«ШАНХАЙ» ПЕРЕТВОРИВСЯ НА РИНОК
Швидкісна автомагістраль Київ-Одеса, пройшовши асфальтованою стрічкою околицями села Новогригорівка відразу позбавила багатьох жителів засобів до існування. Адже саме стара магістраль впродовж багатьох років була для них справжньою годувальницею. На облаштованому обабіч дороги базарі люди заробляли на хліб насущний, продаючи результати своєї нелегкої сільськогосподарської праці.
Не змирившись із незавидною долею, сільські бізнесмени швиденько перекочували з центру села на автобан, облаштували там кілька стихійних ринків, які відразу викликали бурю нарікань з боку чиновників. Згодом метка жіночка Ніна Юріївна Чернова, узгодивши з “верхами” усі необхідні папери, перетворила “шанхай” на справжній цивілізований дорожній ринок, де кожен бажаючий може продавати дарунки своїх садів та городів. Навесні ринок, який компактно розташувався на в’їзді до Новогригорівки та на роздоріжжі автобану і дороги на Миколаївку, став місцем роботи для багатьох торгівельників. Лише численні бабусі, яким важко пішки подолати півторакілометровий шлях до базару, зі своїм нехитрим товаром залишилися, як кажуть, за бортом життя.
НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ, ТА НЕЩАСТЯ ДОПОМОГЛО
Кілька тижнів тому в черговий раз обвалилася ділянка новенького автобану, якраз у районі багатостраждальної Новогригорівки. І після декількох кривавих ДТП автобан було повністю перекрито. Об’їзна дорога знову пройшла селом, наповнивши його гуркотом та вихлопними газами тисяч автомобілів, а усіх мешканців – надією заробити якусь копійчину на прожиття. І біля хатів, як і раніше, появилися столики з овочами та фруктами, медом та іншою сільськогосподарською продукцією. Оживився сільський базар. Заправляє ним Наталя Юріївна Аксьонова (до речі, рідна сестра Н.Ю. Чернової). Працюють СТО, заправка, бар, декілька магазинів та кафе.
Проїжджаючи якось цією дорогою, зупинився біля першого ж столика з медом та овочами. Відразу з подвір’я вибігла п’ятнадцятирічна білявка, запропонувала щось купити (звичайно, весь запропонований для продажу товар був власного виробництва). Світланка, учениця дев’ятого класу Настасіївської ЗОШ І-ІІ ступенів, розповіла, що її батьки уже чотири роки безробітні, бо немає на селі роботи. Виручають пасіка, чималий город та садок. І відколи дорога знову пролягла їхнім селом, з’явилась можливість продати щось з вирощеного проїжджим. Таким чином вдасться скласти необхідні кошти, щоб зібрати в школу її та меншу сестричку, дев’ятирічну Оксанку, запастися на зиму паливом. Сама Світлана Бай базарюванням змалечку допомагає батькам поповнювати сімейний бюджет, як до неї це робила її вісімнадцятирічна сестра Надія. Чарівна дівчина додала також, що частенько біля свого двору торгує городиною їхня дев’яностодворічна сусідка – бабуся Люба – та переважна більшість похилих новогригорівчанок. А якщо фортуна знову від них відвернеться, тобто автобан знову повернеться у своє “русло”, їй знову доведеться торгувати на дорожному ринку.
СОРОЧИНЦІ В МІНІАТЮРІ
Хто не був на Сорочинському ярмарку в Полтавській області, той зможе уявити, що це таке, потрапивши на критий дорожній Новогригорівський ринок. Враження майже однакове. Різниця в тому, що тут торгують цілорічно і майже цілодобово, а не раз на рік. Потрібно віддати належне господині цього ринку – Ніні Юріївні Черновій, яка внесла у розвиток місцевої торгівлі багато сил, любові і, звичайно, немало коштів. Зате всі бажаючі можуть цивілізовано і без будь-якого побоювання торгувати тут, вносячи відповідну плату.
Вражає м’ясний ряд. Справно торгують тут селяни м’ясо-ковбасною продукцією власного виробництва. Серед подавців вирізняється кремезною статурою колишній водій Микола Семенович Поросюк. Тепер він перетворився на справжнього фахівця м’ясної справи.
Поряд спродується мати трьох неповнолітніх дітей Світлана Олександрівна Кравченко. Через безробіття змушена вона разом з чоловіком займатися цим промислом. Спершу їм доводиться об’їхати кілька прилеглих сіл, щоб купити свиней товарної ваги. Потім забити тварин і швидко продати товар, щоб не зіпсувався. Жінка бідкалася, що незабаром почнеться новий навчальний рік, з’являться проблеми з підвозом новогригорівських школярів у Настасіївську ЗОШ І-ІІ ст. Адже часто-густо шкільний автобус ламається, і діти сидять по домівках, або батьки їх возять по черзі.
Сім років займається м’ясною торгівлею мати теж трьох дітей Олена Олександрівна Петрова із села Миколаївка Ширяївського району. Працювати доводиться щодня, що досить виснажливо як морально, так і фізично. До того ж, сільські дороги багатьох навколишніх населених пунктів вщент понівечені “автобанівцями”, які перевозили на будівництво пісок та глину з кар’єрів. Швидкісну трасу побудовано, а обіцяного ремонту сільської автомережі та будівництва альтернативної дороги так ніхто і не дочекався.
Та наболілі проблеми сільських жителів аж ніяк не впливають на якість вирощеної ними свинини, яку залюбки за доступними цінами купляють споживачі з усієї України. За якістю м’ясної продукції прямо на місці слідкує лаборант ветеринарно-санітарної експертизи, фахівець з двадцятисемирічним стажем роботи Наталя Дмитрівна Дяченко.
Але не лише м’ясом славиться Новогригорівський ринок. Ось колишній економіст КСП імені Калініна з села Романівка Ананьївського району Світлана Ярославівна Радиш припрошує покупців поласувати смачними паляницями і рулетами з маком та сиром. Ліквідація колективних господарств та втрата стабільної зарплати змусили її освоїти хлібопекарську професію. Дванадцять років поспіль вона мало не щодня реалізовує по 20 смачних буханців та 50 штук здоби. Її хлібопекарська майстерність зростала у зв’язку з постійною появою на ринку нових конкурентів. Допомагає їй сусідка Катерина Петрівна Литвинюк. Чоловік Володимир заготовляє дрова та слідкує за піччю. Трьох дітей: 25-річного Сашка, 20-річного Славка і 16-річну Наталку виростили Світлана і Володимир Радиші. І всім дали раду. Старший син уже привів невістку, другий син навчається на зварювальника, а донька вступила до Балтського педагогічного училища. Щорічно лише за навчання на контракті потрібно буде платити 800 гривень. Тож міні-хлібопекарня цієї родини, мабуть, не затухне ще багато років.
Сто вуликів нараховує пасіка подружжя Канцериків. Протягом десяти останніх років продукти бджільництва вони реалізовують на базарі. Продавати оптом перекупникам та здавати на кондитерську фабрику невигідно. Особливо коли за кілограм меду пропонують смішну ціну – 4 грн 50 коп., коли цукор коштує майже стільки ж або й більше. Шкода дешево продавати результати своєї нелегкої праці. Тим більше, що з року в рік життя дорожчає і, щоб поставити на ноги двох синів, необхідно заробляти чимало грошей, аби вистачило ще й на оплату їхнього навчання.
Юний Руслан Тодоров із села Настасіївка торгує хлібом, який печуть його батьки. Незабаром він піде у сьомий клас, а його сестричка – у другий. Тож найближчим часом частину заробленого буде потрачено на костюм, шкільну форму, канцелярські приналежності тощо.
Поряд з хлопцем також реалізовує запашні буханці його односельчанин Сашко Ситник.
Другокурсниця Одеської харчової академії Світлана Лакіза пропонує покупцям кавуни та запашні дині, які вирощує її батько-фермер. Це дещиця того, що росте на фермерських ланах родини з Настасіївки. Батько разом з шістнадцятирічним сином уже зібрали зернові і очікують на дозрівання посівів соняшнику.
Незважаючи на те, що Президент оголосив 2006 рік Роком села, воно й досі живе неспішним, патріархальним життям, очікуючи кращої долі. Сільський люд заробляє кривавими мозолями на хліб насущний, обливаючись гірким потом.
ТРОХИ МІСТИКИ
З прадавніх часів новогригорівські пагорби, звідки відкривався чудовий краєвид на Тилігульську долину, були священним місцем для степовиків. Тут випасали численні табуни та отари племена різних причорноморських народів. Тут вони хоронили своїх визначних одноплемінників. Донедавна поблизу села височіла степова могила, яку місцеві жителі вважали козацькою. За легендами, під її склепінням було поховано доньку козака-першопоселенця, яка боронила свій край від кримських татар і загинула, щоб не попасти в неволю.
Коли давній курган став на заваді шляховиків, його розкопали одеські археологи. Під п’ятиметровим насипом і поблизу нього вчені виявили близько двадцяти поховань ямної культури, датованих ІІІ-ІІ тисячоліттям до нашої ери, а центральне поховання було віднесено до скіфської доби (Vll століття до нашої ери).
