Останнім часом учасниці етнографічного народного ансамблю «Янка» з Будинку культури села Зоря Саратського району стали проводити час ще цікавіше. У селі почав розвиватися зелений туризм. Тепер жінки-учасниці не тільки співають, але й зустрічають гостей, розповідають про життя болгар, їхні обряди і традиції. Щоб справа просувалася, доводиться попотіти у буквальному значенні слова. Влітку, коли на вулиці неймовірна спека, стародавні вбрання – плаття і спідниці з вовняних домотканих тканин залишаються неминучим національним атрибутом. Але популярність і прагнення до успіху вимагають жертв.
Нещодавно Зорю одночасно відвідали дві групи туристів: будівельники акціонерного товариства «Бетонекс» і власні кореспонденти українських і закордонних ЗМІ. Коли з'явилися туристи, їх зустрічали з короваєм на вишитому рушнику.
Гості не приховували замилування. Сиділи за столами у дворі, прибраному килимами ручної роботи. Після дощу, що нещодавно пройшов, клумби не просохли, і квіти дарували людям аромати і барви. Двір і будинок, де приймали гостей, належить Яні Василівні Тодоровій. Після смерті чоловіка вона вирішила зробити людям подарунок. Тепер її будинок – музей «Българска къшта». Господиня щира: що більше людей відвідує будинок-музей, то більше доброго вони винесуть звідси: розкажуть своїм рідним і друзям про те, як прекрасно і чудово жили і зараз живуть, дбайливо зберігаючи болгарські народні традиції, жителі Зорі. І потягнеться живий струмочок допитливих туристів.
Екскурсію для гостей провадили керівник музею Є.Е. Арнаутова і О.І. Влаєва. Вони розповіли, як в болгарських родинах зустрічають Новий рік – свято Святого Василя. Маленький Вадим Веліков обійшов гостей із сурваничкою, якою усіх вдарив. Гості з задоволенням опускали в його торбу гостинці.
Керівник групи – Антон Станіславович Гриськов, голова Одеської обласної організації товариства краєзнавців, яка працює з молоддю, організаціями і трудовими колективами. Організацію цікавить усе, що відбувається в краї: і в Буджаку, і на території Одеської області. Власне, і цей музей виник з ініціативи Антона Гриськова, яку було підтримано місцевими жителями.
– Спочатку я домовився з Яною Василівною, – розповідає Антон Станіславович, – заручився її підтримкою. Вона, як ветеран-пісняр, хранителька традицій, нас підтримала. Ми намагалися використовувати у своїй роботі розумне поєднання можливостей міста, як науково-культурного центру і периферії. Хоча, ви знаєте, що в культурі периферії не буває, на цій збагаченій основі взаємного прагнення допомогти один одному і народився цей проект. Це один з наших проектів, пов'язаний з розвитком зеленого туризму на Одещині. Зоря була першим населеним пунктом, який взяв активну участь. Тут треба віддати належне цим жителям, що підтримали нас.
У межах цього проекту ми знайшли контакт не тільки з ансамблем «Янка», але і з правлінням СВК «Дружба», керівництвом Зорянської сільської ради. На рівні Одеси координуємо свої дії на базі Асоціації болгар України. У нас добрі робочі взаємини з А. І. Кіссе, як з президентом Асоціації. Ми діємо не наосліп, а – за заздалегідь відпрацьованим планом, який спрямований на те, що традиції потрібно не тільки зберігати, а і розвивати, і підтримувати.
Серед тих, що приїхали до Зорі, виявився Олександр Анатолійович Пригарін – доцент кафедри археології та етнології України Одеського національного університету імені І.І. Мечникова. Він повідомив, що мета його візиту подвійна:
– Перша – сугубо емоційна складова: дуже люблю Буджак, місцеві краї. Щоразу, коли є якась оказія, із задоволенням їду, дивлюся, як і що змінюється. Далі, є суто професійна складова: партнери нашої кафедри, які допомагали в створенні цього музею – фірма «Велком», директором якої є А. С. Гриськов, запросила допомогти в супроводі.
Так вийшло, що коли створювався цей музей – дітище чарівних бабусь, то вони звернулися по допомогу. З одного боку, потрібно було допомогти в організаційному плані. Це на себе взяла турфірма «Велком». З другого боку, їм потрібна була методична допомога в оформленні музею, і я з моїми студентами доклали рук до створення документації, етикеток, тобто того, що робить музей науковим.
– У нас багатонаціональний район, Ви ще могли б комусь допомогти?
– Можемо, якщо є ініціатива на місцях. Саме тут, у Зорі, наша допомога лягла на вдячний ґрунт. Справді, сьогодні люди почали думати різними категоріями, замислюватися про минуле, про свою культуру. Наша кафедра здатна допомогти в даному плані, у нас є фахівці з українців, молдаван, болгар, інших народів. Допомогли б у відновленні подібних музеїв, центрів історико-культурної спадщини. Тому що досвід даного музею показує, це – жива традиція, справжній центр духовності, а не гасла – збережемо нашу культуру і національність! Другий момент – соціальний. У складному світі це сприяє згутруванню людей і створенню нових робочих місць. Третій момент – це місце для збереження самобутніх цінностей, які потім шукають історики .
– Яка роль А.І. Кіссе у відкритті цього музею?
– Антон Іванович Кіссе брав участь у його відкритті. Дуже приємно, що він відгукнувся, ставши «хрещеним батьком» значимого заходу. Антон Іванович уважно стежить за всім, що відбувається в районах Одеської області. Його громадянська позиція не змінилася після того, як він перестав бути народним депутатом. Він уважно стежить за своєю батьківщиною, і не тільки за соціальними, економічними перетвореннями, але і за культурними подіями. Ми зустрічалися на відкритті культурних виставок в Ізмаїлі, Болграді.
