації В.С. ШУПАРСЬКОГО.
– Валерію Степановичу, підготовка шкіл до нового навчального року завжди була під прицілом влади. Як справи сьогодні?
– Абсолютно всі навчальні заклади до вересня готові. Причому, усі ремонтні і підготовчі роботи завершуються в серпні. Створено нормальні умови, щоб діти почали навчання з гарним настроєм. Наприклад, у порівнянні з минулим навчальним роком нам вдалося розширити мережу дитячих дошкільних установ – їхня кількість зросла на дванадцять. Нові дитсадки з'явилися в Одесі і Теплодарі, у Біляївському, Комінтернівському та інших районах. В області припинено невиправдану практику закриття дитсадків, навпаки, узято курс на усе більше охоплення дітей дошкільною освітою.
– Тим більше, що Міносвіти і науки України спрямовує, підкреслимо, на обов'язкове навчання (у різних формах) дітей уже з п'ятирічного віку…
– Так, таку норму справді внесено до проекту, але поки що ці зміни не прийняті. Моя думка: малят справді потрібно серйозно готувати до школи, і що раніше, то краще. Адже темпи і якість навчання змінюються з кожним роком. Але під обов'язкові норми потрібно створити спеціальні умови. Квапитися тут не слід. Як вихід зі становища можна практикувати створення груп з короткочасним утриманням дітей у садках. Вони вже створені в Одесі, Білгород-Дністровському, Овідіопольському, Саратському та інших районах.
Та й у цілому у всіх дитсадках (а їх в області 745) усе має бути на рівні. Насамперед, йдеться про медобслуговування, регулярні медогляди. На жаль, у Южному, Кодимському, Роздільнянському районах цим займаються лише один раз – перед відправленням дітей до школи.
Ще одна проблема – передання дитячих садків у комунальну власність. Хоча на сьогоднішній день такий відсоток по області вже складає 85%.
– Є вибір і в тих, хто готується до школи, – вони можуть навчатися в ліцеї або гімназії, у НВК або профільному класі… Багато хто навіть розгублюються – що краще?
– Знаєте, раніше та й тепер часто говорять, що вчитель повинен навчити навчатися... На мій погляд, цей крилатий вислів сьогодні потребує коригування. Змінюється життя, змінюються і завдання, що стоять перед педагогами. Провідним пріоритетом стає – розвиток творчих здібностей дітей, їхнє вміння мислити. Ці якості просто необхідні, щоб вписатися у сучасну модель життя, не залишитися на його задвірках. Класи з профільним навчанням у нас в новому навчальному році складуть понад 56%. Зрозуміло, що цього недостатньо. І якщо в Одесі і Южному, Балтському і Болградському районах поглибленому навчанню приділяють велику увагу, то в Ширяївському, Білгород-Дністровському, Ананьївському, Котовському районах не використовують можливості для розвитку природних здібностей, інтересу до навчання. Слабко працюють над створенням шкіл нового типу і в Савранському, Овідіопольському, Біляївському, Роздільнянському районах. Навіть з олімпіад, конкурсів можна судити, які школи в районах, який тут рівень навчання. Адже наші діти беруть участь і у всеукраїнських турах, тільки в минулому році 35 чоловік стали призерами. На жаль, слабко в цьому напрямі працюють в Ананьївському, Фрунзівському, Миколаївському і Кодимському районах. Учасників і переможців таких змагань тут можна перелічити на пальцях. Зате в Болградському їх 140, Арцизькому – 68, Ізмаїльському – 56.
– Але все одно сільський учень відстає від міського, та й у комп'ютерному оснащенні є різниця…
– Так, розходження поки що відчутне, тому курс на створення освітніх округів, а отже, на облаштованість базових шкіл залишається попереднім. Одночасно повинна вирішуватися проблема з підвезенням учнів, вчителів. Тільки торік було придбано 32 автобуси, причому половина за рахунок місцевих бюджетів. В багатьох районах, таких як Арцизький і Березівський, Саратський і Татарбунарський, програму “Шкільний автобус” реалізовано цілком. Та й у цілому наші освітні плани багато в чому залежать від влади на місцях, органів місцевого самоврядування, їх ставлення до освіти. Те саме можна сказати про комп'ютеризацію, адже велику частину техніки придбано за рахунок місцевих бюджетів залучених коштів, інших джерел фінансування. Отже, багато чого залежить від ініціативи, завзятості керівників району. Так, наприкінці минулого року комп'ютери було встановлено в 122 школах області. З цією метою в межах програми розвитку малого підприємництва виділено фінансову допомогу в розмірі два мільйони гривень. Завдяки цьому 414 сільських шкіл вже комп'ютеризовано. Гострі проблеми залишилися в дев'ятьох селах, а також у містах Котовськ і Білгород-Дністровський.
– Але ж ця техніка швидко застаріває, потребує оновлення…
– З цим згодний, тому технічне оснащення навчальних закладів залишається на першому місці. Тим більше, що попереду тестування, яке в майбутньому буде віддано на відкуп комп'ютерам. Але якою б не була досконалою техніка, головною постаттю залишається вчитель, його суспільний статус. Поки що якісний і кількісний склад педпрацівників, особливо в школах, потребує поліпшення. Є випадки, коли педагогами стають люди, які закінчили... середню школу.
Ми працюємо над цим: з кожним роком усе більше молодих фахівців прибуває за місцевим розподілом. Так, і професійний рівень педагогів зростає. Наведу лише один факт: у минулому конкурсі “Вчитель-2006” В.В. Маринюк, викладач німецької мови одеської гімназії № 1 ім. А.П. Бистриної посіла абсолютне перше місце в країні і стала заслуженим вчителем України. Інші педагоги посіли другі місця. Такі люди повинні жити гідно, зокрема й у матеріальному плані. Але поки що вчительська зарплатня залишається притчею во язицех. Щоправда, вдалося почати погашати борги за ст. 57 Закону України “Про освіту”. Йдеться про надбавки за вислугу років, допомоги на оздоровлення, оплати за житло і паливо в сільській місцевості. П'ять вчительських родин одержали кредит на придбання житла, а 13 – квартири. Але якщо врахувати, що на квартирному обліку перебувають 1177 чоловік, то це, звичайно, мізер. Те саме можна сказати про земельні паї. Адже не секрет, що земельні наділи вчителів малопридатні для обробітку, віддалені від населених пунктів, та й з документальним оформленням багато проблем. Отож соціальний захист педагогів залишається головним завданням.
– Відомо, що Україна приєдналася до Болонського процесу. Як триває інтеграція одеських вузів до нової системи?
– Зрозуміло, що проблем чимало. Але всі 54 вищі навчальні заклади Одещини (I-IV рівня акредитації) усвідомили, що дороги назад не буде. Подобається комусь чи ні, а ми повинні вписатися до європейського простору. Тим більше, що робиться це поступово на базі експериментальних майданчиків. Роль першопрохідців добровільно взяли на себе найкращі вузи: морський, економічний і екологічний університети, а також академії – харчова, холоду і зв'язку. Тут на повен хід триває апробація кредитно-модульної системи, перегляд напрямів і спеціальностей. Звичайно, з'явилося чимало питань, пов'язаних з педнавантаженням, навчальними графіками та інші. Безумовно, будуть потрібні зміни на законодавчому рівні, перегляд нормативів. Важливий і психологічний аспект – підготовка студентів і педагогів до кардинальних змін. Отож процес пішов, і в новому навчальному році його темпи прискоряться.
– А як виживає профтехсистема?
– Ви правильно запитали – саме “виживає”... Профтехучилищам найважче, морально і матеріально вони застаріли, причому відсоток зносу дуже великий – понад 80% (!). Проте, і тут узято курс на європейські стандарти, і область може пишатися, що саме в нас провадяться експерименти щодо відродження ПТУ. Йдеться про ініціативи Березівського ВПУ № 19, Одеського ліцею будівництва і архітектури, Іллічівського ВПУ морського транспорту та інших. Наше завдання – вийти на регіональний ринок праці, але так, щоб наші фахівці були нарозхват. Як бачимо, кожен навчальний заклад, чи то вуз або училище, абсолютно чітко уявляють, що на них чекає в новому навчальному році. А ось учні та студенти, у свою чергу, чекають від педагогів повнокровної і високопрофесійної віддачі.
