У Пилипівни до ЗМІ претензії:
– Ну, погляньте, що показують по телевізору! Політичні скандали, кримінал та життя жінок легкої поведінки. Що в нас за “герої”? Чому їм стільки уваги? А скільки передач про наших співвітчизників за кордоном? І всі розповідають, як їм там добре живеться, які будинки, які умови для роботи. Це як розуміти? Збирайте, громадяни, валізи й подавайтеся за кордон? Я вважаю, що журналісти більше мають розповідати про те, як наші люди трудяться на своїй рідній землі. Як творять, вирощують хліб і до хліба. Хіба справедливо: про трудівників села всього одна передача на тиждень – “Сільська година”?
Гадаю, претензії депутатки Кілійської районної ради, єдиної жінки серед голів У.П. Чеботарьової до нашої газети не настільки категоричні. У кожному разі, як про людей праці області в цілому, так і СВК “Росія” зокрема ми не забуваємо. Ось і сьогодні ми їдемо із Устиною Пилипівною до її господарства – за виробничими показниками одного із найкращих у Кілійському районі.
Кооператив невеличкий, обробляє 1600 гектарів, але чого тут тільки немає! І тваринництво, й овочівництво, і виноградарство, й насінництво, зернові, кормові та технічні культури. Робота за всіма напрямами одночасно – тактичний хід команди Чеботарьової. Як говорить Устина Пилипівна, не можна тримати всі яйця в одному козубі.
– Економічна ситуація в Україні як і раніше непередбачувана, – говорить голова. – З незалежних від селянина причин постійно скачуть ціни то на м’ясо, то на пальне, то на овочі. Чітко спланувати роботу неможливо. Стан господарства рятує тільки його багатопрофільність: виробництво молока може принести збитки, але дасть прибуток свиноферма. В овочівництві можуть підвести огірки, але вигідно реалізується цибуля. І ще важливий чинник: наше багатопрофільне господарство, де є три ферми, овочеві плантації, виноградники, дозволяє створювати додаткову кількість робочих місць. У невеличкому за кількістю землі СВК працює 140 чоловік. Для села це життєво важливо. Люди мають працювати, інакше вони роз’їдуться, а село вимре. Але сьогодні потрібно не просто створювати робочі місця, а добре оплачувані робочі місця. Нинішнього року ми зіткнулися з тим, що не вистачає рук в овочівницькій бригаді. Люди не хочуть працювати в полі за копійки. У результаті ми на третину скоротили посіви овочів. Висновок? Треба підвищувати зарплату, це – веління часу. Досить тримати селянина на голодному пайку!
Якщо минулого року доходи працівників СВК “Росія”, як і більшості сільгосппідприємств області, були десь на рівні прожиткового мінімуму, то зараз правління пішло на значне підвищення зарплати. По-мінімуму, 400 гривень, одержують тільки охоронці. На свинофермі працівники мають 1000 – 1200 грн – залежно від результатів роботи. У фахівців оклад – 1200 гривень, у механізаторів в гарячий час сільгоспробіт виходить по 1500 – 1700 гривень.
– Ступнули ми широко, та як би штани по швах не розійшлися, – сміється Устина Пилипівна. – Щоб зберегти зарплати на такому рівні, потрібно ще ефективніше працювати. Я дуже вдячна своїй команді, яка це усвідомлює й трудиться на совість.
На шляху до села Приморського сама собою спливла ще одна проблема:
– Багато сільських мешканців йдуть на роботу до фермерів, але трудяться на них неформально, одержуючи гроші в конвертах. Крім цього, працівники, які де-юре ніде не значаться, ухитряються одержувати від держави допомогу по безробіттю. Усі говорять про цю проблему, але ніхто не хоче нею займатися! Зверталася я до Центру зайнятості – говорять, не їхня компетенція фермерів перевіряти. Сільрада теж не вникає, їй не треба. Держава втрачає податки, а люди – соціальні гарантії. Запитується: коли цьому буде покладено край?
…У мехмайстернях кипить робота: доки над Приморським триває грозовий фронт, всі механізатори накинулися на переобладнання трактора Т-150 для осіннього обробітку полів. Попередньо порахували: купівля нового обійдеться утричі дорожче, аніж реконструкція старого. Руки в усіх, що називається, по лікоть у мазуті, але настрій піднесений – робота кипить.
– А ось зверніть увагу на цей трактор, – вказує голова. – Старий-престарий, а все ж таки на ходу. Це – машина Сергія Тимофійовича Іванова, на якому лежить відповідальність за годівлю тварин. Чоловік унікальний! Ще працюючи в колгоспі інженером-гідрологом, я примітила цього чудового тракториста. Доки інші перекурюють, він сидить із книжкою. Не раз зустрічала на вулиці його дружину, доярку Єфросинію Яківну – завжди несе пакунок книжок для чоловіка. Сільський бібліотекар сміється: “Тимофійович уже весь фонд перечитав!”. А коли очолила господарство, Сергія Іванова пізнала ближче. Скільки разів він нас виручав. Одного разу увечері у його трактора зламалася ходова. Що робити? Адже вранці тисяча свиней будуть кричати від голоду. Говорю завідувачці ферми Марії Йосипівні Івановій: “Вранці що-небудь придумаємо. У крайньому разі, візьмем інший трактор з польових робіт”. Прибігаємо рано-вранці на ферму – тиша. Сергій Тимофійович вже наповнив годівниці. Виявляється, увечері він додому не пішов, а всю ніч провів у мехмайстернях – ремонтував трактор... І коли наш Президент роздає нагороди, я завжди думаю: чому зірки героїв не дають таким людям, як наш Сергій Тимофійович? Адже саме на таких майстрах земля тримається. Якщо Іванов надумається кидати роботу й іти на пенсію, ми на колінах перед ним будемо стояти й просити, щоб залишився. І таких трудівників – сумлінних, жалісливих – у нашому колективі багато, цілі сімейні династії.
Про трудівників СВК, справжніх господарів землі, Устина Пилипівна розповідає з гордістю й вдячністю – село зараз тримається саме на так званому людському факторі. І робота тваринників – ще одне тому підтвердження.
У СВК “Росія” немаленьке поголів’я: 1 тисяча свиней, 560 голів великої рогатої худоби й стільки ж овець. Тваринництво – справа надзвичайно заморочлива й найчастіше збиткова. Але, говорить керівник, живність доводиться тримати заради поля – потрібно сіяти кормові культури для дотримання сівозміни. Крім цього, ферма споживає відходи рослинництва – у господарських руках нічого не має пропадати.
– Свиноферма – це банк СВК, – говорить головний зоотехнік, вона ж завідувачка ферми Марія Йосипівна Іванова. – Раз на місяць із Одеси приїжджають покупці, вантажать голів 70-80 поросят – і ось вже наші люди одержують зарплату. Цього року господарство майже на 40 тисяч гривень закупило племінних тварин – щоб поліпшити якість поголів’я. На відгодівлі впроваджуємо кращі технології, застосовуємо різні добавки, суворо дотримуємось раціону годівлі. За 6-7 місяців тварина набирає 110-120 кілограмів. За рік господарство виробляє 120 тонн свинини. Єдине, що нас турбує – закупівельні ціни. Донедавна продавали м’ясо по 11 гривень за кілограм, зараз – по 8. Прибуток зводиться до критичного мінімуму. Сподіваємося одержати державну дотацію – це здорово підтримає в роботі.
Скільки б не було проблем у сільському господарстві, але ніхто не заперечує факту: держава надає допомогу тим, хто працює. Взяти, наприклад, зрошення. У СВК “Росія” поливається 600 гектарів, і держава погашає витрати на електроенергію, витрачену для подачі води. Звичайно, говорить Устина Пилипівна, працювати по-старому не можна. Дотепер вода подається на поля по каналах, що неекономічно – потрібно прокладати труби. Зрошення у степовій зоні – це варта уваги справа. Досить глянути на ті села, де застосовується полив, особливо краплинне зрошення – рівень життя населення на поділку вищий.
У СВК “Росія” полив здійснюється старими агрегатами “Кубань”, які часто виходять з ладу, енергомісткі, проте саме наявність зрошуваних площ дає можливість займатися насінництвом – це дуже прибутковий напрям.
Сьогодні, коли СВК “Росія” досить міцно стоїть на ногах, коли підвищує трудівникам заробітну плату, оновлює техніку, пече для села хліб, підтримує своїх пенсіонерів, навіть важко повірити, що п’ять років тому це господарство мало 2 мільйони гривень боргів, і, що найстрашніше, на порозі зими – порожні склади. За останню п’ятирічку СВК під керівництвом У.П. Чеботарьової встало на ноги. І, гадаю, Устина Пилипівна недарма називає членів свого колективу героями праці.
