Показаний мені звіт про наукову діяльність за попередній рік Інституту проблем ринку й економіко-екологічних досліджень НАН України – це збірник матеріалів, зброшурованих у щільну книжку. Розділи, що містяться в ній, охоплюють 17 тематичних напрямів, породжених нерозв’язаними соціальними проблемами. На столі директора ІПРЕЕД, академіка НАН України Бориса Буркинського лежали розробки нових концепцій.
– Одна з пропонованих розробок стосується регіональної науково-технічної політики. Ще одна пов'язана з відновленням національного флоту, ці – з питаннями озера Сасик і ГСХ Дунай – Чорне море, – показував він доповідні записки…
Інститут було засновано у 1970 році. Його діяльність була спрямована на оптимізацію економіки приморських регіонів. У 1991 році зі здобуттям Україною незалежності сталася переорієнтація наукових досліджень і зосередження зусиль на реалізації проблем зароджуваного ринку. У колі уваги учених опинилися соціальні питання Українського Причорномор'я, нові стадії розвитку морегосподарського комплексу, підприємництва, відкритої економіки.
За багато років в інституті склався такий потужний науковий потенціал, який, як кажуть, реклами не потребує. Проте, як відзначив Б. Буркинський, сьогодні настали такі часи, коли він повинен себе відрекомендовувати самотужки. Самотужки пропонувати свої ідеї. Оскільки це бюджетна організація і повинна виправдовувати своє існування. Так, найяскравішою можна назвати нещодавно заявлену концепцію чистих технологій.
Це важливо тому, що Україна стає світовим лідером з виробництва відходів. Зокрема, це стосується Одеси, як курортного міста, до рекреаційної санітарії якого висуваються підвищені вимоги. У зв'язку з цим, до багатьох видів виробництва потрібно застосовувати більш суворі екологічні доктрини. На жаль, доводиться залежати від інертності, з якою приймаються сьогоднішніми практиками наукові відкриття.
Провадячи розмову на тему, кому і наскільки вони потрібні, Б. Буркинський називає розробки, які було повернуто в архів відмовлених ідей, що не одержали своєчасного визнання. Наприклад, разом з ЧорноморНДІпроектом інститут розробив теорію зонування Григорівського лиману. Сьогодні передбачення того, що з початком приватизації землі, що оточують лиман, опиняться у приватних руках, і це позбавить можливості порт Южний територіально розвиватися, цілком підтвердилися. Тільки тепер нічого не можна виправити. І державне підприємство – порт змушено тепер порушувати питання про викуп прилиманських земель.
Не вирішеною, але все такою ж гострою залишається проблема озера Сасик. Час довів, що його вода не стане менш солоною, а у теперішній своїй якості вона не придатна для поливу. Проте до переконання, що прогноз учених був вірний, наша господарська система прийшла через багато років, втративши при цьому неміряну кількість народних грошей.
– Не менш болюча тема – ГСХ Дунай – Чорне море. Ми, вивчивши з гідрологами водоносні можливості Придунав’я, дійшли висновку, що жива дельта завжди буде замулюватися. При комплексному підході до питання не можна скидати з рахунків, що глибоководний судновий хід проходить по заповідних землях. Тому потрібно зробити нове зонування заповідника, – говорить Б. Буркинський. – Не витримує ніякої критики й економіка цієї споруди. Транзитним суднам не вигідно ходити по такому довгому рукаву, коли з румунського боку пропонується набагато коротший водний шлях. При цьому власної вантажної бази зовсім не проглядається. Звідси висновок, що цей хід – збитковий, оскільки в основі його створення лежить не економічне, а політичне рішення.
За умов ринкового господарства, до сфери якого ми увійшли в часи незалежності, все більшої актуальності набуває вивчення тенденцій, які визначають розвиток малого та середнього бізнесу. Який йому сьогодні надати напрямок? Кому і яка потрібна підтримка, щоб у підсумку одержати велику продуктивність від вкладень і забезпечити фахівцям велику зайнятість? Як врахувати особливості такої нової складової, як вступ держави до СОТ?
Б. Буркинський вбачає завдання творчого колективу інституту у тому, щоб проробити кілька моделей майбутнього і спрогнозувати його реальну картину, щоб потім, виходячи з цього, дати відповідні рекомендації потенційним замовникам. Ступінь відповідальності тут дуже високий, оскільки за виконанням ідей стоять значні витрати великих коштів, проблема наповнюваності бюджету. Так, у будівництво суднового ходу Дунай – Чорне море вже вкладено 350 млн гривень. При цьому об'єкт ще значною мірою не добудовано. Тобто це припускає, що для остаточної здачі його в експлуатацію потрібні додаткові вкладення (гадаю, чималі). Розробники ж з ІПРЕЕД, пропонуючи свій проект шлюзового каналу, по-перше, заклали у його спорудження фінансування за рахунок інвестора. По-друге, загальна вартість цієї споруди в закінченому вигляді була б на 10 млн доларів нижчою, ніж вищезгадана сума. Проте замовнику на реалізацію свого задуму не дали навіть вихідних даних, за якими можна було б скласти техніко-економічне обґрунтування.
Коли вчені заперечують і сперечаються, вони не потрібні. Коли, через якийсь час, виявляється, що вони праві, і їхні прогнози збуваються, починаються докори: чому ж ви не наполягли, не переконали замовника. Хоча менеджерство і промоушен зовсім не входять до функцій інституту. Якщо ж заглиблюватися у причини, то часто виходить, що боротися доводиться не з чиїмись помилковими судженнями, а з конкретними особистими матеріальними інтересами наших лідерів з профілюючих Комітетів Верховної Ради України, або народних депутатів, які замикають на себе великі блоки економіки. Це явно не державна позиція, але вченим не під силу пробивати стіни фінансово-господарських кланів.
– Проте, наука рухається, – стверджує Б. Буркинський. – Пропозиції від нас надходять постійно. Але все-таки, по суті, наш інститут – академічний. І його турбота – вирощувати нове. Ми готуємо кадри для вузів. У нас зазвичай за рік захищаються не менше 25 чоловік. У місяці, що залишилися до Нового року, за планом – 22 захисти. І кожен – генератор наукових ідей.
Своєрідним подарунком напередодні Дня незалежності стало нагородження академіка НАН України Бориса Буркинського премією ім. М.І. Туган-Барановського за цикл наукових робіт “Екологізація політики регіонального розвитку”.
